Мадярські неонацисти — кишенькові радикали глобалістів

Політична партія "Рух за кращу Мадярщину" (мадяр. Jobbik Magyarországért Mozgalom), відомий більше за короткою назвою "Jobbik", була колись однією з найбільш праворадикальних сил в Європі. Загони її військово-спортивного крила (мадяр. Magyar Gárda) не раз маршували вулицями Будапешта, погрожуючи сусіднім країнам відібрати "етнічні мадярські землі", зокрема й українське Закарпаття. Однак сьогодні ця партія демонструє зовсім протилежну, до колись декларованої політичної позиції.

Наприкінці січня 2020 р. лідером руху "Jobbik" обрано етнічного єврея, хоч і похрещеного у католицтво — Пийтера Йокоба. Він оголосив про здійснення докорінних реформ всередині щойно очолюваної ним політичної сили. По-перше, "Jobbik" відмовився від праворадикальної риторики та не буде більше наводити жах на національні меншини (першочергово — циган) у Мадярщині, а по-друге, партія планує брати участь у проєктах, пов'язаних зі вшануванням жертв Голокосту.

Але справжній поворот руху "Jobbik" у бік центризму, а тепер, вірогідно, вже й лівацтва, розпочався за каденції колишнього лідера Ґабора Вони, що після програшу на останніх парламентських виборах у 2018 р. взагалі пішов з політки. Відверто неонацистська партія втратила довіру виборців за кілька років до того, під час розгортання міграційної кризи в Європі. Керівництво "Jobbik" не змогло (а може і не захотіло) вчасно використати принагідну ситуацію у своїх цілях, чим істотно посилила позиція чинного прем'єр-міністра Віктора Орбана з "Альянсу молодих демократів — Мадярського громадянської спілки" (мадяр. Fiatal Demokraták Szövetsége — Magyar Polgári Szövetség).

Саме теперішній голова мадярського уряду взяв на озброєння не тільки риторику своїх опонентів, але й жорсткі методи у протидії нелегалам, чим здобув популярність громадськості. Закриття кордонів для мусульманських дивним чином збіглася у часі з кампанією проти мадярсько-американського олігарха єврейського походження Дьордя Шороша. До слова, саме його підозрюють у підкупі керівництва "Jobbik", котре змінило свого лідера на поміркованого лівоцентриста, що буде боротися з антисемітською політикою як всередині партії, так і зовні — з діями Віктора Орбана.

«Якщо комусь не подобається те, що як робить пан Шорош, то це особиста проблема тієї особи. Відтак будь-які рішення спрямовані на заборону або перешкоджання діяльності благодійних фондів нашого співвітчизника-філантропа слід розцінювати як ганебний антисемітизм, якому не місце у мадярській політиці. Ймовірно, що пан Орбан просто не здатний запропонувати кращі альтернативи», — з промови Пийтера Йокоба під час вступу на посаду голови партії.

Наведена цитата нового очільника "Jobbik" може свідчити лише про те, що мадярські неонацисти стали ручними, кишеньковими радикалами глобалістів. Упродовж останніх місяців, навіть попри карантинні обмеження на тлі пандемії коронавірусу, партія Пийтера Йокоба вже налагодила співпрацю з ліберальною опозицією, щоб у жовтні 2020 р. поборотися за крісло міського голови Будапешта у двобої з висуванцем Віктора Орбана. Відтак "Jobbik" тепер перебуває у реальній, а не у бутафорній конфронтації з чинним мадярським урядом, з яким марно намагалася конкурувати упродовж міграційної кризи.

Рядові ж партійці досі у стані шоку й не можуть осягнути нову для себе дійсність — лідер їхньої політсили єврей-лівоцентрист, якому не болить "Велика Мадярщина". Цьому є логічне пояснення: керівництво партії в особовому складі лишилося статичним, за виключенням кількох представників, а докорінних змін зазнала її політична програма, з якої зникли згадки про посягання на територіальну цілісність країн-сусідів, де проживає чисельна етнічна мадярська спільнота. Стиль і сутність оновленого руху "Jobbik" набуває ознак подібних до тих, що їх в Україні спостерігали під трансформації СНПУ на ВО "Свобода" з єдиною заувагою — українські націоналісти довели свою відданість Батьківщині та Ідеї Nації у кровопролитних боях із московськими агресорами, у той час як мадярські праворадикали пристосувалися до комфортних умов глобалістичного проєкту, що ним є Євросоюз.

 

© Шон ВОКЕР і Калєв КОРПІНЕН