Боротьба за вільну Фінляндію як сенс всього життя

Підполковник Сусітайвал – ветеран кількох війн, один з видних діячів Лапуаського руху і Народно-Патріотичного Союзу, фаховий історик і письменник. Він був не простим солдатом своєї Батьківщини, а перш за все людиною, що зіграла роль в історії націоналістичного руху зокрема, і Фінляндії загалом. Саме про цю постать сьогодні й піде мова...

Пааво Сусітайвал народився 9 лютого 1896 р. в шведськомовній родині у Гельсінкі.. Його справжнім прізвищем було Сівен, яке він змінив на хвилі підйому фінського національного руху у часи після завершення Визвольної Війни 1918-го та двох совєцько-фінляндських війн (1918-1922 рр.). Дитинство Пааво збіглося з роками, коли маленька, північноєвропейська, фінська нація стогнала під гнітом царської політики русифікації. Його батько, Освальд Сівен, був затятим прихильником незалежності Фінляндії, а тому перебував у різних підпільних і націоналістичних організаціях, опозиційних режиму самодержавства. Саме від свого батька Пааво переймає ненависть до москалів і віру у силу прямої дії. З іншого боку, він перейняв самостійність і впевненість у собі від матері, яка говорила йому: "Потрібно мати свій ідеал, а інакше не буде сенсу в житті".

Коли Пааво закінчив середню освіту в Європі вирувала Перша світова війна. У Фінляндії в цей час розгортається ціла підпільна мережа, що займається допомогою Єгерського руху (добровольців, що вступають до лав Імперської армії Німеччини, аби воювати проти Російської імперії). Пааво був теж залучений у цьому процесі. Він допомагав добровольцям нелегально долати російсько-шведський кордон і далі перебиратися в Німеччину. Самому пристати до лав Єгерського батальйону він не зміг через поганий стан свого здоров'я. У цей самий час Пааво Сівен бере собі псевдо Сусітайвал (від фін. Susitaival  бродячий вовк) для того, щоб сховатися від царської поліції. У січні 1918 р. почалася війна за незалежність Фінляндії, яка згодом переросла у визвольний похід проти червоних. Пааво прийняв сторону урядових сил під проводом Карла-Ґустафа-Еміля Маннергейма, вступивши на службу до Охоронного Корпусу (від фін. Suojeluskuntajärjestö). Його бойовий шлях почався в Північній Карелії влітку 1918-го, а закінчився – весною 1921-го, після підписання між Гельсінкі та Москвою мирної угоди в Тарту. Варто згадати, що рідним братом Пааво був Бобі Сівен – палкий ідеаліст, учасник першої совєцько-фінляндської війни, прихильник ідеї Великої Фінляндії та водночас перший фінський мученик "ганебного" Тартуського миру між РСФСР і Фінляндією. Він покінчив життя самогубством на знак протесту проти здачі Карелії та Інгерманландії більшовикам.

У кінці 1920-х Пааво Сусітайвал приєднується до організованої націоналістичної організації Лапуаський рух (від фін. Lapuan Liike), у лавах якої весною 1932-го бере участь у невдалому антиурядовому заколоті в селищі Мянтсяля. В результаті провалу він, як і багато лідерів збройного виступу, на короткий термін загримів до в'язниці. Волю Пааво Сусітайвал побачив влітку 1933-го, тоді ж він стає одним з фундаторів політичної партії Народно-Патріотичний Союз (від фін. Isänmaallinen Kansanliike). Ця організація мала продовжувати традицію Лапуаського руху у межах демократії та парламентаризму. Впродовж 1934-1939 рр. Пааво Сусітайвал захоплюється спочатку практикою італійського фашизму, а потім переходить до теоретичного пізнання німецького націонал-соціалізму, що було модним у той час в Європі. Як ветеран Визвольної Війни 1918-го і визначний публіцист, знаний не тільки у Фінляндії, Пааво Сусітайвал хотів разом з членами Народно-Патріотичного Союзу перетворити свою Батьківщину на сильну, суверенну, вільну від класових і партійно-політичних конфліктів. На його думку, країна Суомі повинна була відмовитися від парламентської демократії на користь корпоративізму, національної держави з сильним правителем, фактично прийнявши видозмінену ідеологію італійського фашизму. За словами Пааво Сусітайвала, націоналістичний рух не має бути правим чи лівим, адже його завдання – це сміливо просувати інтереси всієї нації до поступу.

Якщо у політичному плані Пааво Сусітайвал був справжнім вовком і авторитетною особою, то буденному житті він іноді важко зводив кінці з кінцями. Так, щоб прогодувати родину з п'ятьох дітей, весь його ентузіазм був спрямований на отримання гонорарів від літературно-публіцистичної діяльності. Для Академічного товариства "Карелія" (від фін. Akateemisen Karjala-Seuran), чия ідея Великої Фінляндії (як у духовному, так і в географічному сенсі) була впливовою серед студентів, Пааво Сусітайвал був живою легендою. В першу чергу фінляндську інтелігенцію вражала відкритість, з якою він виступав на доповідях, а його стиль як письменника і блискуча ораторська майстерність невпинно попереджали фінську націю про загрозу, що йде зі Сходу. Весною 1939 р. Пааво Сусітайвала було обрано народним депутатом до чергового складу Едускунти. Хоча по суті, крім внесення єдиного законопроекту, він нічого не встиг зробити, почалась Зимова війна (від фін. Talvisota). У грудні того ж року він одразу ж відмовився від своїх депутатських повноважень і у перших лавах добровольців їде на фронт. Пааво Сусітайвала було призначено командиром армійської групи у складі 65-го піхотного полку. З цими силами він брав участь у розгромі 163-ї дивізії Червоної Армії в битві при Суомуссалмі, де пліч-о-пліч з Юрієм Горліс-Горським та його українським полком, давали прочухана більшовицькій навалі. Надалі Пааво Сусітайвал вважав перемогу об'єднаного фінсько-українського війська у селища Суомуссалмі не тільки вершиною своєї кар'єри, але і всього життя. На жаль, документальних свідчень чи фотознімків про співпрацю з колишнім холодноярівським отаманом не збереглося...

