Північна Інґрія – орієнтир повноцінної держави

Ми продовжуємо публікацію інтерв’ю з представниками національних рухів на теренах РФ, що прагнуть свободи для своїх народів. Сьогодні, до уваги читачів, пропонуємо цікаві роздуми Павла Мєзєріна – політолога, журналіста і координатора Громадського руху "Free Ingria".

Д.К.  - Українські громадяни, упродовж тривалого часу жили під впливом московського міфу про "братню Росію". Неоголошена війна все змінила. Водночас, наші співвітчизники доволі не обізнані у міжнаціональних і регіоналістських проблемах сучасної РФ. Розкажіть, чим саме унікальна Ваша організація?

П.М.  - Росія сьогодні живе в умовах жорсткої централістської диктатури. Федерацією вона вже давно є тільки на папері. Тобто, за Конституцією. Але на чинну Конституцію теперішнє владне угруповання на чолі з Владіміром Путіним вже давно плює. Будь-які регіональні ініціативи утискають, або перетворюють на керовані маргінальні гуртки. Країна живе у режимі кремлівського "ручного управління". У РФ заборонені регіональні політичні партії, тож будь-який громадський рух, що відстоює регіональну специфіку та ідентичність, теж неможливо офіційно зареєструвати. Наш Громадський рух "Free Ingria" немає фіксованого членства. Він являє собою ідейну горизонтальну мережеву організацію, метою якої є повернення нашому краю історичного імені  Інґрія (або ж Інґерманландія) та реалізація оптимальної моделі її незалежного політичного, економічного та культурного розвитку. Членом нашого руху може вважати себе той, хто поділяє цю позицію. Головними ж завданнями ми вважаємо набуття Інґрією реальної, а не декларативної, політичної та фінансово-економічної свободи, культурно-історичної самоідентифікації, а її громадянами  всієї повноти громадянських і політичних прав та свобод. До прийняття Закону "Про громадянство Інґрії" ми вважаємо її громадянами всіх постійних мешканців сучасних Санкт-Петербурга і Ленінградської області, незалежно від їх етнічної приналежності та культурної самоідентифікації.

Д.К. - Останні кілька років Кремль намагається змусити світову громадськість, визнати законною анексію Криму, апелюючи до права на самовизначення. Але рівночасно на території самої РФ такі спроби, наскільки відомо, караються цілком реальним терміном ув'язнення. Чому так, як Ви вважаєте?

П.М. - Політика лицемірства і подвійних стандартів  головна зброя Кремля у так званій "гібридній війні", яку він оголосив колективному Заходу. Те, що суворо заборонено і карається ув'язненням у РФ, в Європі (зокрема, в Україні) оголошується "боротьбою за самовизначення". При цьому за словом "самовизначення" і в Криму, і на Донбасі намагаються приховати імперський ірредентизм  прагнення не до незалежності, а до приєднання до сусідньої державі. Така підміна понять рано чи пізно зіграє проти самої центральної московської влади. У момент її ослаблення регіони РФ вимагатимуть для себе "самовизначення" за "Кримським зразком". На правду, і сам Путін розуміє це. Він чекає цього моменту і боїться його. Тому, поки він в силі, будь-які протицентралістські ініціативи будуть залякуватися й каратися найжорстокішим чином.

Д.К. - Інґерманландія, Інґрія, Іжора ... Стільки різних назв. Яке ж правильне?

П.М. - Все дуже просто: російською – "Інґрія", фінською  "Inkeri", шведською – "Ingermanland". У документах Новгородської республіки також згадувалася як "Водська п'ядь" (від імені народу водь), або як "Іжорська земля" (від імені народу іжора). У російськомовній політичній термінології закріпилися два рівнозначних топоніми: "Інґерманландія" та "Інґрія". Перший увійшов в лексикон за часів Великої Північної війни (1700-1721 рр.), за підсумками якої регіон став частиною Московії та був перетворений на Інґерманландську губернію. Другий став відомий в період Громадянської війни 1917-1921 рр., коли на Карельському перешийку була утворена незалежна Республіка Північна Інґрія.

