Ліван — нова ціль Кремля

Кремлівська паливна корпорація "Роснефть" розпочала цей рік з укладення вигідної для себе угоди. Наприкінці січня уряд Лівану дозволив державній нафтогазовій компанії РФ здійснювати на своїй території розробку і використання вуглеводнів. Таким чином Москва продовжує зміцнювати своє позиції на Близькому Сході, поступово опановуючи простір не тільки своєї союзниці Сирії, але й сусіднього їй Лівану.

Укладення угоди між Бейрутом і Кремлем має велике значення для обох сторін. Вона вказує на активні кроки у напрямку монополізації ринку вуглеводнів, права на які безперечно отримує "Роснефть" і її супутні фірми — "Новатек", "Total" та "Eni". Жодна інша корпорація, скажімо американська "Еxxon Mobil" чи китайська "Sinopec Group" таких привілеїв і можливостей не отримали. Слід згадати, що в минулому році прем'єр-міністр РФ доручив міністерству оборони підписати угоду про військове співробітництво з Ліваном. Таким чином, Москва та її агенти впливу у Бейруті, готують ґрунт для переорієнтації геополітичного напрямку Лівану.

Варто зауважити, що не останню роль у цій політичній виставі відіграє шиїтська "Партія Бога" (араб.  حزب الله). Вашингтон, який довгий час був протектором Лівану, тепер може опинитися у стані заклятих ворогів, як і сусідній Ізраїль. Це все на руку Ірану та РФ, які готові взяти під свій контроль значну частину Близького Сходу з його багатими запасами вуглеводнів. Однак Москва з Тегераном не взяли до уваги вразливість політичних кіл Лівану до американського тиску. Хоча після передачі Кремлем великої партії зброї силам ліванської внутрішньої безпеки, про вплив Вашингтону на Бейрут можна буде забути путінський режим бачить у цій країні потенціал для геополітичних маневрів, після провалу на Донбасі та патової ситуації в Сирії.

Не буде зайвим додати, що минулий рік був доволі насичений політичними подіями у Лівані. Кількість візитів урядової делегації до Москви з Бейрута було максимальним за всю історію цих двох країн. Навіть під час "Холодної війни" ліванські політики не відвідували Кремль так часто, як у 2018-му р. Колишній урядовець і організатор Кедрової революції 2005-го р. Валід Джумблат назвав ситуацію, що склалась у відносинах між Бейрутом і Москвою не інакше, як "дипломатія примусу та посередництва". У той же самий час він наголошує, що чинний уряд Лівану під управлінням таких "дипломатів-посередників" не матиме великої влади, а перетворить країну на маріонетку путінського режиму, якою є Сирія.

Цікаво, що виступ Валіда Джумблата оприлюднили лише опозиційні до чинної ліванської влади медіаресурси. Це говорить про те, що у країні знов постає питання політичної кризи. Водночас Валід Джумблат порівняв ситуацію з угодою між Бейрутом і корпорацією "Роснефть" з подіями 80-річної давнини. Тоді, британська колоніальна адміністрація Іраку домовившись з французькою адміністрацією Сирії та Лівану планувала побудувати 2 нафтопроводи: з Кіркука у Триполі та з Басри до Хайфи. Проте Друга світова війна та подальше унезалежнення країн Близького Сходу від європейських метрополій унеможливила цей процес.

Те, що сьогодні проект західних демократій на власний розсуд намагається реалізувати Кремль та ще й руками вчорашніх "військових злочинців", лише додає мастила у вогонь ліванської політики. Представники шиїтської "Партії Бога" і просирійської партії "Демократичне відродження" постають в образі посередників, поведінку яких підсилює вплив РФ та Ірану. У свою чергу між Ліваном і Сирією напряму укладаються угоди та розглядаються складні двосторонні питання (терористична загроза, міграційна криза), що представляють взаємний інтерес. Проте, у разі існування розбіжностей Дамаск апелює до своїх протекторів у Кремлі, який піде на будь-яке вирішення власних амбіцій, навіть якщо питання полягає у звичайній розробці вуглеводнів. Саме так оцінив ситуацію і Валід Джумблат: «Під час "посередницької" діяльності деяких ліванських політиків інтереси інших держав, які зацікавленні у використанні наших надр, не зникнуть, на відміну від національних інтересів Лівану, адже для них ми розмінна монета у великій грі з Заходом».

 

© Дмитро ЄГОРЛИЦЬКИЙ