Чий дім Європа: мігрантів чи європейців?

Шукачі з усіх усюд з'їжджаються до Європи задля оновлення на краще свого життя. Найбільша їхня кількість прибуває з тих країн, де соціально-економічна ситуація знаходиться на рівні щойно звільненої від залежності колонії. Проте прагнуть до омріяної Європи, у першу чергу, ті, хто повівся на казки так званих "рекрутів" про надмірні кошти соціального забезпечення і безвідмовність європейських жінок обслужити новоприбулих чоловіків, як кажуть, "по повній програмі"...

Вже давно не є таємницею, що країни-учасниці об'єднання під назвою Євросоюз стали свого роду притулком для різних варварів. Якщо наприкінці 1980-х — на початку 1990-х рр. держави умовного Заходу (Німеччину, Австрію, Францію, Бельгію, Швецію, Нідерланди) обирали заробітчани з держав колишнього соціалістичного табору (поляки, серби, болгари, румуни, українці, білоруси), то нині це переважно ледацюги з Африки та Азії, яким не пощастило народитися в Богом забутому регіоні, щільно населеному релігійними фанатиками. І головна відмінність тут полягає в тому, що перші їдуть до заможної Євроспілки виключно у гості, щоб трохи заробити грошей і вернутися; у той час як другі вважають європейські країни чи не влансою домівкою, а тому і поводять себе на вулицях Франкфурта-на-Майні чи Мальмьо відповідно.

І все б нічого, але нелегальні мігранти (вони ж біженці й шукачі притулку) приходять не на порожнє місце. Ґрунт для вчинення різного роду правопорушення їм підготували вже наявні в Європі громади, скажімо турків і курдів у Німеччини, індійців і пакистанців у Великій Британії, чи алжирців і в'єтнамців у Франції. Влада у цих країнах десятиліттями адаптовувала приїжджих до безтурботного європейського життя, яке мало приспати тваринні інстинкти, але щось пішло не так і невдовзі вчорашні мігранти почали повертатися до свого укладу, який був у них на батьківщині.

Було б дивно не озвучити тезу про те, що Старий Світ вкотре опинився перед загрозою цивілізаційного занепаду. Проте існує ймовірність, що теперішню соціальну, економічну, політичну кризу, підкріплену міграційною хвилею яку не бачили з часів Великого розселення народів (IV-VI ст.), Європі навряд вдасться приборкати самотужки. Адже наразі окрім опанування мільйонами нелегалів континенту відбувається їхнє розшарування на клани, бандугруповання і тому подібні структури, які вже не просто ґвалтують перехожих європейок на вулицях, а ділять сфери впливу (клуби для азартних ігор, борделі, наркобізнес, тіньовий ринок зброї) та фінансові потоки з місцевими ділками ще старого (класичного) гарту.

Європа змінилася, коли толерантні бюрократи зі Страсбурга і Брюсселя вирішили відкрити двері мільйонам мігрантів. Адже ніхто з них не думав, що запрошуючи у свій дім чужинця, він прийде не працювати та бути гвинтиком монолітної системи усталених цінностей, а безжальним терористом, який підриває західні міста вибухами під крик "Аллагу акбар!". Однак і досі у Старому Світі панує політика мультикультурної рівності, адепти якої впритул не бачать її, а отже і своєї хибності.

Цивілізаційний виклик, який європейці кинуто глобалістами семіто-хамітського походження у вигляді некерованої міграційної хвилі, може вилізти боком усім — і організатором цього явища, і його учасникам. Адже в європейських мусульманських громадах поширене жорстке збереження своєї культури, небажання асимілюватися, радикальний ісламський консерватизм, антисемітизм і етнічна злочинність. Усе перераховане ніщо інше, як продукт глобального мультикультурного експерименту, за яким стоять грошовиті мішки єврейського походження, що доведеться вирішувати не одному поколінню європейців або у боях нової Реконкісти, або мовчазною згодою бути підстилками нових господарів континенту.

В Європі XXI ст. будь-який відхід від ліберальних (толерантних і мультикультурних) цінностей сприймається як відродження фашизму і нацизму. Бо ж скажімо сирійцям і туркам пишатися своєю національною самобутністю можна, а от італійцям і німцям — зась! І так потрохи ми приходимо до думки, що виявляться Старий Світ став домом для приїжджих чужинців, але аж ніяк не для корінних його мешканців, котрим євробюрократи створили низку законів, забороняючи бути унікальним (в етнічному, культурному, релігійному плані) і господарювати на власній землі за своїми звичаями.

 

© Дмитро ЧОВГАН