Традиціоналізм і Традиція

Часом доводиться спостерігати плутанину і підміну понять коли мова заходить про традиціоналізм і Традицію, розмиттю піддаються і найбільш ключові, наріжні поняття. Наше завдання - кристалізувати форму і зміст вчення про Традиції. Традиціоналізм - це філософський напрямок, що виник на початку XX ст. в Європі, пов'язаний з такими іменами як: Рене Генон, Юліус Евола, Тітус Буркхардт, Мірча Еліаде, Герман Вірт, Фрітьоф Шуон та інші.

Традиціоналізм не є релігією, ні новою, ні старою. Це світогляд і філософія, яка спирається на наступні принципи:
1) Уявлення про прімордіальну Традицію як про Дерево і загальний корінь всіх приватних етнічних традицій (з малої літери) та релігій в ареалі однієї раси. Інакше кажучи, у середовищі своєї езотеричної (внутрішньої, прихованої) частини всі традиції та вірування, згідно народній культурі, висловлюють єдиний Принцип. Осягнення езотеричного знання здійснюється через ланцюг присвят. Саме слово "традиція" походить від латинського "tradere" - "передавати", тобто мова стосується безпосередньої передачі ініціації (посвячення).
2) Твердження про те, що реальність метафізичної Традиції, трансцендентного рівня буття, є домінуючою по відношенню до сучасного профанного світу. Індивідуальне і суспільне життя, саме суспільство і держава повинні вибудовуватися в чіткій згоді з сакральним порядком, божественним задумом.
3) Твердження про те, що сьогодні в епоху Сучасності - Модерну, ланцюг передачі порваний, Традиція умертвлена силами секулярної позитивістської науки, профанації пройдисвітами, що звела її до розваги світського суспільства; зведена до "звичаю" і "звички". Інакше, сьогодні ми живемо в анти-Традиційнмй час, який основоположники філософії традиціоналізму справедливо називали Залізним Століттям або Калі-югою. Якщо раніше європейські суспільства жили згідно з традиціями, тобто перебували в традиції - в ланцюзі передачі Вічної Мудрості від часів Золотого Століття, то в епоху сучасності ланцюг порваний. І в цю епоху з'являється традиціоналізм.
З вищесказаного випливає, що Традиція (з великої літери) - це першовиток і Принцип. А традиціоналізм - це орієнтація на Традицію у світі, де ланцюг передачі порваний; в анти-Традиційному світі. Традиціоналізм оголошує війну Модерну, як десакралізованому, безбожному і безладного світу, орієнтуючись на вищі ідеали і порядок організації суспільства, держави і всього Світу. "Традиційне" - відноситься до конкретної традиції, "традиционалістське" - відносить до філософії традиціоналізму, застосованої до конкретної релігії, або без такого застосування (Евола).
Для традиціоналістського підходу в соціальній сфері властиво слідування трьом принципам: ієрархії, імперії і примату сакрального в суспільстві. Як ми вже вказали, основна властивість традиціоналізму - це загальна домінація трансцендентного і бачення людини як істоти, чиєю єдиною метою є трансценденція (тобто вихід за межі себе, індивідуума, прилучення до Абсолюту). Ця мета - відповідність божественному порядку - і задає соціальну структуру, що включає в себе чітку ієрархію за принципом ступеня ініціювання в Традицію, яке виражається в касті, раси, знанні, силі і так далі.
Щодо сучасного світу ж потрібно сказати, що, у відповідність з традиціоналістської парадигмою, суттю історії є поступова деградація світу, що було наочно описано Юліус Евола в його програмній праці "Язичницький Імперіалізм". Ми вже вказували на те, що, якщо потрібно вивести закон, узагальнюючий "сенс історії" останніх століть, то ми повинні говорити не про прогрес, а, навпаки, про інволюції.
З цієї точки зору можна виділити один найбільш об'єктивний і найбільш показовий процес: процес кастової деградації. Починаючи з доісторичних часів "сенс історії" складався саме в послідовному сходженні чотирьох головних каст - 1) "сонячної" "королівсько-сакральної" касти; 2) войовничої знаті; 3) міщанства, "торговців" і 4) рабів, - в яких в традиційних культурах і, особливо, в арійської Індії, знаходила своє вираження якісна диференціація людських можливостей.

Спочатку стався захід епохи королівської божественності. Вожді, що були божественними істотами, вожді, які об'єднували в собі обидва види могутності, - королівську і жрецьку, понтіфікальну владу - відійшли в далеке, майже міфічна минуле. Ця перша катастрофа сталася внаслідок фальсифікації культурної, творчої сили. У німецькому ідеалі Священної Римської Імперії ми бачимо останній відгомін цієї традиції, цього "сонячного" рівня.
Після зникнення цієї верховної касти влада перейшла до нижчої касти воїнів. До цієї касти належали володарі, які є тільки військовими вождями, панами тимчасового правосуддя, політично абсолютними правителями. Іноді подекуди ще зберігалася форма "божественного права", але лише в якості беззмістовної і порожньої ремінісценції. За державним устроєм, лише формально зберігає аристократично-сакральні риси, часто вже в давнину ми стикаємося з правителями саме такого типу. А після падіння вселенської єдності Середньовіччя це стало вже повсюдним явищем.
Другою катастрофою було падіння аристократії, зникнення лицарства, "націоналізація" і деградація великих європейських монархій, які внаслідок революцій і введення "конституцій" - там, де вони не були замінені іншими формами правління (республікою, федерацією) - перетворилися у порожній, безглуздий пережиток, підлеглий так званої "волі народу". Супроводжується парламентаристськими, республіканськими або націоналістичними формами демократії встановлення капіталістичної олігархії знаменує собою перехід влади й авторитету від другої касти до сучасного еквіваленту третьої касти, від воїнів до торговців. Замість могутнього принципу вірності і честі з'являється нове вчення про "суспільний договір".

Соціальний союз є тільки утилітарним і економічним союзом: він є угодою, виробленим у відповідності з інтересами і вигодою окремих осіб. Таким чином, цей союз з необхідністю від особистого переходить до безособового. Гроші стають при цьому головним посередником, і той, хто зможе заволодіти ними і максимально збільшити їх кількість (капіталізм, индустриализм), той, уже в силу самого цього факту, потенційно отримає в свої руки кермо влади. Місце аристократії займає при такому порядку плутократія, а місце воїнів - банкіри, євреї та промисловці. Торгівля зі своїми відсотками, сконцентрована раніше в гетто, стає славою і вищою точкою останньої епохи. Таємна сила соціалізму, анти-ієрархії починає відкрито заявляти про свою могутність.

Криза міщанського суспільства, пролетарське повстання проти капіталізму, маніфест "Третього Інтернаціоналу" і подальша поступова організація мас і груп у чисто колективне і механізоване кодло - у формі нової "культури праці" - провіщають близькість третьої катастрофи, внаслідок якої вся влада загрожує перейти до останньої традиційної касти, до касти рабів і людей натовпу: разом з відповідним обмеженням всіх горизонтів і цінностей рівнем кількості і матерії. Світ з таким світом неможливий і непотрібний - а значить, Традиціоналізм оголошує йому війну і проголошує Повстання Проти Сучасного Світу.

 

© Ярослав БОЖКО