Монументальний гігант Осередньої Європи

Чи придивлялися Ви колись до фасадів будівель, які оточують навколо? Наприклад, у спальних районах — типовий мінімалізм окупаційного режиму (дешеві багатоповерхівки-шпаківні); ближче до центру — поєднання недолугої забудови à la West-Modern з будинками кінця ХІХ-го — початку ХХ-го ст.; і звісно, центр — характерні архітектурні перлини як не царської, так цісарської доби. Однак трапляються й винятки: Хуст (з чеським кварталом); Бахчисарай (з ханським комплексом); Обухів (з надлишком типових хрущовок і брежнєвок). От ймовірно через таку одноманітність, і хочеться поговорити про урбан-стиль території з умовною назвою "Mitteleuropa"...

Серед міст, які вразили своєю архітектурою автора цього допису, виокремимо дві колишні імперські столиці — Берлін і Відень, та колись провінційний Будапешт. Саме тут контраст, очевидно, неймовірний! Після компактного львівського і полтавського середмістя, котрі направду вже не так зворушують як уперше, вулиці Відня, Будапешта, а надто Берліна відкривають небачене раніше розмаїття гігантських споруд. У столиці Австрії — палац Гофбурґ; віденська ратуша; музейний комплекс на Марія-Терезія плятц; псевдо-античний парламент; і, звісно, велетенські ґотичні собори. У Будапешті — широкі проспекти та величні мости через Дунай; королівська Будайська фортеця; будівля парламенту неоґотичного стилю; грандіозна катедра Святого Іштвана. Але все ж запаморочливий захват та оплески зібрав Берлін!

Попри характерну імперську схожість з Віднем, німецька столиця виділяється своєю так би мовити прусськістю. І це помітно в усьому, що стосується архітектури. Найхарактернішими будівлями серед усього загалу виділю Парламент ФРН (він же Reichstag, він же Bundestag) і Кафедральний собор Берліна. Обидві споруди являють собою класичний приклад гігантизму. Адже людина, яка стоїть поруч (говорю за себе), відчуває себе дрібним творінням Господа порівняно з архітектурною величчю цих споруд. Історія найбільше пошарпала Райхстаґ — з моменту появи на березі Шпреї, цей, ожилий у камені, задум Пауля Валлота пережив карколомні події (і це вам не сталінський ампір Верховної Ради). Йому довелося бачити палкі дебати перших політичних партій Німецької імперії; відчути мілітарну браваду прусського вояцтва у Великій Війні; стати місцем, на яке після повалення кайзера замахнуться люмпенізовані поплічники Карла Маркса та Фрідріха Енґельса; співпереживати загонам "Freikorps", що стали на захист державності; опинитися у центрі парламентської боротьби за місце під сонцем Ваймарської республіки...

Та лише дві події завдали непоправних ран Райхстаґу: інсценована лівацькою шоблою пожежа 1933-го й упокорення гітлерівської Німеччини союзниками-"переможцями" 1945-го. Сліди тих злочинів проти витвору німецької архітектури видно й по нині: бічні та задній фасади "оздоблені" чорними натяками на згарище й отворами від куль. Лиш передня частина — це показово начищений портик, над яким возвеличуються трикутний фронтон і прозора маківка. Нині це не тільки історична пам'ятка, а й місце зібрань усіляких ображених на світ персон (нелегали з Сирії та Сомалі, представники ЛГБТ-спільноти, тощо). Тож не дивуйтесь, роблячи знімок на фоні Райхстаґу, що у кадр неодмінно втиснуться напівроздягнені люди з веселковим шматтям чи захована у чорне полотнище жіноча статура з сердитим бороданем під руку.

Світ змінюється невпинно швидко, і не помітити цього ми не можемо. Та навіть попри це, і у Берліні, і у Відні з Будапештом дихається вільно. Адже міський простір не стискає вас невеличкими будинками та вузькими вулицями. Ба навпаки, він дозволяє осягнути велич та масштаб будівництва широкими проспектами, зеленню парків-лісів, мережею правильно спроектованих кварталів — усім тим архітектурним гігантизмом, якого так не вистачає українським містам.

 

© Калєв КОРПІНЕН