Облуда "скандинавського соціалізму"

Переважання, гегемонія марксизму та його "дітей" в антикапіталістичній думці настільки значна, що навіть консерватори, традиціоналісти й націоналісти, налаштовані проти визискуючого капіталізму нерідко беруть за основу чи навіть ідеал "скандинавську" модель "соціалізму". Ніби-то, достатньо лише прибрати з неї мультикультуралізм і пропаганду збочень, ювенальну юстицію — і буде нормальна життєздатна модель. Ця позиція є у корені помилковою та небезпечною!

Те, що марксисти всіх мастей є не антикапіталістами, а посткапіталістами потребує окремого висвітлення. Зараз приймемо це як факт: марксизм і марксисти бачать соціалізм й комунізм як результат розвитку капіталізму, а не його злам. Марксизм завжди прагнув добудувати капіталізм, а не знищити його.

Власне, це у марксистів завжди й виходить найкраще. Що ж до "скандинавської" моделі, то ми, традиціоналісти, ніколи не можемо називати її соціалістичною. Бо, найперше, соціалізм — це економічна модель, що забезпечує самодостатнє життя і могутність держави, як от у КНР. Звісно, "скандинавська" модель спрямована на протилежне: прогресивне оподаткування і оподаткування розкоші, інші елементи привласнення державою частини приватного капіталу далі виливаються у "соціальні" виплати, пенсії та програми, які призводять, з одного боку, до згладжування суперечностей у ході експлуатації, а з іншого — вводять трударів у пряму залежність від "держави", одночасно десоціалізуючи людину.

Із системи взаємовідносин "людина-родина-громада-народ" атомізований індивід потрапляє у систему "людина-держава/партія-корпорація", де вже не є повноправним членом, а стає дрібним легкозамінним гвинтиком. Далі за атомізацією і вириванням з органічних спільнот іде так звана "ґендерна освіта" (привчання до толерантності й культу ненасилля над звичайними людьми, які не цураються того, якими їх створив Бог). З одного боку ці заходи спрямовані на моральну демобілізацію людини, з іншого — відволікають від боротьби проти експлуатації на змагання проти "расизму, сексизму і гомофобії", а особливо "обдарованих" — проти корупції.

У результаті ліві та ліберали (між якими жодної різниці вже немає) борються з "фашистами", а праві — з ґендером та міграцією. Від цього виграє капітал, представниками якого або просто не займаються, або займаються по залишковому принципу, а в кращому випадку — змагаються переважно з його наслідками, у вигляді парадів збоченців і "біженців". Отже, "скандинавська" соціально-економічна модель спрямована не на забезпечення існування народу та держави, відтак — і органічних спільнот, з яких вони складені, а на їх демонтаж і заміну мультикультурним атомізованим місивом без натуральних ідентичностей без справжньої солідарності, яка одна лише є основою для боротьби проти капіталізму.

Тому вищеописану модель називаємо "скандинавською" лише умовно, оскільки вона спрямована на знищення скандинавських народів як таких. Власне, це завдання виконано вже у дуже значній мірі. Половину населення Осло становлять не корінні норвежці, а мігранти з мусульманських країн, у Стокгольмі теж повно чорних кварталів, чиє населення динамічно зростає не в останню чергу внаслідок "соціальної" держави та її соціальних виплат не корінним шведам, а прибульцям із пустелі та тропіків.

Слід ще раз підкреслити, що "скандинавський соціалізм" — це модель, спрямована на безконфліктну ліквідацію скандинавських народів, а отже не може вважатись ні скандинавською, ні соціалістичною. Окремої уваги заслуговують чисто економічні питання. Коли в другій половині ХХ ст. наївні елементи у соціал-демократії намагались дійсно запровадити у Швеції соціалізм шляхом поступового викупу державою та трудовими колективами всіх великих приватних компаній, ця ініціатива була швидко згорнута підкупленою бюрократією.

Більш високий рівень життя скандинавських країн зумовлений поєднанням 3-х факторів, без жодного з яких не мав би місця: активна боротьба профспілок, курс марксистів — слуг капіталу на м'який геноцид та пограбування країн периферії та напівпериферії капіталістичної світосистеми через так звані "ножиці цін". Із цього випливає, що профспілкова боротьба, якою б активною і всеохопною вона не була, має ставити собі завдання вищі, ніж досягнення часткових покращень. А саме — злам самої капіталістичної системи від національного до світового рівня, інакше можна опинитись у позолоченій клітці умовного "скандинавського соціалізму".

 

© Друг "МОЛОТ"