Д.К. - Отже, як ми зрозуміли, Ваш рух більше регіоналістський, ніж національний. А чи він продовжує традицію, закладену ще 100 років тому в селі Кір'ясало?

П.М.Так, Громадський рух "Free Ingria" не національний. А, точніше, наднаціональний. Ми не етнічні фінські націоналісти, як деякі намагаються нас представити. Ми з повагою ставимося до фінської складової культури нашого регіону. Вона для нас дуже важлива. Але переважна більшість населення Інґрії сьогодні вважає себе росіянами та розмовляє російською мовою. Серед жителів регіону є люди не тільки з фінськими, але і з українськими, польськими, німецькими, шведськими, єврейським корінням. Словосполучення "етнічний інґерманландец" є таким же незграбним, як "етнічний новгородець" чи "етнічний петербуржець". А між іншим, нащадки слов'ян-новгородців, як і варягів-скандинавів, живуть на території Інґрії понад тисячу років і є таким же корінним населенням регіону, як вже згадані фіни, водь, іжора та вепси. Саме таку парадигму намагався закласти в фундамент державності Республіки Північна Інґрія її засновник  полковник Юрйо Ельфвенфґрен, який за національністю був наполовину шведом і наполовину білорусом. Однак, саме це не влаштувало націоналістично налаштовані кола та владну верхівку тодішньої Фінляндії, які зрадили молоду республіку і віддали її на поталу більшовикам під час громадянської війни. За що і поплатилися 20 років по тому окупацією Карельського перешийка. Ми ж у свою чергу, безсумнівно, шануємо героїчну традицію нашого краю. Північна Інґрія  наш перший досвід повноцінної державності. Імена героїв маленької республіки зі столицею в Кір'ясало вписані в історію золотими літерами. Мрією полковника Ельфвенґрена був прапор Інґрії, винайдений капітаном його армії Ееро Гаапакоскі, що майорить над Санкт-Петербургом. Це  мета і Громадського руху "Free Ingria".

Д.К. - Як останні події в Україні вплинули на діяльність руху "Free Ingria", Вас особисто, а також, Ваших соратників?

П.М. - Україна сьогодні – приклад не тільки для нашого руху, а й для всіх здорових політичних сил на території від Кьоніґзберґу до Чукотки. Боротьба українців проти охопленого агонією Левіафана, що конає у страшних судомах "останньої імперії" планети, викликає захоплення і додає сил всім регіоналісти РФ. На палаючому Майдані Незалежності у січні-лютому 2014 р. були й активісти руху "Free Ingria". Ми спостерігали, спілкувалися, вчилися, набиралися досвіду для власної політичної боротьби у майбутньому. Хтось після перемоги Революції Гідності повернувся в Інґрію, хтось (в тому числі і я) змушений був залишитися на еміґрації. У період з січня по травень 2014-го репресії проти регіоналістів в РФ різко зросли. Кримінальні справи на наших соратників за публічну підтримку України, за невизнання анексії Криму порушувалися кремлівською владою сотнями. Для багатьох відвідини Києва стали "квитком в один кінець" і подальші долі тих, хто не повернувся в РФ склалися по-різному. Хтось намагався повернутися і був заарештований на кордоні, хтось вирушив воювати на Схід, поповнивши лави добровольчих батальйонів, хтось, наблизившись до кабінетів порошенківських чиновників і не знайшовши захисту, змушений був просити політичний притулок у ЄС. Я після двох з половиною років перебування в Києві, за ряд декількох "незручних" для нової влади інтерв'ю, також був оголошений "небажаним іноземцем" і змушений був залишити Україну. З весни 2017 р. я проживаю в Литві, яка надала мені статус політичного біженця. Я ні про що не шкодую і нікого не звинувачую. Я щасливий, що бачив Революцію Гідності своїми очима, щасливий, що завдяки мені на Майдані майорів прапор Інґрії.

