Король найманців

Образ мандрівного лицаря – ландскнехта – забарвлений якоюсь таємничою привабливістю, попри неоднозначну роль, яку відігравали ці персонажі на певних сторінках історії. Все ж, погодьтесь, для чоловіка достойніше стати найманцем на службі у феодала, чи то пак польового командира, аніж заробити геморой на посаді менеджера, виплачуючи кредит за пральну машину. І якщо нині приватні військові компанії слугують радше для завоювання нових ринків для "Coca Cola" і "Google", то ще кілька десятиліть тому останні ландскнехти боронили честь імперій в часи їх присмерку та створювали піратські республіки...
Таким був і Робер-"Боб" Денар, знаний більше як "король найманців". Втілення старого французького духу, яке крім маленької чашечки кави та круасанів колись асоціювалося зі сміливими рейдами Іноземного легіону, з колоніальними війнами і здобуттям цілих материків. Першою його акцією була організація замаху на прем’єр-міністра Франції П’єра Мендес-Франса у 1954 р. Молоді патріоти Французької імперії вирішили ліквідувати ініціатора зменшення військових витрат та згортання колоніальної політики. Замах не вдався і Боб Денар вирушив в теплі краї здобувати собі слави.
Першим місцем пригод стало Конго  колишня бельгійська колонія, що після формального відходу бельгійської адміністрації занурилась в криваву громадянську війну. Тут Боб Денар став на бік Моїза Чомбе, що окопався в провінції Катанґа, яку й проголосив незалежною державою. Поряд із захистом інтересів цього політика, чи радше племінного вождя, лояльного до бельгійців, Боб Денар жорстоко зупиняв будь-які спроби розправи з білими мешканцями Конго, на які були ласі негритянські повстанці з усіх ворогуючих груп (так звана операція "Червоний дракон").  Епопея в Конго тривала декілька років за які наш герой встиг повоювати ледь не по обидва боки барикад. В час коли Моїз Чомбе обіймав посаду керівника центрального уряду цієї країни, супротивником Боба Денара був особисто Че Ґевара. Та найцікавішим епізодом було повстання 1967 р. жандармів вищезгаданої Катанґи та найманців Боба Денара, яким на деякий час вдалось встановити режим "піратської республіки" в цьому багатому на корисні копалини куточку Африки.
Далі була служба військовим радником президента Габону – Омара Бонґо, участь в португальському вторгненні в Гвінею в 1970 р. (увінчалась успіхом португальської армії), невдала спроба перевороту в Беніні 1977 р., бої на боці антикомуністичних партизан в Анголі, заходи на підтримку білого режиму в Південній Родезії, та навіть бої на боці сепаратистів провінції Біафра в Нігерії! Слід зробити невеликий відступ від даних хронологічних викладок. Можна закинути Бобу Денару колоніалізм і засудити за придушення національно-визвольних рухів в Африці. Однак слід зауважити таку річ. Колоніальні імперії Франції, Португалії та Іспанії давали змогу цим державам, а заодно і Західній Європі в цілому бути суб’єктами глобальної політики. З втратою колоній на європейському континенті запанували США, а відтак безпосередньо транснаціональні корпорації, які і перерозподілили колоніальну спадщину в "теплих краях".
Доля африканських негрів стала ще гіршою аніж за колоніальної влади та білих режимів в Південній Родезії та ПАР, за яких не було чути про масовий голод та епідемії. По суті, місія Боба Денера в Африці опосередковано слугувала збереженню суб’єктності континентальної Європи супроти гегеномії США та глобального капіталу. Сумним епізодом була його участь на боці єменських монархістів проти послідовників арабського націоналіста Гамаля-Абдель Насера в цій країні, але хто в цьому світі не без гріха? З 1975 р. аж по 1995 р. основним простором діяльності Робера Денара стають Коморські острови. Тут він підтримує то одного, то іншого політика, стаючи de facto некоронованим султаном цього райського куточка, будучи формально командувачем президентської гвардії президента Абдалли.
Але у 1995 р. Боба Денера арештовують французькі спецслужби спільно з владою Коморів, яка боялась чергового перевороту, за чим послідували десятиліття судових розборок, які так і не увінчались успіхом. Франція, держава за велич та вплив якої змагався Робер Денар, проміняла дух Наполеона на смердючий гамбургер з "McDonald's", а білих людей доводиться рятувати не від гніву тубільців в колоніях, а вже в передмістях Парижу від негрів. Завершимо цей нарис цитатою і настановою "короля найманців": «Понад усе я ціную свою свободу, у якої, як відомо, немає ціни!».
 
© Українська ЗЕНТРОПА