Албанський фактор македонської політики

Не з чуток відомо, що Балканський півострів — порохова діжка всієї Європи. Країни, що давно поділили між собою не зовсім придатні для землеробства скелясті землі, мають нахабство у свої чвари втягувати інших. Історично склалося, що православні серби з болгарами завжди кличуть по допомогу Москву, а католики хорвати з мусульманами албанцями вимагають справедливості на свою користь як не у Берліна, то у Вашингтона...
Однак серед великих балканських гравців доволі непомітними лишаються малі, як Чорногорія і Македонія. Остання, до слова, має власну історію конфліктів з сусідами (Сербія, Болгарія, Греція), хоча найбільшою небезпекою для себе вважає присутність албанської нацменшини, представники якої вже давно прагнуть змінити політичний вектор у Скоп'є. Візьмемо хоча б цьогорічні претензії Афін щодо перейменування Македонії. Греки вимагали, аби їхні північні сусіди взяли собі іншу назву, бо Македонія (еллін.  Μακεδονία) то їхня історична провінція, а не штучно утворена Йосипом Брозом-Тіто країна у межах соціалістичної Югославії. Македонські албанці підтримали цю ініціативу, однак постала низка питань серед яких основним є найменування корінного православного слов'янського населення, у разі потурання грекам.
Осінній референдум, організований владою Македонії щодо нової назви країни, мав продемонструвати готовність Скоп'є йти на поступки як сусідам, так і внутрішній опозиції (чисельній албанській меншині) задля вступу до ЄС і НАТО. Прогнозовано, що волевиявлення стало провальним, бо продемонструвало бажання меншості громадян (дільниці відвідало лише 34%!) пожертвувати своєю ідентичністю заради утопічних цінностей: 94,18% — "за" і 5,82% — "проти". Західні аналітики пояснюють такі результати тим, що велику підтримку зміні назви країни з "Республіка Македонія" на "Республіка Північна Македонія" надали саме албанці (75% від кількості голосів "за"), у той час як слов'яни-македонці, або голосували "проти", або бойкотували референдум. Чверть населення країни становлять албанці, які підтримують тісні зв'язки зі своєю Батьківщиною та з сепаратистами у Косово. Це не може не впливати суспільно-політичний порядок денний в Македонії, яка вже була за крок від етнічних чисток і громадянської війни...
У 2001 р. країну атакували бойовики так званої "Армії звільнення Косово" (албан.  Ushtria Çlirimtare e Kosovës). У ході короткого конфлікту лідери албанської нацменшини Македонії стверджували, що ніякої македонської нації не існує, а територія країні в тій же мірі албанська, як і тих православних слов'ян, котрих за часів Югославії назвали македонцями. Втручання країн ЄС у ситуацію допомогли уникнути масштабної війни як в сусідній Сербії. Але замість мононаціональної Македонії, яка мала обирати власний шлях у майбутнє постала двонаціональна держава, якій вказували що робити бюрократи з Брюсселя і Страсбурга. Можна стверджувати, що у країні застосували "боснійський сценарій", але лише для двох народів з різною релігією, які досі живуть пліч-о-пліч і звинувачують один одного у негараздах.
Коли ж ми подивимося на етнічний склад тих, хто взяв участь в цьогорічному осінньому референдумі, побачимо явну тенденцію. По-перше, явка була вищою в громадах, де переважну більшість населення складають албанці (Західна Македонія), і там кількість тих, хто був "проти" перейменування країни не переважила 1%. По-друге, у громадах, в яких мешкають етнічні македонці, люди голосували менш активно і "проти" (понад 90%). По-третє, найбільш виразною стала ситуація у столиці Скоп'є — місто майже порівну поділене між македонцями та албанцями, однак переважити думку православних слов'ян мусульмани-євроінтегратори не змогли (7% — "проти" й 0,4% — "за" відповідно). Таким чином, македонці, яких найбільше зачіпає питання перейменування Батьківщини, добровільно відмовляються від членства у таких структурах як ЄС і НАТО та добросусідства з греками, яким болить за назву "Македонія".
То що чекає на цю балканську республіку тепер? На нашу думку цілком прогнозованим стане затяжна політична криза, яку доповнять міжнаціональний і міжконфесійний конфлікт у вигляді вуличних протестів. Проблема полягає в тому, що албанці мають впливових патронів в Брюсселі та Страсбурзі, а от македонці можуть покладатись лиш на себе. І вони це довели, проігнорувавши референдум зі зміни назви своєї країни. Чи можлива загроза сепаратизму, як це сталося з Сербією та Косово сказати важко. Адже тоді на "македонський пиріг" накинуться ласі до територій сусіди (Албанія, Греція та Болгарія), бо географічно територія Македонії охоплює втрачені у двох Балканських війнах землі саме болгар і греків, які до початку ХХІ ст. не визнавали македонців окремим народом. Нині ж македонська ідентичність визнана світом і вже не ставиться під сумнів.
 
© Павло КОВАЛЬОВ