Під час короткочасного миру впродовж квітня 1940-го – червня 1941-го Пааво Сусітайвал командував батальйоном резервістів, розквартированих у місті Кугмо. З початком Війни-продовження (від фін. Jatkosota) в серцях багатьох фінських патріотів, не кажучи вже про націоналістів, загоряється бажання повернути Фінляндії її споконвічні території. Влітку 1941-го у Гельсінкі знову звучать старі гасла про знищення колиски більшовицької революції, про розширення кордонів країни Суомі від Ботнічної затоки до Білого моря, молодь закликають до "хрестового походу" на Урал. В цей час Пааво Сусітайвал стає командиром 29-го піхотного полку, який брав участь у наступі на Петрозаводськ та визволенні Карелії. Як командир бойового підрозділу, Пааво Сусітайвал відрізнявся великою самостійністю у вирішенні будь-яких завдань і прийнятті важливих рішень, тож армійське командування, вимагаючи припинення самодіяльності від непідконтрольного офіцера, усунуло його з посади. Та повернувшись до штабної роботи, він не припинив боротьби. Тісно контактуючи з різним військовим контингентом, Пааво Сусітайвал агітував за повну ліквідацію червоної "імперії зла" через появу Великої Фінляндії, заради якої варто було йти не стільки на жертви, скільки на беззаперечну та безкомпромісну звитяжність.

Війна-продовження закінчилась поразкою Фінляндії. Країна мала повернути СССР визволені раніше землі Карелії та Інгерманландії, а крім того ще й віддати місто Вііпурі та полярну область Петсамо. Для Пааво Сусітайвала це було рівнозначно капітуляції. Замість Великої Фінляндії, зодягнутої у шати націоналізму, після Другої світової війни на мапі Європі опинилась обшматована, куца Фінляндська Республіка, де було легалізовано комуністів, а патріотів почали репресувати за антисовєцьку діяльність. Щоб не потрапити у залізні лещата Кремля, фінляндська влада пішла на поступки: було заборонено і розпущено Академічне товариство "Карелія", Народно-Патріотичний Союз і Охоронний Корпус. Та попри це Пааво Сусітайвал продовжував жити, йдучи за своїм покликанням... З настанням принизливого Паризького миру у 1947-му він повернувся до письменництва, публікуючи спогади, науково-дослідні статті з військової історії, повісті та філософсько-публіцистичні есе. У 1950-ті Пааво Сусітайвал об'їздив всю Фінляндію, спілкуючись зі співгромадянами, збираючи матеріали про діяльність праворадикальних організацій у міжвоєнний період для створення історичного архіву.

Впродовж 1960-1980-х рр. він запам'ятався багатьом як противник президента Урго Кекконена, що вів угодовницьку політику стосовно взаємин із Кремлем та соцтабором. У політику Пааво Сусітайвал так і не повернувся, хоча його колишні соратники пропонували створити підпільну націоналістичну організацію з перспективою нового антиурядового заколоту. Він відмовився, проте ніколи не шкодував щодо свого минулого у лавах Лапуаського руху, Академічного товариства "Карелія", Охоронного Корпусу і Народно-Патріотичного Союзу. Вже наприкінці ХХ ст., у 1990-х, коли допитливі журналісти брали у Пааво Сусітайвала інтерв'ю з нагоди його дня народження, він з гордістю заявив, що завжди був і залишився фашистом, як і Беніто Муссоліні та Вігторі Косола. Злі язики розпускали чутки, що у кінці 1940-х Пааво Сусітайвал, наче справжній бандерівець, зберігав у підвалі власного сараю кілька гранат і рушницю на випадок, якщо більшовики таки підуть на окупацію Фінляндії. На щастя, країна Суомі залишилась вільною, а зброя колишньому фронтовику-націоналісту вже на знадобилась. Пааво Сусітайвал помер у віці 97 років у місті Лаппеенранта 27 грудня 1993 р. Він прожив довге життя, не дивлячись на те, що був запеклим любителем тютюну, люльки та кави. У заповіті він просив родину поховати його разом зі своєю офіцерською шаблею, щоб археологи майбутнього знали про те, що це могила справжнього воїна. У пам'яті своїх підлеглих він залишився як безкомпромісний лідер, в очах громадськості він був насамперед як політик, чиї заяви викликали подив, повагу і співчуття водночас. Жорстокі повороти долі не зламали старого воїна, який проніс через усе своє буремне життя заповіти матері та ідеали революційної юності, що навіть смерть не викорінила їх.

 

© Калєв КОРПІНЕН