Справжні цінності Європи

Розповімо нині про подвиг маршала тамплієрів Жакеліна де Меллі (Жаклена де Мейї) у битві при джерелі Крессон. Так, у квітні 1187 р. семитисячне військо під орудою старшого сина Салах-ад-Діна аль Афдаля (Музафара) зненацька вдерлось у Тиверіаду. І, через зраду місцевого графа Раймунда ІІІ Триполійського, безперешкодно рушило до Назарета.
Військ хрестоносці у цій місцевості мали не багато. Магістр тамплієрів Жерар де Ридфор та магістр госпітальєрів Роже де Мулен поспіхом стягнули залоги ордену з прилеглих міст Какун та Аль-Фулла. Також на допомогу лицарям-ченцям з Назарета прибули королівські лицарі та піхота. Всього зібрали 130 чоловік лицарської кінноти та близько 400 чоловік піхоти. Тобто, на кожного "латинянина" приходилося 13 "агарян". Армії зустрілися біля джерела Крессон 1 травня 1187 р. У битві брали участь обидва магістри орденів, б’ючись у лаві наче прості лицарі. Роже де Мулен загинув від удару списом в груди. Жерар де Ридфор був тяжко поранений і його з бою винесли на руках двоє тамплієрів, які доправили його до Єрусалима. В січі загинули всі латиняни. Живими залишилося лише двоє тамплієрів і троє госпітальєрів, яким було наказано доправити де Ридфора у безпечне місце та обороняти його.
Великий подвиг вчинив Жакелін де Меллі. Він залишився сам, один на полі бою, останній, але відмовився здатися і продовжував битися з супротивником. Коли під ним вбили коня, він продовжував бій пішим, майстерно вражаючи ворогів списом. Але спис невдовзі зламався і де Меллі рубався мечем. В решті решт його розстріляли з луків, бо в рукопашному бою здолати його не могли. Він впав на купу трупів порубаних ним ворогів. Мусульмани були настільки вражені запеклістю тамплієра, що вирішили, що то не людина, а демон. Який, навіть після смерті, не хоче віддавати тіла своїх жертв. Тому так і залишили його лежати на купі трупів аби не накликати на себе гнів надприродної істоти.
У 1218 р., під час П’ятого Хрестового Походу, хрестоносці вирішили завдати удару в саме серце ворога: столицю Айюбідів — Олександрію Єгипетську. Для взяття міста треба було спочатку заволодіти Дамієттою — містом в гирлі Ніла, яке прикривало підхід до столиці. Складність полягала в тому, що підійти до неї можна було лише з моря. Для штурму хрестоносці зв‘язували кілька кораблів в одну бойову платформу, підганяли її просто до стін міста та атакували стіни просто з неї. Одного разу транспортник, який належав тамплієрам відірвало від платформи та погнало течією просто до ворожих укріплень, заповнених ворожими вояками. Корабель викинуло на берег. Тамплієрів одразу ж атакували поливаючи їх грецьким вогнем та намагаючись гаками припнути корабель до берега. Лицарі не тільки відбили всі атаки, але й зуміли знятись з мілини та вийти на чисту воду. Та агаряни за цей час підігнали два військових судна. Звісно, неповороткий транспорт був взятий на абордаж з обох бортів.
Тамплієри, бачачи неминучість загибелі, стали стіною щитів навколо люку до трюму і запекло боронились, поки кілька з них не спустились в трюм і не прорубали бойовими сокирами днище власного судна. Залоги мусульманських кораблів не очікували такої відчайдушності, а тому не встигли відрубати канати, якими вони були зчеплені з кораблем лицарів-ченців. Важкий транспорт пішов на дно, утягнувши за собою не тільки тамплієрів, але обидва військових судна з залогами. Англійський літописець, який був свідком цього бою, Олівер Падерборнський писав про загиблих в ній тамплієрів: «Подібно до Самсона, який вбив після своєї смерті більше, ніж за життя, так і ці мученики зуміли затягнути в безодню більше ворогів, ніж вразили мечем». От хто будував і захищав Старий Світ! Історія Європи писана мечами й кров‘ю героїв, а не скигленням та слиною збоченців.
 
© Сіґурд СВАРТ