Як Карелія не змогла стати самостійною після розвалу СССР

9 серпня 1990 р. Верховна рада Карельської АССР, наслідуючи приклад Москви та Києва, прийняла "Декларацію про державний суверенітет республіки". Цей документ наполягав на рівноправній, договірній федерації в межах РСФСР і стверджував приналежність всіх природних і культурних ресурсів Карельської республіки її народу. Згідно із зазначеною деклрацією вводилося, навіть, республіканське громадянство, яка не скасовувало, але доповнювало російське і всесоюзне!

У 2000-ні рр., із встановленням в РФ режиму "гебістської вертикалі", про цю карельську декларацію згадувати не прийнято. Про те, яка історична роль цього забутого документа в чергову річницю його прийняття ми поговорили з Віктором Степановим з головою Верховної ради Карельської АССР у 1990-1992 рр.
- Шановний пане Вікторе, поясніть, будь ласка, як вийшло, що Карелія фактично стала першою з російських автономій, яка проголосила власну "Декларацію про суверенітет" раніше Ічкерії та Татарстану? Так, ще 4 серпня 1990 р. президент РСФСР Борис Єльцин сказав свою знамениту фразу: «Берите суверенитета, сколько проглотите...», а вже за 5 днів в Карелії вже була прийнята ця декларація...
- Ця заява Єльцина зроблена в Казані дійсно прозвучала голосно, але вона стала лише приводом для прийняття таких декларацій в російських автономіях. Справжня причина була глибша і полягала в тому, що СССР мав кілька рівнів державного будівництва: союзні республіки, автономні республіки, автономні округи, тощо. Вони мали різні права самоврядування, і в період "горбачовської перебудови" ця тема просто вийшла на поверхню, стала очевидною для громадськості. Тому вже в квітні 1990 р. з'їзд народних депутатів СССР фактично зрівняв у правах союзні та автономні республіки, насамперед у тому, що стосується економічного самоврядування. Дійсно, це виглядало нонсенсом, коли, наприклад, маленька Естонія з населенням 1 млн. осіб, мала повноважень більше, ніж 5-мільйонний Татарстан. Ми, як керівники республік у складі РСФСР, звичайно, підтримували це підвищення повноважень автономій до союзних республік. До речі, вже тоді широко обговорювався проект нового союзного договору, запропонований Андрієм Сахаровим, де всі республіки були рівноправні на кшталт американських штатів. І проти такого, оновленого Союзу, ми не заперечували. Однак подальшу ситуацію дуже заплутало і ускладнило ухвалення І-м з'їздом народних депутатів РСФСР 12 червня 1990 р. "Декларації про державний суверенітет Росії".
- Цікаво, що ж Вас там не влаштовувало?
- У цій російській декларації була 5 стаття, проти якої, я, до речі, голосував, вона стверджувала пріоритет російських законів над союзними. А це, як Ви розумієте, означало прямий крок до розпаду СССР. Жоден штат США або земля у ФРН не можуть прийняти подібну декларацію про пріоритет свого законодавства над федеральним! Крім того, в оточенні Бориса Єльцина тоді з'явилися люди, які всіляко підтримували його владні амбіції, малювали його мало не як "нового царя" і пропагували ідею унітаризації Росії, тобто ліквідацію всіх республік у її складі, з перетворенням в подальшому на звичайні області чи губернії.
- Але ж в самій карельській "Декларації про суверенітет" також була прописана можливість призупинення на території республіки російських законів?
- Ця можливість, до речі, так жодного разу і не застосована, стосувалася лише тих законів, які вийдуть за рамки повноважень, переданих республікою на федеральний рівень, або будуть обмежувати права і інтереси народів Карелії. Але в цьому дійсно є певний парадокс - ми в той час прагнули до рівноправного союзного і федеративного договору. Цілісність РФ була навіть прописана в карельській декларації окремим пунктом! Однак, у той же час ми побоювалися ліквідації новою російською владою федеративного устрою Росії, "скасування" всіх республік як таких. Цим і було обумовлено включення такого пункту в карельську декларацію.
- Пізніше, Ви були одним з авторів "Федеративного договору 1992 р.", тож який сьогодні статус цього документа? Складається враження, що він також піддався забуттю, як і республіканські декларації про суверенітет. Тому що режим "гебістської вертикалі" в принципі суперечить договірному принципу сучасної Російської Федерації...
- Так, Федеративний договір зараз має не зовсім ясний статус. З одного боку, він є складовою частиною російської Конституції жовтня 1993 р., але з іншого - на нього тепер практично ніхто не посилається. Але знаєте, в Росії досі борються 2 ідейних напрями політичної еліти. Одні хотіли б повернутися до унітарної і навіть тоталітарної держави часів Сталіна, і ця тенденція простежується в багатьох новітніх законах. Але є й інший - федералістський напрямок, який наполягає на справедливому та рівноправному розмежуванні предметів відання між федеральним центром і суб'єктами федерації. І від того, яка тенденція переможе, залежить майбутнє Росії. Особливо турбує ситуація, що у нас тепер фактично немає бюджетного федералізму. Коли я працював главою республіки, у Карелії була можливість регулювати своє податкове законодавство, тепер все інакше. Такий стан справ, звичайно, в корені суперечить федералізму.
- Одне питання на міжнародну тему: у Вашу бутність головою республіки Карелія вступила до Асамблеъ європейських регіонів. Це велика організація, що об'єднує понад 200 регіонів ЄС та інших країн Європи, в рамках якої розвивається безліч міжрегіональних проектів. Але тепер Росію там представляють тільки Мордовія і Татарстан, адже Карелію звідти виключили через несплату членських внесків. Як Ви можете прокоментувати цю ситуацію?
- Прикро, звичайно. Враховуючи, що найдовший кордон Росії з Євросоюзом - більше 800 км - проходить саме територією Карелії, тому абсолютно незрозуміло, чому нове республіканське керівництво ігнорує можливості транскордонного співробітництва, які надає ця організація. У 1990-ті рр. ми також не були найбагатшим регіоном, але все ж знаходили можливості брати участь у таких міжнародних проектах та гідно представляти республіку за кордоном. Але мабуть відповідь на це питання знову впирається у проблему федералізму в РФ - як в її бюджетну, так і в політичну складові.
- Ну і фінальне запитання: на Вашу думку, все-таки, декларація 1990 р. зіграла позитивну історичну роль для Карелії?
- Упевнений, що позитивну. Хоч нам і не вдалося тоді зберегти союзну державу, а точніше - перетворити її в рівноправну федерацію, проте ця декларація стала знаком громадянського пробудження в республіці. У нас був тоді дуже адекватний склад Верховної ради Карельської АССР, який жваво цікавився суспільними змінами, слідкував за подіями в країнах Балтії, в Україні та Грузії. І думаю, нинішні спроби створити якусь партійну монополію в Карелії також не пройдуть. На жаль, за сучасних тоталітарних обставин здобути хоч якийсь суверенітет або ж справжню автономію буде для Карелії дуже складно. Ви ж розумієте, про що йде мова. Але це перспектива на майбутнє!

 

© Вадім ШТЕПА