Чому світ мовчить про геноцид білих у Південній Африці?

Далека Південно-Африканська Республіка (далі ПАР), яку колись ставили у приклад багатьом постсоціалістичним країнам через економічний злет у 1960-1980-х рр., нині стоїть на порозі расової війни та соціальної катастрофи. Остання ініціатива місцевих парламентарів — "Закон про вилучення земель у білих громадян" — надихнула радикалів і люмпенів направити свій гнів фермерів з білою шкірою. Однак захисники демократичних і ліберальних цінностей чомусь намагаються не помічати зростальний расовий конфлікт у ПАР, прикриваючись "боротьбою з наслідками режиму апартеїду".

Рік тому, часопис "Січовик" розповідав про причини та наслідки режиму апартеїду у ПАР, який до сьогодні змальовується у виключно чорних тонах. Водночас так звані борці за рівність і расову терпимість свідомо ігнорують факти існування негритюду на сучасному етапі розвитку цієї африканської країни. Наголосимо, що впродовж осені 2016-го — весни 2018-го рр. всією територією ПАР відбулися масові протести проти вбивства білих фермерів (бурів і африканерів, нащадків колоністів). За даними видання "Time", число таких вбивств вже перевищує 3000 осіб, у той час як офіційна статистика ПАР говорить про кілька десятків злочинів з одиничними смертями. Саме тому біле населення почало організовуватися у загони "Kommandokorps" і озброюватися.

Проте, варто підкреслити, що соціальна та расова ситуація різко загострилася цієї весни, коли парламент ПАР прийняв поправки до чинної конституції. Згідно з ухваленими нормами передбачено конфіскацію сільськогосподарських земель у білих фермерів. Закон уточнює: забирати будь-яку землю виключно за расовою ознакою і без будь-якої компенсації для власників! У теорії це суперечить міжнародному праву, зокрема "Конвенції про захист приватної власності", прийнятої ще у 1947 р. Однак, на нашу думку, проблема полягає у тому, що "білий" Південно-Африканський Союз (так офіційно іменувалась ПАР до 1961 р.) став єдиною капіталістичною країною, яка цю конвенцію не підписала. Тож тепер ця прикра помилка режиму апартеїду відкрила дорогу "чорному переділу" за зразком того жаху, який стався у Зімбабве (колишня Південна Родезія) і привів цю колись квітучу землю до економічного колапсу, голоду й убогості.

Не буде зайвим наголосити, що цей скандальний законопроект внесла на розгляд південноафриканських парламентарів ліворадикальна партія "Борці за економічну свободу" (англ.  Economic Freedom Fighters) і її "верховний головнокомандувач" Джуліус Малема. Підтримали закон 241 депутат, проти виступили 83 народні обранці (в основному білі та прихильники короля зулусів Ґудвіла Звелетіні). Після законного тріумфу Джуліус Малема заявив, що "час примирення закінчено, настав час справедливості для чорної більшості"! Що вклав у свої слова мисливець за земельними наділами бурів й африканерів, здогадатися не важко — узаконення дискримінації та геноциду білої меншості ПАР. Лідер "Борців за економічну свободу", оперуючи маоїстською риторикою, вибудував свою партію за зразком чи-то партизанського загону Че Ґевари, а чи мафіозного клану Френка Лукаса. Особиста ж "гвардія" Джуліуса Малеми носить однакові червоні сорочки та берети, то тут, то там розмахуючи пістолетами.

Така поведінка "Борців за економічну свободу" виглядає надзвичайно привабливо в очах чорношкірої бідноти. Крім того дається в знаки активна роль Джуліуса Малеми у поваленні попереднього президента Джейкоба Зуми, що тільки додала зайвої популярності колишньому "комсомольському лідеру". У свою чергу чорношкірий середній клас ставиться до бурів й африканерів з промовистою симпатією, розуміючи всі наслідки соціальних та расових перетворень в країні. Знов же таки, приклад Зімбабве для ПАР чи не показовий. Тепер, керуючись новим законом, радикалізована і люмпенізована чорношкіра більшість відбиратиме у білих не тільки землю, а й життя у разі відмови. Але у перші 3 роки відібрані наділи належатимуть державі, після чого спеціальна комісія чиновників вирішуватиме, чи роздавати її нужденним чи ні.

На фоні ухваленого відверто расистського і дискримінаційного закону на Півдні й Заході ПАР почастішали вбивства мирних білих фермерів, а кількість зґвалтувань білих жінок у найбільших містах країни зовсім зашкалює (деякі правозахисні організації нарахували понад півмільйона випадків, але поліція відмовляється їх реєструвати). Гнітючість катастрофи, що насувається на бурів й африканерів, змушує їх замислитись над відновленням власної держави — Фолькстат (аналог Республіки Трансвааль і Наталь). Ідея не нова, але вкрай актуальна. Адже тривалий спосіб життя білих поселенців Південної Африки чинна влада країни сприймає не інакше як екстремізм. Саме тому, через це саджають до в'язниці, або просто вбивають. Головне нині у політиці ПАР це не ідеологія, а колір шкіри. Тож бури та африканери стають мішенями: «Один бур  одна куля!», — таке гасло сьогоднішніх чорношкірих радикалів.

У свою чергу білі, які зневірилися, обирають інший шлях. «Час їхати!» (африк. Tyd om toe trek— це гасло, під яким збиралися на "Великий трек" першопрохідці з Нідерландів у далеку Капську колонію. Тепер вислів актуальний в іншому контексті — нащадки колоністів думають про ре-міграцію на батьківщину пращурів. Але й тут чорношкіра більшість вставляє палки у колеса. Наприкінці президентства Нельсона Мандели було прийнято низку законів, згідно з якими білим заборонено залишати територію ПАР не віддавши за дарма своє майно чорношкірим і не сплативши так зване "відшкодування за колонізацію". Та й крім того, південноафриканський уряд не може дозволити собі масовий від'їзд білих, оскільки це зруйнує міф про побудоване Нельсоном Манделою "суспільство толерантності й расового добробуту". Тож нам, далеким від подій у ПАР споглядачам, доводиться лише співчувати бурам і африканерам, які опинилися на межі громадянської війни та перед загрозою знищення за расовими та соціальними ознаками.

 

© Калєв КОРПІНЕН і Ґабріель ДЮВАЛЬ