З історії неолібералізму та консерватизму

Як ідейні рухи неолібералізм і сучасний консерватизм зародилися наприкінці XIX ст. в умовах кризи класичної ліберальної ідеології, викликаного розширенням державної діяльності з регулювання власної економіки в індустріально розвинених країнах (Франція, Велика Британія, США, Німеччина). З часом усередині неолібералізму та сучасного консерватизму склалося декілька течій і шкіл.

Ідеологи неолібералізму, зокрема Джон Кейнс, Елвін Гансен, Джон Гелбрейт, виражають погляди реформістськи налаштованих верств суспільства - великих промисловців, вищого чиновництва, а також значної частини інтелігенції. Неоліберали прихильні славнозвісним ідеям розширення державного впливу на суспільні процеси для досягнення безкризового і стабільного розвитку виробництва. Це свого роду соціалізм покладений на рейки ринкової економіки та політичної сваволі поза правилами демократії. Вимога активного втручання держави в сферу приватнопідприємницької діяльності є відмінною рисою всіх неоліберальних програм і концепцій, зокрема у сучасній політиці США, Франції, Італії та Німеччини.
Провідною течією неолібералізму першої половини XX ст. виступала економічна теорія кейнсіанство. Її засновником був англійський економіст Джон Мейнард Кейнс (1883-1946), що здобув світову популярність після виходу своєї книги "Загальна теорія зайнятості, відсотки та гроші". Ця праця була написана ним якраз після світової економічної кризи 1929-1933 рр., більш відомою як "Велика Депресія". В протилежність соціалістам та комуністам, що сприймали події тих років як підтвердження марксистсько-ленінської теорії "загниваючого капіталізму", ліберал Кейнс доводив, що ринкова економіка зовсім не втратила здатності до динамічному розвитку, а навпаки, криза, що її охопила - це явище тимчасового порядку. На думку Кейнса та його учнів, "Велику Депресію" породили не внутрішні пороки капіталізму, а відносини вільної конкуренції, при яких в найбільш вигідному положенні виявляються біржові спекулянти і рантьє, не зацікавлені в розширенні виробництва. Акумуляція багатства в їх руках призводить до згортання інвестицій, спаду підприємницької активності, що в свою чергу викликає зростання безробіття і загострення соціальних конфліктів. "У ситуації, що склалася, - писав Кейнс, - політики зобов'язані знайти нові засоби, які дозволили б врятувати капіталізм від того, що іменують більшовизмом". Для цього необхідно перш за все покінчити з режимом вільного підприємництва (одна з робіт Кейнса так і називалася - "Кінець laisser-faire"). Держава повинна знизити ставки відсотків на капітал, обкласти спекулятивні угоди високими податками і, зібравши таким чином необхідні кошти, направити їх на розвиток виробництва і рішення соціальних проблем. "Евтаназія рантьє та дозвільних інвесторів, - запевняв Кейнс, - не спричинить за собою ніяких потрясінь". Державне регулювання економіки уявлялося йому єдиним засобом, здатним гарантувати "успішне здійснення приватної ініціативи".
Хоча Кейнс не займався спеціально проблемами держави і права, розроблена ним програма зробила безпосередній вплив на політичну практику і законодавство. Після Другої світової війни у багатьох країнах Західної Європи були проведені реформи, націлені на запобігання криз в економіці, підвищення рівня зайнятості населення та споживчого попиту (сукупність таких заходів неоліберали називають "кейнсіанською революцією на Заході", протиставляючи їй комуністичні революції в країнах Центральної Європи та окупацію совєцькими військами Східної Німеччини, Польщі, Чехословаччини, Мадярщини та Румунії). Кейнсіанський принцип стимулювання зайнятості як постійної функції держави закріплений в сучасній редакції Конституції Королівства Нідерландів від 1983 р., в законодавчих актах Бельгії, Німеччини, Австрії, Данії, Франції та Італії.
Практичне здійснення принципів неолібералізму поставило перед теоретиками ряд нових проблем. Реалізація цих принципів супроводжувалася посиленням влади уряду у деяких країнах Європи на шкоду законодавчим органам, бо парламентська процедура нерідко виявлялася занадто громіздкою для того, щоб коригувати вже проведені реформи у відповідності зі змінами економічної кон'юнктури. Побоюючись збільшення повноважень виконавчої гілки влади над законодавчою, ідеологи неолібералізму звернулися до розробки питань функціонування демократії в умовах регульованої економіки та контролю за діяльністю правлячої еліти. Розповсюдження ідей кейнсіанства досягло піку в 1950-1960-ті рр. Вони отримали розвиток в концепціях постіндустріального суспільства Джона Гелбрейта, стадій економічного зростання Волта Ростоу та держави благоденства Ґуннара Мюрдаля.

