Зубожіле Косово майбутнє квітучої Каталонії

Як це не дивно, але деякі політики іспанського автономної області Каталонія вважають бунтівну сербську провінцію Косово яскравим прецедентом. Адже приклад албанськомовної більшості у досягненні державної незалежності під патронатом Вашинґтона і Брюсселя надихає не один сепаратистський регіон в Європі...

Кожен, хто хоч раз був у Косово і бачив невимовні страждання місцевого населення, знає, що відповідно до Конституції Іспанського Королівства від 1978 р., Каталонія, насправді, втілює у собі все те, до чого косовари прагнули від 1986 р., але у тісному зв'язку з метрополією. Сьогодні, коли через відсутність будь-яких перспектив, населення Косова залишає свою країну (згідно з недавнім опитуванням, виїхати хотіли б понад 35%), безсумнівно, що теперішня Каталонія є зразком для Косова, а не навпаки! Сербський сепаратистський край Косово – це величезний прорахунок, причому потрійний. І ось у чому він полягає...

По-перше, це прорахунок міжнародної спільноти, яке, перш ніж домовитися про майбутнє населення Косово з Белградом, занадто захопилось іграми в геополітику та національний суверенітет. По-друге, це власне прорахунок сербів, які, забувши про минуле, насичене громадянськими війнами та внутрішніми міжнаціональними конфліктами, повірили авантюристам і злочинцям з Москви, які пообіцяли їм "Велику Сербію". Та замість цього Белград залишився на узбіччі Європи, de facto позбавлений частини своєї території. Ну й, по-третє, це прорахунок керівників косовських албанців, які скористалися незалежністю, щоб встановити систему правління, засновану на клановості, корупції та організованій злочинності. Самостійна Приштина розтратила мільярдні суми, надані їй міжнародною спільнотою як гуманітарної допомоги у 2008-2010 рр.

Якщо чогось і вчить нас Косово, так це того, що односторонній вихід зі складу держави погано закінчується: війна, післявоєнна руїна, тотальне зубожіння. Крім того, за відсутності чіткої міжнародної правової бази та без чітко висловленої підтримки світової спільноти багато політиків будуть зацікавлені в тому, щоб здобуття незалежності окремо взятої території зазнало невдачі (як скажімо квазісамостійність Північного Кіпру чи Південної Осетії). Саме це і сталося з Косово, яке не визнали такі різні за соціально-політичним розвитком країни, як Іспанія, Китай, Україна, Греція, Словаччина. Всі вони розглядають косовське питання таке, що має принципове значення для їхньої державної цілісності.

У лютому 2008 р., через 10 років після початку війни в Югославії, бунтівний край Косово оголосив про свою незалежність. На даний час, попри те, що сепаратистську сербську провінцію визнали 111 країн-членів ООН, Косово не входить до об'єднаних націй як рівноправний учасник організації. Така ось історія... Добре, аби ще хтось пояснив все це косовській владі та тим, хто хоче йти кривавим шляхом Приштини. Адже руйнація держав-монолітів у сучасну добу може призвести до непередбачуваних наслідків.

 

© Хосе-Іґнасіо ТОРРЕБЛАНКА