Урал буде вільним, навіть якщо Захід рятуватиме Москву

Вуличні протести, які вже кілька днів тривають в Єкатеринбурзі, не дають спокою федеральній владі РФ. Зайнятий дуже важливими справами закордоном (війна в Україні та Сирії), Кремль забув про проблеми своїх регіонів, населенню яких вже приїлася пропаганда всюдисущих перемог з усіма ворогами. Урал — чергова больова точка для Москви. Даний регіон може підштовхнути інші суб'єкти федерації до усвідомлення своєї унікальності та самодостатності від центру, але чи так це розповів нашому головному редактору представник руху "Вільний Урал" Андрєєм Романовим.

Д.К. - Для громадян України термін "Урал" асоціюється якщо не з вантажівкою, так із гірським хребтом. Ви ж представляєте регіоналістський рух "Вільний Урал", який маніфестує право народів даного регіону на самовизначення. Чи могли б детально розповісти про себе і про свій шлях?

А.Р. - Почали ми свою політичну діяльність у 2005-му р. Допомагали Комітету ошуканих акціонерів ВАТ "ММК" в нашому рідному місті Магнітогорську (Челябінська область, Південний Урал). За час приватизації комбінату акції даного підприємства давали всім працівникам, хто мав певний стаж роботи. Місцевий олігарх, друг Владіміра Путіна — Віктор Рашніков (на той момент директор Магнітогорського металургійного комбінату) — обдурив місцевих міноритарних акціонерів, шахрайським шляхом вилучивши у них акції ВАТ "ММК". Ошукані люди не стали з цим мірятися й організували свій комітет; почали проводити своє розслідування, де виявили шлях перетворення їх акцій, які Віктор Рашніков зробив бездокументарними в особисту власність самого себе — раптом, в один момент, він став володарем 80% акцій ВАТ "ММК". Вони стали вимагати через суди повернення вкрадених акцій. Ми проводили з ними в місті акції протесту — пікети, мітинги, голодування, захоплювали адміністративні кабінети місцевих чиновників, намагалися також перекривати міські вулиці, організовували акції в Москві. Їх боротьба тривала дев'ять років — весь цей час ми (я і моя дружина) були з ними й допомагали їм. Також організували на території ВАТ "ММК" першу незалежну профспілку, допомагаючи робітникам у захисті їх прав. Уже на той час у нас був свій інформаційний ресурс — сайт "МКЕДО.ru", але ФСБ його знищило. Також стояли біля витоків Міської робочої громадської організації Магнітогорська, входили до Союзу ініціативних груп Магнітогорська, організовували у себе в місті акції на підтримку цілісності України, проти анексії Криму і проти війни на Сході України. Варто наголосити, що відкрито проти політики Владіміра Путіна ми стали ще у 2006 р., за що продовж наступних 8 років піддавалися переслідуванням з боку правоохоронних органів, міського та обласного ФСБ, Слідчого комітету, промислової міліції та відділу безпеки ВАТ "ММК". Влада, розуміючи, які наслідки від такої активності, завела на нас дві кримінальні справи (за ст. 280 КК РФ — за нібито публічні заклики до повалення путінської влади; і за ст. 282 ч.1 КК РФ — прояв ненависті та ворожнечі до соціальної групи — співробітників правоохоронних органів РФ, хоча співробітники правоохоронних органів апріорі не є соціальною групою!). Думаю, що можливо завели ще й третю кримінальну справу за ст. 280.1 КК РФ — за публічні заклики до здійснення дій, спрямованих на порушення територіальної цілісності РФ, тобто не визнання Криму частиною Московщини. Дивом вдалося уникнути в'язниці, виїхавши у 2014 році, при цьому без будь-якої допомоги (зазвичай допомагають правозахисники, нам вони не допомагали) отримали політичний притулок у Фінляндії. Кремлівська влада нас заочно арештувала й оголосила у федеральний і міжнародний розшук. У 2015 році з групою уральських однодумців ми стали просувати ідеї уральської незалежності, організували рух "Вільний Урал", взявши за основу Уральську республіку, додали до неї суверенітет, незалежність і самовизначення, перетворивши "Уральську республіку" на проект "Вільного Уралу". Ми ставимо перед собою наступні цілі: 1) Створення незалежної держави; 2) Демократичні реформи; 3) Інтеграція Уралу в європейський простір. На той момент це був перший такий проект, який ставив перед собою головну мету — це державна самостійність Уралу.

