Консервативна революція проти гітлеризму

Нерідко консервативну революцію зараховують до нацистських течій - так нібито набагато простіше спрощено зрозуміти політичну історію міжвоєнної Німеччини, якщо виступаєш з ліберальних позицій. Полюбляють, однак згадувати про "героїв антифашистського спротиву" - групу німецьких офіцерів та генералів-змовників, що 20 липня 1944 р. спробували вбити Адольфа Гітлера та захопити владу в Німеччині в свої руки.

Та мало хто насправді заглиблювався у мотиви цього офіцерства, не безпідставно названого патріотичним. Вони вбивали Гітлера зовсім не через те, що були прихильниками вільного ринку чи соціал-демократами. Такі офіцери в Третьому Райху просто не дожили б до 1944-го р., тим більше не втримались би на вищих посадах. В дійсності, Гітлера намагалися вбити консервативні революціонери, монархісти, ультраконсервативні сили, яких для простоти у популярній літературі назвали пруською аристократією. Ці хлопчики також мали праві погляди, однак, не гітлерівські і для сучасних ліваків вони були б такими самими "псами реакції", як і консервативні революціонери до них.
З суто технічної точки зору план власного усунення підписав власне сам Адольф Гітлер. Щоправда, до того, як його дещо підкорегували і додали в нього власне сам момент усунення фюрера. Операція "Валькірія" початково була планом дій Резервної армії у випадку надзвичайних ситуацій, повстань у самій Німеччині тощо. Саме у цій армії вермахту були сконцентровані основні ідейні натхненники змови, саме на цю армію покладалася основна місія після смерті Гітлера - арешт керівництва SS та NSDAP, взяття ключових пунктів у Берліні.
20 липня 1944 р. Клаус фон Штауффенберг привіз на засідання за участю Гітлера бомбу. Вибух пролунав, однак фюрер отримавши численні опіки і контузію, все-таки залишившись живим. Спроби арешту посадових осіб змовниками не були успішними, хіба що надвечір генерал Штюльпнагель зміг таки заарештувати 1200 осіб з числа керівництва SS, SD та Gestapo у окупованій Франції. Однак, вірні Гітлеру війська невдовзі розібралися зі змовниками. Більшість учасників замаху чи його потенційних симпатиків було розстріляно.
Антигітлерівські ідеї зріли в середовищі німецького вищого офіцерства (переважно, аристократичного, дворянства, взагалі військовиків, що пройшли Першу світову війну), найбільшими їх виразниками були генерал-майор фон Тресков, брати графи фон Штауффенберг, генерал піхоти Штюльпнаґель, колишній посол в СCСР фон дер Шуленбург, адмірал Вільгельм Канаріс, генерал-полковник фон Бек та навіть групенфюрер SS Небе (до SS-манів серед змовників було негативне ставлення - партійні вискочки, що стали елітою замість старої пруської офіцерської касти, на якій трималася Німеччина). Про готовність підтримати змовників висловлювався і фельдмаршал Ервін Роммель, однак невдача замаху змусила його покінчити з життям, рівно як і інших його учасників, окрім тих, звичайно, що не були втрачені або дивом врятувалися (таких були лише одиниці).

Ідеолог консервативної революції Ернст Юнґер тоді перебував на службі у Штюльпнаґеля, завчасно знав про переворот, однак дивом уник слідства. Власне, його участь була радше ідеологічною: книги Юнґера в тодішній Німеччині хоча і користувалися популярністю, однак були за тодішнім висловом "фашистськими" - ідеологічно ревізіоністськими, нібито і близькими, але насправді неприємними режимові, так само як більшовикам були неприємні есери. Чимала частина симпатиків змови (в тому числі і Роммель) прочитали трактат Юнґера "Мир", що дістався їм у ручних списках, він був присвячений повоєнному світові, що мав ось-ось відбутися.
Консервативним революціонером твердих переконань був і Клаус фон Штауфенберг, граф, полковник Вермахту і один з ключових лідерів акції. Ще змолоду він входив до гуртка "Таємна Германія", який очолював поет і консервативний революціонер Штефан Георге. Одним з лозунгів руху були рядки з його вірша: "Люди таємної Німеччини не чекають, що настане їх час, бо їх час вже настав...". Таємна Німеччина - містична, духовна і героїчна, у чомусь невловима але присутня в усьому дійсно німецькому сила. Сила, що означала духовне пробудження цілої німецької нації. Це поняття мало по справжньому месіанське та есхатологічне значення для членів гуртка. Німецьке для адептів тут мало значення зовсім не фаустівське - навпаки, це було змішання німецького з античним началом, імперією величі духу.
P.S. Перед загибеллю полковник Клаус фон Штауфенберг вигукнув "Хай живе таємна Німеччина!". Доречно згадати і предсмертну цитату генерал-майора фон Трескова, що покінчив з собою аби не видати побратимів: "Моральна цінність людини починається лише з готовності покласти життя за свої погляди".

 

© Ярослав БОЖКО