Невідомий Каракалпакстан — земля, де панують узбецькі сатрапи

Автономна Республіка Каракалпакстан, на території якої знаходиться напіввисохле Аральське море, входить до складу Узбекистану з дня його утворення більшовиками у 1936 р. За цей час землі регіону встигли опинитися в зоні екологічної катастрофи, де постійно відчувається брак питної води, а кількість місцевого населення зменшується не тільки через захворюваність на туберкульоз, але й через етнічні чистки, що їх проводить офіційна узбецька влада. Безробіття в автономії складає небачених 90% у порівнянні з сусідніми регіонами, однак уряд байдужий до такої ситуації, якому постійно ввижаються каракалпацькі сепаратисти.

Якщо проводити паралелі, то Каракалпакстан (каракалп. Qara'qalpqstan, узб. Qoraqalpogʻiston) для Узбекистану — це як Уйгурія (уйг. Sherqiy Türkistan) для влади КНР з усіма наслідками, що випливають цієї вкрай кричущої антигуманної ситуації. На території автономії, 85% якої складають неприродні для землеробства степи та пустелі, мешкає всього 1,5 млн. осіб, але вони знаходяться на рівні безправної робочої сили, яка має коритися узбецьким сатрапам з Ташкента. Основне заняття населення, дозволене владою — це бавовництво і тваринництво на спеціально відведеній для цього території, все решта суворо карається як незаконна підприємницька діяльність, а її учасники поповнюють пенітенціарні заклади Узбекистану.

Але це не основна біда цього регіону. Як нещодавно з'ясували журналісти видання "The Guardian", працівниками урядової сфери охорони здоров'я здійснюється насильницька стерилізація жінок каракалпацької національності дітородного віку — від 16 до 45 років. Подібна практика застосовується виключно щодо цієї етнічної спільноти на всій території Узбекистану, чому є чисельні документальні підтвердження.

Зазначена урядова програма стерилізації жінок для контролю населення у зв'язку з високою народжуваністю є надсекретною, а її існування всіляко заперечується владою Узбекистану. Для каракалпацького народу, чисельність якого не перевищує 1,5 млн. осіб, цей "проєкт" особливо чутливий. Тому не дивно, що зі смертю першого узбецького президента Іслома Карімова та урядовими пертурбаціями за нового очільника держави Шавката Мірзійоєва все гучніше стали здіймати галас каракалпацькі активісти, зокрема опозиційний напівпідпільний рух "Alga Qara'qalpqstan".

Посилення тиску з боку Ташкента і застосування таких негуманних практик підштовхує каракалпацьких активістів до пропаганди ідеї самостійництва й відокремлення від Узбекистану. Зокрема представники "Alga Qara'qalpqstan" заявляють про посилення діяльності узбецьких спецслужб в автономії: до осіб, яких помічають з символікою Каракалпакстану чи тих, хто публікує у доступних в країні соціальних мережах антиурядові дописи одразу приходять правоохоронці та без судових санкцій здійснюють обшуки. І це при тому, що в тексті Конституції Республіки Узбекистан від 1993 р. чітко прописана норма про проведення референдуму щодо самовизначення автономного регіону.

Свої репресії проти каракалпацьких активістів узбецька влада виправдовує посиленою боротьбою з ісламським екстремізмом і міжнародним тероризмом: «Якась група осіб отримала якийсь грант від міжнародних структур, котрі заохочують або вітають дестабілізацію в регіоні». Крім того, офіційний Ташкент не заперечує той факт, що за останні 25 років на території Каркалпакстану здійснюють справжній грабунок місцевих надр — нафти й газу на плато Уст'юрт, наносячи шкоду регіональній екології. Цілком прогнозовано, що прибуток від нафтогазовидобувних об'єктів, реалізованих державною компанією "Uzbekneftegaz", йдуть не в бюджет автономії, а до кишень наближеної до родини президента країни чиновників, у той час як місцеві мешканці у переважній своїй більшості перебувають за межею бідності.

Каракалпакстан, що займає третину Узбекистану, — дуже важливий сировинний регіон, тому офіційний Ташкент за всяку ціну буде тримати його у своїх цупких пазурах. Так само, як Крим чи Абхазію ні за яку ціну чи вмовляння путінський режим не поверне їхнім справжнім власникам — Україні та Грузії. Адже східна деспотія, прикрашена чекістсько-номенклатурним змістом, успадкована Москвою й Ташкентом від ординців і совєтів не передбачає домовленостей чи замирення зі слабшим від себе партнером, а лише загарбання, придушення опозиції, узурпацію та повне виснаження підкореної території.

 

© Ревуч СІЧОВИЙ