Проте, ідеологія неолібералізму була піддана критиці навчаннях консерваторів. Сучасні консерватори (Фрідріх фон Гайєк, Вільям Крістол, Майкл Фрідман) виступають в захист вільного підприємництва. Соціальну базу цієї течії складають фінансова олігархія, істеблішмент, заможне фермерство і певні кола творчої інтелігенції. Не відкидаючи економічної діяльності держави повністю, консерватори висувають проекти її обмеження в інтересах приватного капіталу. Роль державної влади в економіці вони прагнуть звести до регулювання ринку.
Розлоге обґрунтування ідеології неоконсерватизму висунув австрійський економіст Фрідріх Авґуст фон Гайєк (1899-1992). В на початку 1930-х рр. він приїхав для читання лекцій до Лондона, де вступив в полеміку з Кейнсом ставши його затятим опонентом, а згодом викладав у вишах в США, Західної Німеччини та Австрії. На основі своєї економічної концепції фон Гайєк побудував обширну соціально-філософську доктрину, в якій піднімалися проблеми методології наукового пізнання, організації сучасного суспільства, розвитку культури. Політико-правової тематики,присвячені його роботи "Дорога до рабства", "Конституція свободи", а також трилогія "Право, законодавство і свобода".
Ринкова економіка, згідно з ідеями фон Гайєка, являє собою складний спонтанний порядок, в рамках якого вчинки одних індивідів координуються з вчинками інших допомогою механізму цін. Останні виступають в якості своєрідних сигналів, дозволяють передавати інформацію. Виникаючі при цьому відносини фон Гайєк описував як результат взаємодії безлічі людей, що мають різні інтереси. Він підкреслював, що суспільство з ринковою економікою за своєю природою є плюралістичним. "Сучасне відкрите суспільство, - писав фон Гайєк, - виросло з усвідомлення того, що люди можуть жити разом і приносити один одному користь, не маючи згоди щодо приватних цілей, які кожен з них переслідує".

У своїх ранніх працях фон Гайєк використовував поняття капіталізму і капіталістичної економіки. Пізніше він відмовився від цих категорій і ввів для позначення ринкових відносин термін "каталлаксія", що означає "обмін"). Невід'ємною рисою високорозвинених соціальних систем фон Гайєк вважав "розсіяне знання" (в обґрунтуванні цієї ідеї консерватори бачили головну заслугу філософа). Для досягнення поставлених кожен індивід накопичує масу відомостей, необхідних йому в конкретних умовах місця і часу. Повною інформацією про події, що відбуваються, і процесах має тому тільки суспільство в цілому, вся сукупність його членів. Звідси робився висновок, що в сучасному суспільстві немає і не може бути якого-небудь центру, здатного спрямовувати діяльність безлічі людей. Приватне підприємництво розглядалося філософом як "єдина система, що дозволяє забезпечити найбільш оптимальне використання знань, розсіяних в суспільному організмі".
Соціальна концепція фон Гайєка, за його власним визнанням, була направлена проти будь-яких форм державного регулювання ринку, і в першу чергу проти кейнсіанства. Втручання держави в економіку обмежує свободу індивідів і неминуче призводить до дезорганізації їх діяльності (саме цим фон Гайек пояснював причини економічної "депресії" 1929-1933 рр.). Аналогічні доводи приводилися ним спростування соціалізму. Як суспільна система соціалізм економічно неспроможним, стверджував фон Гайєк, оскільки вся маса даних, необхідних для централізованого планування економіки, просто не піддається розрахунку. Соціалізація власності в ім'я загального блага на практиці обертається придушенням індивідуальної свободи і встановленням тоталітарного режиму.
Сучасному плюралістичному суспільству, відповідно до його концепції, відповідає лише держава, заснована на принципах верховенства права (Rule of Law). Державна влада всередині країни має тільки одне завдання - забезпечити дотримання всіма громадянами загальних правил поведінки, тобто підтримувати правопорядок. Практично це означає, що "держава позбавляється можливості спрямовувати і контролювати економічну діяльність індивідів". Як підкреслював фон Гайєк, верховенство права передбачає не тільки підпорядкування виконавчих органів влади законом (у такому разі фашистське держава теж слід було б визнати правовим), але і невтручання самої законодавчої влади в сферу свободи і невідчужуваних прав людини. Правова держава передбачає верховенство приватного права над публічним і над конституцією в тому числі, бо "приватна власність є головною гарантією свободи".
На цій підставі він відкидав антитрестівське законодавство, розглядаючи його як приклад публічно-правового регулювання у області приватноправових відносин. Настільки ж негативно оцінювалося їм і соціальне законодавство. Фон Гайєк пояснював появу соціального законодавства в некомуністичних країнах згубним впливом на політиків ідей соціалізму. Протягом багатьох років твори фон Гайєка були відомі лише фахівцям. Широкий резонанс і визнання вони отримали в 1960-ті рр. та 1970-ті рр., з початком так званої "консервативної хвилі", коли в США, Великій Британії та у Західній Німеччині до влади прийшли правоцентристські сили. Ідеї фон Гайєка використовувалися консерваторами при обґрунтуванні програм скорочення державного сектору економіки, а також в антикомуністичній пропаганді.

 

© Друг ФУРФУР