Д.К. - Чи відрізняється Ваш рух від "Ідель-Уралу", представники якого не так давно презентували власний проект в Києві? Які цілі ставите Ви для того, щоб жителі Єкатеринбурга, Челябінська та інших уральських міст усвідомлювали свою окремішність від решти РФ?

А.Р. - "Вільний Ідель-Урал" — це рух національних республік Поволжя (Татарстан, Башкортостан, Чувашія, Мордовія, Марій-Ел, Удмуртія). Уральська республіка і рух "Вільний Урал" передбачає об'єднання уральських областей з більшістю слов'янського населення (Свердловська, Челябінська, Пермська, Курганська, і можливо ще Оренбурзька.) Рух "Вільний Ідель-Урал" створювався за підтримки України. Була хороша інформаційна підтримка. Наш рух створювався невеликою групою уральців, можна сказати без будь-якої підтримки, ініціатива йшла тільки від нас. Єдині, хто нам допомагав — це українські програмісти та деякі регіоналісти з РФ, які досі нас підтримують. Ми ж працюємо тільки на ентузіазмі. Вишукуємо самі кошти на все це, ніхто нам в не допомагає. Але бачачи реакцію Москви, можна сказати, що нас вона більше боїться, ніж рух "Вільний Ідель-Урал".

Д.К. - У світлі проблем з регіонами РФ, зокрема на Північному Кавказі, для Вас залишається актуальною продовження справи Уральської республіки, проголошеної в 1993 р.? Могли б Ви більше розповісти про те, що сталося майже 30 років тому і яка ситуація зараз?

А.Р. - Уральська республіка і її історія — це було те, від чого ми відштовхувалися, те, що нам надавало сил і впевненість в тому, що і після нас, якщо раптом ми не доб'ємося незалежності Уралу, то обов'язково знайдуться ті, хто продовжить нашу справу і доведе її до кінця. Історія 1993 р. надає уральському руху сенс для існування. У той час все робилося тільки керівництвом Уралу і не викликало сильної підтримай в уральців. Сьогодні ж все навпаки. Багато мешканців того Магнітогорська чи Єкатеринбурга стали розуміти, що Уральська республіка є необхідністю. Тоді це можна було уявити, як спробу керівництва Свердловської області включиться в процес написання нової Конституції РФ і виторгувати у Москви собі більше повноважень. Сьогодні ж багато уральців пов'язують Уральську республіку саме з державною самостійністю. З тим, щоб самим вирішувати у себе на Уралі, як їм жити та з ким їм бути. Ідея Уральської республіки йде корінням у 1980-ті рр. Тоді очільник області Боріс Єльцин разом з мером Нижнього Тагілу Юрієм Петровим, придумали проект з підняття статусу Уралу в рамках СССР. З того часу ця ідея вкоренилася в головах уральських еліт, чим і скористався в 1993 р. Едуард Россель, створивши Уральську республіку. Сам же Боріс Єльцин перебрався в Москву і з часом від ідеї поділу РФ на вісім "російських" (радше — слов'янських) автономних республік відійшов і навіть заборонив ту саму Уральську республіку, коли вона з'явилася. Але ідея продовжує жити.

Д.К. - Як діє "Вільний Урал" на даному етапі? Адже не секрет, що путінський режим намагається наслідувати КНДР, закрити країну всіма можливими "залізними завісами", щоб люди не знали правду про ситуацію як усередині, так і поза країною? Чи сприяєте Ви просвітництву своїх співгромадян?

