Що є Європа? Європеєць - хто він?

З погляду геополітики та історії, Європа, насамперед, визначається своїми кордонами. У центрі Європи розташовується "ядро", утворене націями, які з часів раннього Середньовіччя мали спільну історію. Багатовікова взаємодія цих націй нерідко супроводжувалась конфліктами. Головним чином, мова йде про держави, які вийшли з Франкської імперії Карла Великого та її прилеглих територій: про ті держави, які згідно зі статтями Римського Договору від 1957 р., утворили так звану "Європу шести": Бельгія, Західна Німеччина (ФРН), Італія, Люксембург, Нідерланди та Франція. Далі ми бачимо, як вимальовується наступне коло, що включає в себе атлантичні і північні держави, Східну Європу та Балкани. Нарешті, третє коло привілейованих спілок простягається впритул до меж азійської Росії.

Ми зараз говоримо зовсім не про політичний проект. Ми просто розмірковуємо про Європу в історичному ключі і нагадуємо вам про деякі її реаліїї, які можуть бути різними. Так, наприклад, дунайська імперія Габсбурґів - це реалія. Балтійська Європа - теж реалія, а ось Середземномор'я таким не є з часів арабо-мусульманського завоювання у VII ст. Проте Європа - це щось більше, ніж географічні координати, що визначають її положення на мапі.
Усвідомлення власної європейської приналежності (власне, европейство) з'явилося задовго до виникнення сучасного концепту єдиної Європи. В ході історії воно виявлялося під різними назвами: еллінізм, кельтська цивілізація, Римська імперія, Франкська держава, християнський світ, тощо. Подібно позачасовій традиції, Європа є результатом багатотисячолітнього співіснування народів, що її утворюють та, яким вона зобов'язана своїми специфікою і унікальним духовним спадком, який знаходить своє вираження в поемах Гомера, в сонетах Шекспіра, прозі Юнґера...
Європа почала свою історію в далекі первісні часи, як і інші стародавні цивілізації Китаю, Японії, Індії, Близького Сходу. Європа пов'язана з певного роду традиціями, які в процесі історії змінюють свій вигляд, не втрачаючи своєї суті. Європа пов'язана з особливими духовними цінностями, які диктують нам, як вчинити і яку модель поведінки обрати, навіть коли ми самі цього не помічаємо. Якщо поняття сексуальності універсально, подібно поняттю прийняття їжі, то любов або ж кохання розуміється в кожній цивілізації по-різному, так само як і жіночність, образотворче мистецтво, гастрономія і музика. Все це несе відбиток певної духовної морфології, таємничим чином переданої нам у спадок від предків, з їх структурою мови і генетичною пам'яттю попередніх поколінь. Ці особливості роблять нас тими, хто ми є, несхожими на інших, навіть якщо ми самі цього не усвідомлюємо. Традиція в цьому сенсі - це те, що визначає і розвиває індивідуальність, утворюючи ідентичність, надаючи життю особливий сенс. Мова йде не про зовнішню трансцендентність. Адже традиція - це "я", своєрідне "ego", яке не залежить даному часовому виміру, бо живе як вираз "приватного" всередині "універсального".
Ім'я Європи вперше з'явилося 2500 років тому у Геродота та в "Описі землі" Гекатея Мілетського. І невипадково давньогрецький географ класифікував кельтів і скіфів як європейські народи, а не варварські! У ту епоху оформлялося самоусвідомлення європейського народу через військову загрозу перської навали. Це історична константа: ідентичність спільноти народжується під загрозою вторгнення чужої культури!
Дві тисячі років після битви при Саламіні - 29 травня 1453 р. - падіння Константинополя, яке стало найпотужнішим потрясінням для Європи. Східні кордони вже не могли протистояти хижим османським вторгненням. Одна лише Австрійська імперія Габсбурґів мала ту військову силу, на яку можна було покластися в разі масованого наступу турецьких орд. Цей критичний момент став поштовхом до розвитку європейської свідомості в сучасному розумінні слова.

У 1452 р. побачила світ праця грецького філософа Георгія Трапезундского під назвою "Pro defenda Europa" - своєрідний маніфест, в якому Європа ототожнювалася з християнством. Після падіння візантійської столиці кардинал Пікколоміні, майбутній папа римський Пій II, писав: «У Європи вирвали її східну частину!». І для того, щоб всі відчули серйозність трагічної події, яка відбувалося, він у своїх промовах згадував не святих отців, а поетів Стародавньої Греції. «Ця катастрофа - друга смерть Гомера, Софокла, Евріпіда...», - говорив він. Проникливий Пій II помер в 1464 р., зневірившись від неможливості об'єднати армію і флот заради звільнення Константинополя.
Європа як цивілізація має найстарішу і багатющу історію. Не беручи до уваги наскальний живопис первісної людини і мегалітичну культуру, історія не знала більшої кількості місць, в яких одночасно поширювався і розвивався б один і той же феномен. Середньовічне лицарство, епічна поезія, куртуазна любов, чернецтво, феодальні свободи, хрестові походи, зростання міст, ґотична архітектура, епоха Відродження, реформація, розширення за рахунок заморських територій, виникнення держав-націй, світське і релігійне бароко, музичні течії, Просвітництво, романтизм , промисловий переворот, підйом громадянства...

Так, все це одночасно відбувалося в Європі, і тільки там! Історія показує нам, що всяке помітне явище, зароджувалося в одній конкретній європейській країні, а потім негайно просочувалося і в інші сусідні, але тільки європейські, держави. Що ж стосується конфліктів, якими також пояснюється і європейська динамічність, вони мали у своїй основі змагальні відносини між державами і тими, хто їх очолював, але ніяк не контраст культур і цивілізацій.
На відміну від інших народів, європейцям рідко доводилося замислюватися про свою ідентичність. Їм досить було жити, бути численним і сильним народом, часто змагатися один з одним за Lebensraum. Але тепер всьому цьому прийшов кінець! Жахливий 1914 р. впустив у Європу демона сумнівів щодо своєї приналежності (сумніви, однак, замасковані тимчасовим достатком матеріальних благ та наявністю Інтернету!). Прихильники уніфікації та знеособлення не розглядають питання про ідентичність. Тим не менш, ідентичність вимагає розгляду співтовариства в якості життєво важливого елемента в питанні про міжетнічні та територіальні межі...

 

© Домінік ВЕННЕР