Італійські неофашисти на службі болівійської хунти

Далека південноамериканська країна Болівія відома на весь світ своїми великими плантаціями коки, а також покладами солі, літію та срібла. Ймовірно через це доля не була прихильною до мешканців цієї країни, "подарувавши" місцевим нащадкам інків і конкістадорів справжні випробування у вигляді програшних війн з сусідами та найбілішу кількість державних заколотів у західній півкулі. Проте зовсім "білою плямою" в болівійській історії є участь італійських політичних мігрантів з-поміж неофашистів-радикалів на боці військової хунти.

У липні 1980 р., півмісяця потому як на президентських виборах переміг представник лівого Фронту демократичної та народної єдності (ісп. Unidad Democrática y Popular) Ернан-Сілес Суасо, командування збройних сил Болівії здійснює військовий переворот. Головна мета — завадити прибічнику марксизму-ленінізму, якого у народі називали "болівійським Альєнде", розпочати соціальний експеримент під вивіскою реформування країни. Очолив виступ командувач сухопутних військ — генерал Луїс Ґарсіа-Меса-Техада, якого підтримали бойові загони Болівійській соціалістичної фаланги, розпочавши штурм профспілкової будівлі Робітничого центру (ісп. Central Obrera Boliviana) у місті Ла-Пас 15-16 липня.

Упродовж наступного тижня після взяття генералом влади було зачищено громадсько-політичну опозицію. Так, був розстріляний лідер болівійських соціалістів Марсело Кіроґа-Санта-Крус, секретар місцевої Комуністичної партії Сімон Реєс став в'язнем концтабору "Miraflores". Вранці 18 липня 1980 р. декретом військової хунти Луїс Ґарсіа-Меса-Техада був оголошений президентом Болівії, результати останніх виборів було анульовано.

Призначений армією голова Болівійської держави зумів так швидко та майже безболісно взяти владу в країни завдяки старанням італійського неофашиста Стефано Делле Кьяє і нацистського військового злочинця Клауса Барб'є. Фінансували військовий переворот сусіди — аргентинська хунта під командуванням Хорхе Відели. З першого дня у президентському кріслі Луїс Ґарсіа-Меса-Техада прагнув наслідувати Авґусто Піночета — запровадити ультраконсервативну антикомуністичну диктатуру, але його європейські радники мали свої плани на державне майбутнє Болівії.

Славної пам'яті Стефано Делле Кьяє — засновник бойової організації "Національний Авангард" (італ. Avanguardia Nazionale), який у 2014 р. підтримав Україну у війні з Московією, став особистим політичним радником президента Болівії. Адміністрацію ж голови держави очолив молодий італійський неофашист П'єрлуїджі Пальяні. А посаду президентського радника з безпеки отримав колишній начальник ліонського ґестапо Клаус Барб'є (він же Клаус Альтман).

Ці люди формують нову державну ідеологію — "ґарсіамесізм", — основу якої складають відвертий антикомунізм (боротьба з усім лівацтвом світу), антиглобалізм (спротив американському впливу) і радикальний консерватизм з домішками фашизму. Ось, що говорив про перші дні Луїса Ґарсіа-Меси-Техади при владі італієць Стефано Делле Кьяє: «Революція в Болівії дала нам новий шанс. Ми не були ні катами, ні наркотерористами, але ми були політичними солдатами».

Радники-неофашисти мали на меті створити з Болівії власний плацдарм, як колись Ернесто "Че" Ґевара зробив подібне з Кубою під боком у США. "Ґарсіамесізм", теорію та практику якого розробляв безпосередньо Стевано Делле Кьяє, дозволяв реалізовувати суспільні принципи та розвивати політичну експансію, яку підтримували безземельні селяни та дрібні підприємці Болівії (це була основа режиму). Сам Луїс Ґарсіа-Меса-Техада наполегливо акцентував на антикомунізмі, яким була просякнута вся вертикаль нової влади — викорінення марксизму було основним завданням президента.

Переломним моментом для життєдіяльності відверто мілітарного фашистського уряду Болівії стало втручання у внутрішні справи країни восени 1980 р. представників адміністрації президента США і агентів ЦРУ. Власне Вашингтон, а не Москва, що виглядає доволі дивним у цій ситуації, став затятим ворогом болівійського "тертого шляху", яким торували Стефано Делле Кьяє, Клаус Барб'є і Луїс Ґарсіа-Меса-Техада. Джиммі Картер дав дозвіл на запровадження економічних санкцій проти Болівії, де порушувались права людини, а рівень свободи слова, на думку американських розвідників, був подібний до КНДР!

У Ла-Пасі, де знаходиться адміністрація болівійського президента, не забарилися з відповіддю — у зовнішній політиці обрано антиамериканський курс. Його ініціатором був Стефано Делле Кьяє, який розробив план формування блоку країн так званої "третьої позиції", зокрема за участі Бразилії, Чилі, Парагваю та Аргентини. Ці наміри викликали занепокоєння в Державному департаменті — полохливі американські дипломати на чолі з Едвіном Корром (посол США одночасно в Перу і Болівії), звернувся до Луїса Ґарсіа-Меси-Техади з вимогою депортувати італійського неофашиста, якого давно розшукували на батьківщині за сфальсифікованими кримінальними справами.

Звісно, що цю вимогу в адміністрації болівійського президента проігнорували, через що так званий "кокаїновий рай" в Андах опинився в жорсткій ізоляції. Боротьба з антикомуністичним режимом, яку вів Вашингтон, набувала загрозливих форм: експорт болівійського олова заморожено, сусіди відмовляються торгувати через американські санкції, насувається економічний крах. Луїс Ґарсіа-Меса-Техада, попри ненависть до лівацтва, йде на відчайдушний крок — пропонує Москві придбати готову продукцію (так звані неліквіди).

Але спроби марні й Кремль приєднується до американської блокади Болівії. Спільними зусиллями адміністрація Джиммі Картера і номенклатурний апарат Леоніда Брежнєва знищують неофашистську мрію — соціальний експеримент ультраправого радикалізму, суспільство "легіонерських осередків", зазнав поразки. У гру включається й Італія, яка, висилаючи до Болівії спецзагін правоохоронців, прагне повернути додому своїх "блудних синів" — Стефано Делле Кьяє та П'єрлуїджі Пальяі.

Для Луїса Ґарсіа-Меси-Техади все складається не найкращим чином — під тиском армії, якій не втямки неофашистські експерименти, у серпні 1981 р. генерал полишає президентське крісло та емігрує. Нова влада більш поступлива, а тому готова до співпраці з американцями. Зокрема й щодо депортації з Болівії радикально налаштованих радників-антикомуністів, на яких вже чатують агенти спецслужб із різних країн.

Наприкінці жовтня 1982 р. у місті Санта-Крус загін італійських спецпризначенців на очах у людей безкарно вбиває П'єрлуїджі Пальяі, тіло якого згодом перевезуть до Риму. Стефано Делле Кьяє дивом вдається опинитися у Венесуелі, а згодом — у Нікарагуа, уникнувши злої долі. За рік при владі у Болівії неофашисти змогли реалізувати на практиці свої найпалкіші ідеї, зароджені у виличних боях в Італії, але двополярна система, де головну роль відігравав Вашингтон, не дозволила тривати вічно цьому сміливому експерименту, котрому було покладено край руками бравурних штабних щурів ласих до наживи.

 

© Данило КАТРАНИК