А.Р. - Сьогодні путінська Московія для "Вільного Уралу" вже створює інформаційний вакуум. Робить так, щоб якомога менше людей в РФ знали про нас і наш рух. У соціальних мережах на федеральній території заблоковано понад 25 наших спільнот і головна сторінка руху. "Роскомнадзор" заблокував на території РФ і наш основний ресурс — сайт "Вільний Урал" (і це після трьох місяців з початку роботи!). До цього нашим провайдерам постійно надсилали листи, де вимагали, щоб вони закрили "Вільний Урал". Сайт зламували й спецслужби РФ, він також піддавався Ddos-атакам. Сторінка "Вільного Уралу" у "Живому журналі" була взагалі знищена хакерами ФСБ. Нашим двом активістам вже довелося побувати в психіатричній лікарні за ідеї уральської незалежності! Водночас Алєксєй Морошкін, уральський регіоналіст із Челябінська, відсидів 2 місяці в СІЗО, де його катували, а потім перевели в психіатричну лікарню, протримавши півтора року. Буває, що в РФ спецслужби викликають наших активістів на допити, проводять профілактичні бесіди, погрожують. Типова тактика тоталітарного режиму! Звісно, що вони погрожують і нам, хоч ми й не живемо вже на Батьківщині. Навіть тут у Фінляндії нас намагаються дістати: крадуть наші телефони в метро і через місцевих чиновників намагаються нам ускладнити життя. Цілеспрямовано це роблять. І дуже часто зі своїм проблемами ми залишаємося одні. Будь-яка опозиційна політична діяльність у сучасній РФ виглядає як ходіння по лезу ножа — не знаєш, до чого можуть причепитися репресивні органи. Від того будь-які централізовані вертикально інтегровані структури ризикують бути легко розгромлені нащадками чекістів. Почасти саме тому уральський рух сьогодні не має будь-якої структурованої форми — є просто окремі люди, які просувають ідею в міру своїх можливостей і на свій розсуд. Така тактика дає свої плоди: пару років тому серед студентів Єкатеринбурга провели опитування і з'ясувалося, що 50% знають про Уральську республіку та хотіли б її відродити як самостійну державу.

Д.К. - Який стан справ в Уральському регіоні взагалі? За версією кремлівської пропаганди — все відмінно, населення живе "як у Христа за пазухою", рівень бідності та криміналу в нормі... Чи так це?

А.Р. - Уральці й раніше-то не жили добре, а зараз тим більше. Зовнішньополітична ситуація навколо РФ, введення санкцій сильно б'є по незахищеним верствам населення, які живуть на Уралі. З кожним роком уральці все сильніше і сильніше на собі відчувають наслідки санкцій, введених проти Кремля. Але ситуацію на Уралі можна схарактеризувати поки що як терпиму. Уральці можуть тривалий час виживати користуючись із садів і городів, однак терпіння у них є, але про краще майбутнє вже не вірять. Ніякі проблеми на Уралі не вирішуються. Жодні! Гостро стоїть екологічна проблема, у багатьох містах на цьому ґрунті починаються акції протесту. Найвідоміша — будівництво Томінского ГЗК на Південному Уралі. Місцева влада просто не чує людей, які проти промислового об'єкта. Вони вже не один рік протестують проти будівництва Томінского ГЗК, але справа з мертвої точки не рухається. Проте уральські області залишаються донорами коштів до федерального бюджету, в який різними шляхами йде понад 70% податків! Кремль просто оббирає уральців, не вкладаючи практично нічого в регіон, спонсоруючи натомість збиткові Чечню та окупований Крим.

Д.К. - Сусідство з більш успішним Казахстаном і вплив міграції з Середньої Азії корегує соціально-економічне та політичне становище на Уралі? Після зміни влади в Узбекистані та Казахстані, що буде в РФ, яка являє собою зразок східної деспотії сучасного типу?

А.Р. - Імміграція з Середньої Азії в останні роки зменшилася, так що ця тема зараз не так актуальна. Що ж стосується Казахстану, то для Уралу це дуже важливий суб'єкт з геополітичної точки зору. Зараз це найближча іноземна держава, яка є одним з основних торговельних партнерів нашого регіону. У разі ж дезінтеграції РФ вплив Казахстану на Урал тільки зросте — перш за все ця країна буде розглядатися як дуже зручний транзитний вузол. Якщо ж вести мову про модель транзиту влади, яка зараз відбувається в Казахстані, то потрібно розуміти, що це ніякий не казахський винахід — кілька років тому така схема була застосована в Татарстані. Відтоді з Татарстаном відбулися не дуже хороші речі — Москва відмовилася продовжувати з ними договір про розмежування повноважень, а державну татарську мову під тиском все тієї ж Москви було зведено до факультативу в школах.

