Герой німецького фрайкору

Українська нація, що здала Крим без жодного пострілу, звичайно, ще довго буде звинувачувати у цьому уряд. Але будемо відверті: якби українці дуже хотіли, у Криму нині було б пекло для Росії, навіть якби уряд був проти. Просто наша нація потребує зовсім не видатних вождів, а більше видатних героїв, що не соромляться скласти голову на вівтар національної величі.

Воювати на фронті, коли тобі дано наказ - це одне, хоча і це дуже нелегко. Зовсім інше, коли тобі ніхто не дає наказу, а ти фанатично вивчаєш ночами вибухову справу аби вкинути бомбу у вікно поліції окупаційного режиму. Коли мовчить уряд, має говорити народ. У нас цього не засвоїли, те, що які-небудь невідомі українці самостійно без допомоги уряду не спромоглися вчинити хоча б невеликий теракт у Криму означає лише те, що найближчим часом шанси збудувати тут громадянське суспільство мізерні.
Альберт-Лео Шлаґетер під час Першої світової війни був лейтенантом німецької артилерії і заслужив 2 залізних хрести за бойові заслуги. Після війни він ще встиг повоювати проти російських більшовиків у країнах Балтії у лавах балтійських фрайкорів (у них служили переважно місцеві німці та колишні військові кайзерівської армії), повоювати з поляками в прикордонному конфлікті Німеччини з Силезією, взяти участь у військовому консервативному путчі Каппа-Лютвіца, що мав на меті повалення республіканського ладу і стати членом Націонал-соціального об'єднання, що пізніше всім складом увійло до лав NSDAP. Незадовго до смерті Шлаґетер вийде з NSDAP (це станеться 1923 р.) тому, що Адольф Гітлер офіційно заборонив партійцям боротися з французькими окупантами в Рурі. А Рурський басейн тоді був гарячою точкою для всієї Німеччини.

В 1923 р. через порушення виплати репарацій ваймарським урядом Німеччини через фінансову скруту французькі та бельгійські війська окупували цілий промисловий регіон. Уряд Фрідріха Еберта закликав німців Руру до "пасивного опору" - фактично це означало масові мітинги та страйки на заводах, саботаж на виробництві та інші акції громадянської непокори. Відповісти силою Ваймарська республіка не могла: 100-тисячний корпус окупантів чисельно дорівнював її збройним силам, що були розкидані по всій країні. За справу боротьби з окупацією взялися перш за все колишні вояки та офіцери фрайкорів, налаштовані націоналістично та комуністи. Одним із таких офіцерів був і лейтенант Шлаґетер - він очолив групу військовиків, що після розстрілу французами 13 робітників рурських заводів почала активний опір окупантам (на противагу "пасивному" опорові, до якого закликала влада Німеччини).

Перш за все група Шлаґетера займалася диверсіями і вибухами на залізницях регіону, поряд з лейтенантом боролися відомі у подальшому діячі Німецького Райху: майбутні шеф штабу SA Віктор Лютце та райхскомісар України Еріх Кох. Диверсії військовики іноді влаштовували спільно з комуністами Наймана, особливим питанням був підрив ешелонів з вугіллям, яке французи вивозили з Руру.

Однак, врешті-решт один із диверсантів виявився зрадником: Шлаґетера видали французам і засудили до смертної кари. Всього окупанти розстріляли 137 німців, що чинили спротив у Рурі. Факт винесення Шлаґетеру смертного вироку сколихнув усю Німеччину: про його помилування клопотав навіть уряд Ваймарської республіки на найвищому рівні, однак сам Шлаґетер відмовився подати прохання про помилування зі словами: "Я ніколи і ні в кого не просив пощади". Однак, смертний вирок був підписаний особисто головою французького уряду Пуанкаре і виконаний 8 травня 1923 р. Останніми словами Шлаґетера було: "Будь ким хочеш, але май мужність, бути цілком тим, хто ти є!" (нім. Sei was du willst, aber was du bist, habe den Mut, ganz zu sein!).
Пізніше навіть комуніст Карл Радек відгукнеться про Шлаґетера: "Ми не повинні замовчувати долю цього мученика німецького націоналізму, ім'я його багато говорить німецькому народу... Шлаґетер, мужній солдат контрреволюції, заслуговує того, щоб ми, солдати революції, мужньо і чесно оцінили його... Якщо кола німецьких фашистів, які захочуть чесно служити німецькому народу, не зрозуміють сенсу долі Шлагетера, то Шлагетер загинув даром".

Згодом, 1924-го р. колишні соратники Шлаґетера (серед них і Мартін Борман) знайдуть і вб'ють комуніста Вальтера Кадова, що видав лейтенанта французам. Пізніше Німецький Райх зробить з Шлаґетера культову фігуру: на його честь встановлять величезний хрест на місці поховання, присвячуватимуть вірші, пісні, корабель, навіть п'єсу "Шлаґетер", з якої, до речі, походить фраза, що помилково приписується Паулю-Йозефу Ґьоббельсу: "Коли я чую слово "культура, я хапаюсь за пістолет". Однак, факт розриву Шлаґетера з NSDAP і його несприйняття позиції Гітлера по конфлікту в Рурі всіляко приховувався нацистськими пропагандистами.

Маємо сказати одне: в України поки немає свого Шлаґетера. Немає фігури, самопожертва якої була б настільки священним і скріплюючим для нації фактом. Один німецький поет колись написав: "Німеччина має жити, навіть якщо ми для цього маємо померти". Саме ці слова викарбовано на надгробку Шлаґетера. Сподіваємось, колись хтось зрозуміє, що ці слова актуальні і щодо України.

 

© Ярослав БОЖКО