На захист Європи стануть націоналісти

Ліві тенденції, які панують у сучасному західному суспільстві ведуть до занепаду життя і подальшої руїни європейської культури. Водночас, над нею нависає безліч загроз, наприклад, з боку варварського Сходу, де ще не згасла воля колонізаторів і підкорювачів. Ліві закликають до роззброєння й добровільної здачі позицій. Всі, хто під час війни культивують антивоєнні настрої це — або агенти агресора, або ж дурні, котрі піддалися на ці провокації. Іншого не дано!

Проголошуючи "права і свободи" людини, лібералізм лицемірно перетворюється на диктатуру, піддаючи все традиційне жорсткому цензуруванню та зручній методиці таврування "фашистами" всіх тих, хто має відмінну думку. З якого дива всюди, де починають захищати права пролетаріату, ці ж права різко скорочуються разом з кількістю споживаних калорій. Водночас там, де починають захищати права девіантних меншин, утискають права і свободу слова нормативної більшості. Устремління лівих наївні та завжди протиприродні — вони бажають приборкати дику натуру людини, зробити її "безпечною", наклеївши на свободу і бурхливі життєві сили свій ярлик. У центрі дискурсу нав'язується ефемерне поняття прав людини. І у спробі захистити ці права здійснюються хворобливі маніпуляції з суспільством, намагаючись згладити відмінності між розрізненими індивідами, щоб уникнути потенційних конфронтацій між ними.

Людину звільняють від усіх форм колективної ідентичності: держава, традиція, соціальний стан, національність, стать. Це руйнує традиційний світопорядок, який є витвором довгого ланцюга поколінь, що кувався протягом століть. Світопорядок, який дає родючий ґрунт для народження героїв і творців, відтворює і поширює культуру, дарує відчуття винятковості, таке необхідне для виживання; стверджує інститут сім'ї, відносини між чоловіками та жінками, як базовий елемент існування будь-якої спільноти і запорука збереження культури... Ліві необачно намагаються звільнитися від речей, навколо яких організується саме життя, що служили його підставою і джерелом змісту, підносячи на п'єдестал персону без історії, культури, національної та статевої приналежності.

Ми маємо відмінне уявлення про європейські цінності. У нашій Європі особистість панує над натовпом, дух — над матерією, відвага — над безпекою. Простір міфу розширює свої володіння, повертаючи колишні сюжети знову й знову, відновлюючи міру, у згоді з якою народжуються і виховуються люди. Всі ці речі відкривають ріг достатку над учасниками вистави під назвою "Європа". Ми вгадуємо його сліди по благодаті, яка покоїться в освітлених сонцем схилах виноградної лози та теплому світлі, що виходить з келій монастиря, м'якій посмішці дівчат і троянд, кольору королівської мантії... Якщо прислухатися, можна почути дзвін мечів лицарів ордену, що відправляються на пошуки землі обітованої, сп'янілих божественною благодаттю. Або помітити іспанських моряків, які відправляються у невідоме на пошуки terra incognita. А давні елліни справляють свої божевільні містерії, кружляючи у несамовитому танку, щоб на наступний день знову повернуться до розміреного, благочестивого життя, у той час як німецькі варвари, малюючи шоломи страху на чолах, готуються до свого останнього, величного походу.

Наша Європа  це земля лицарів і вождів, ґотичних храмів і непрохідних хащ, де раубріттери чекають на гостину неуважних подорожніх, а кров ландскнехтів спінюється під лопатями долі. Тут співають перекази про героїв і подвиги, художники розчерком пензля увічнюють їх на полотнах, а спритні руки ліплять сюжети, втілені у камені. Аристократія зводить пам'ятники своїй величі, розхлюпуючи кров, з якої проростає нове, більш міцне життя. І лише це є джерелом права на владу! Збережемо ж цю спадщина від забуття і примножимо її своїми вчинками. Так ніщо не зменшить запал наших ризикуючих сердець, а смерть не наздожене нас в ліжку.

 

© Друг "ВІНТЕР"