Д.К. - Яким Ви бачите майбутнє європейського континенту? Чи залишаться недоторканими межі держав, що існують сьогодні? Можливе повторити події 1917-1920-хх рр. у сучасній РФ, коли пригноблені народи почнуть повставати проти диктату Кремля?

П.М.  - Відомо, що XIX-те ст. було сторіччям імперій, XX-те ст.  сторіччям національних держав. На мій погляд, XXI-те ст. має стати в Європі сторіччям самоврядних регіонів, сторіччям "об'єднання через розукрупнення". В останні роки можна помітити таку закономірність  малі країни та регіони ЄС більш активно виступають за європейську інтеграцію, ніж великі. І, навпаки, деструктивну роль в ЄС все частіше грають саме великі країни, які за імперською традицією звикли вирішувати усе за інших. Не можна йти проти історії. Ніщо не зупинить прагнення до незалежності Каталонії від Іспанії, Шотландії від Англії, Венеції від Італії. При цьому, саме перші всіляко підкреслюють, що вони хочуть залишитися у межах чинної Євроспілки, бути повноправними членами Єдиної Європи. У той час, як другі всіляко демонструють "євроскептицизм". Сто років тому на мапі Європи було півтора десятка держав і "війна всіх проти всіх". Сьогодні в Європі понад 50 країн і переважна більшість з них виступає за європейську єдність. Ідею європейської політичної гармонії сформулював ще в 1968 р. бретонський регіоналіст Ян Фуере у праці під назвою "Європа ста прапорів". У ній він доводив необхідність того самого "розукрупнення" європейських держав і створення нової загальноєвропейської федерації самоврядних регіонів. Така трансформація Європи дозволила б кардинально наблизити владу до громадян і позбутися багатоповерхових державних бюрократій. Аналогічна ситуація буде складатися і в РФ. Проти диктату Кремля будуть повставати не народи, а регіони. Росія, навіть якщо це комусь не подобається, – невіддільна частина європейської цивілізації. І політичні процеси в XXI ст. у ній підуть синхронно з європейськими, як би цьому не опиралися "останні хранителі імперії" (мова про путінську банду). У XIX ст. тут була імперія, у XX ст. були національні республіки, а в XXI ст. будуть самоврядні регіони, які розвиватимуть горизонтальні зв'язки між собою. Путінський гіперцентралізм і ізоляціонізм в доступному для огляду майбутньому закінчиться логічним економічним крахом. На його руїнах виникне нове договірне конфедеративне утворення на зразок США. Або не виникне, це ще спірне питання... Але все одно, за таких ймовірних умов ЄС поповниться новими незалежними державами упритул до Уралу, а Сибір стане природною частиною Азіатсько-Тихоокеанського політичного макрорегіону за зразком Австралії.

Д.К. - Що можете побажати українцям, багато з яких, після знайомства з Вашими поглядами, замислиться і почне співчувати руху "Free Ingria"?

П.М. - Ще раз скажу, що Україна і для мене особисто, і для більшості регіоналістів Інґрії є, багато в чому, прикладом для наслідування. Наші активісти регулярно виходять на мітинги та пікети в Санкт-Петербурзі з українськими прапорами проти незаконної окупації Криму та на захист українських заручників, яких утримують в кремлівських катівнях злочинним путінським режимом. Ми щиро і від усієї душі бажаємо Україні та українцям свободи й незалежності. Бажаємо вам якнайшвидшого повноцінного повернення "додому в Європу". Бути європейцем  не тільки честь, але й велика відповідальність. Не копіюйте гірших зразків унітаризму і примітивного шовінізму у колишньої метрополії. Майбутнє європейської єдності  в розвиненій системі місцевого самоврядування, у рівності культур, що збагачують ваш народ. Віримо у Вашу мудрість. Слава Україні! За вашу і нашу свободу!

 

© Денис КОВАЛЬОВ та Павєл МЄЗЄРІН