Д.К. - Чи вважаєте Ви можливим союз з Україною та іншими незалежними країнами-сусідами РФ в боротьбі з Москвою? У доступному для огляду майбутньому, чи можливий тісний контакт проти спільного ворога для нашого спільного блага? (на фото праворуч Анрєй Романов з соратницею по боротьбі за вільний Урал)

А.Р. - На даний момент вважаю просто неможливим союз Уралу з Україною і з іншими сусідами РФ в боротьбі з Москвою. Дуже сильно діє імперська пропаганда на Уралі. В умах уральців вбивається кожен день імперський шовінізм і ксенофобія. Москва вирішує хто для Уралу ворог, а хто друг. Є невеликі групи людей на Уралі, хто не схильний до цієї пропаганді, але має свою точку зору і відокремлює себе від теперішньої імперії. Проте з ними на Уралі йде постійна боротьба — ФСБ ж-бо стежить за всіма активними громадянами! У майбутньому багато чого буде залежати від тих процесів, які будуть відбуватися в РФ і, зокрема, у нас на Уралі. Якщо Урал оголосить про свою державну самостійність, або хоча б почнуться формуватися сильні антиімперські настрої — то тут можна говорити про якийсь союз з Україною та з іншими сусідами РФ проти Москви. А поки цього немає, на жаль.

Д.К. - Україна одна з небагатьох держав Європи, яка зазнала на собі так сказати військову міць сучасної Москви. Як вважаєте, чи зупинитися Кремль на досягнутому, або ж продовжить наступ до розв'язання повномасштабної війни з усіма своїми ворогами?

А.Р. - Якщо ви подивитеся, як лікар на тяжкохворого пацієнта, який все одно помре і смерть — це лише справа часу, то ви зрозумієте дії Москви. У Кремлі, мабуть, давно вже зрозуміли, що РФ не жилець і все, що путінський режим сьогодні робить — так це тільки якомога швидше умертвити федерацію, наблизитися до її повного розпаду як 30 і 100 років тому. Від цього і треба відштовхуватися, однак розуміти, що Кремль може зробити, а що ні. Коли ми уральці у 2012 році їздили в Москву і брали участь в антиурядових демонстраціях, тоді кожен з нас давав РФ 30 років життя. Сьогодні ми даємо їй від сили 15 років... За якісь 7 років путінський режим своїми діями на половину вкоротив життя федерації. Так буде і далі продовжуватися. Що їм буде вигідно для прискореної смерті РФ, то вони й будуть робити. Я не виключаю і напад на одну з країн ЄС, з якими у федерації є кордон. Живучи у Фінляндії та бачачи як вони купують місцевих мешканців своїми спільними проектами, роблять все, щоб вони не вступили до НАТО, присипляють їхню пильність, скуповують їхні землі, мають хорошу агентурну мережу (зрозумів це, коли вкрали у мене телефон в метро), мають хороший електорат Владіміра Путіна з колишніх громадян РФ, які виїхали туди жити, то розумієш, що і на Фінляндію вони цілком можуть напасти й керувати всім цим будуть з Кремля. Історія нині нікого нічому не вчить, це прикра, але правда.

Д.К. - Ну і під кінець, перед тим, як побажати успіхів у Вашій боротьбі з колоніалістами, останнє запитання. Виходячи з того, що багато країн Заходу (Франція, Німеччина, Велика Британія, Італія) хочуть торгувати й дружити з РФ, якою бачитися ситуація, коли б ці країни (і навіть ООН!) відмовляться визнавати вільними Урал, Інґрію, Карелію та інші регіони, як це було з Ічкерією у 1990-х рр.?

А.Р. - Ми якось писали: Захід не прийде підтримувати регіоналістів — у всякому разі тим шляхом, якого хтось очікує. У РФ путінські патріоти люблять говорити, що Захід спить і бачить, як би розвалити могутню імперію — приписують уральський рух до активності американського консульства в Єкатеринбурзі, хоча якраз країни Заходу завжди виявляються на сторожі status quo, коли доходить до самовизначення якогось із регіонів (приклад Ічкерії більш ніж показовий у цьому плані). Уральці розуміють, що треба розраховувати тільки на себе. Розраховувати, перш за все тільки на свої сили та на свої можливості, а не мріяти, що Захід прийде і допоможе. Цього ніколи не буде, повірте.

 

© Денис КОВАЛЬОВ і Андрєй РОМАНОВ