Якісна освіта як запорука єдності нації

Регулярні спроби ліберальних та демократичних ЗМІ наділити український націоналізм якимись "звіроподібнимі" рисами, у будь-якої, хоч трохи, освіченої людини можуть викликати лише посмішку. Адже всiм вiдомо, що націоналізм – це невід’ємна частина ідеології будь-якої успішної держави, а сьогодні – це безсумнівна перемога над міграцією. У державному становленні європейських країн, які нині намагаються подати Україні в якості зразка "мультикультуралізм", націоналізм відіграв дуже важливу, а часом і провідну роль. І навіть така маленька і нейтральна країна півночі, як Фінляндія, з’явилася на світ виключно завдяки ідеям націоналізму (у Фінляндії такі ідеї вилились у суспільно-політичний рух – Фенноманія).

Тваринний образ націоналізму, що пропагується засобами масової інформації, аж ніяк не в’яжеться зі спокійними миролюбними фінами. Між іншим, саме націоналізм допоміг фінам стати тими, ким вони є зараз – не потрапити під п’яту до більшовиків, вистояти у боротьбі зі сталінським режимом СССР і успішно розвиватися в пору протистояння Совєцького Союзу та США (так звана "Холодна війна").
Широкий національний рух виник у фінляндському суспільстві в 1840-ті рр., в пору розквіту європейського націоналізму. Фінський рух або ж Фенноманія, за своїми зовнішніми формами був цілком поміркованим, ліберально-демократичним з відголосками консерватизму та революційного романтизму. Наголос робився лише на мові та освіті. Особливістю була відсутність звернень до славного минулого. Навпаки, основоположники фінського націоналізму (Юган-Вільгельм Снелльман, Сантері Алкіо, Конрад-Віктор Зілліакус, Вігторі Косола) чудово усвідомлювали у себе відсутність такого. Але це нікого не бентежило, навпаки в рази збільшувало їх сили.
Юган Снелльман – видатний діяч фінського національного руху, стверджував, що фінської культури ще немає, і що її тільки належить створити. У країні Суомі (Фінляндія – фінською мовою) йшли суперечки про те, як створювати національну культуру, створювати націю. Снелльман вважав, що «національний дух не є якась закостеніла субстанція, непідвладна змінам. Він представляє собою результат безперервної роботи, починаючи з моменту зародження самого духу. І на певній стадії розвитку національного духу народжується патріотизм, втілюючи в собі буття нації. Отже, практичне завдання першорядної важливості полягає у формуванні в народу почуття національної ідентичності та патріотизму...». Як вважав Снельман, «в долі нації активна роль належить самому індивіду. Нація покликана і має невід’ємним правом формувати сама себе, активно визначати, що правдиве, а що помилкове...».
Головним гаслом Снелльмана було - «...нація повинна сподіватися лише на власні сили!». Розвиваючи цю думку, він стверджував, що «фінській нації не слід прагнути до того, чого вона не в змозі досягти і не здатна зберегти...». Це досить незвично, оскільки будь-який національний рух на первісній ступені, як правило, сповнений романтичної мрійливості. Але Снелльман не поспішав навіть з державністю, вважаючи, що вона повинна остаточно утвердитися тільки зі становленням фінської нації – що і буде остаточною підставою політичної незалежності. Проте Снелльману вдалося досягти невеликих, але дуже важливих цілей. Виходячи з гегелівського вчення про народний дух як вищу реалізацію об’єктивного духу, бачив найважливіше історичне завдання у розвитку національної самосвідомості, найважливішою умовою чого вважав мовну єдність країни. Будучи сенатором в підконтрольному самодержавному царизмові уряді (1863-1868 рр.), він домігся видання наказу від Великого Князя Фінляндського Олександра ІІ про рівноправність фінської мови зі шведською (яка панувала у Фінляндії з ХІІІ ст.), що зробило першу - державною мовою Фінляндії (від 1863 р.). Снелльман сприяв введенню в обіг фінської національної грошової одиниці – марки (від 1865 р.). І все це в складі шовіністичної, антидемократичної та самодержавної Російської імперії!

У 2-й половині ХІХ ст. фіни стали стверджувати, що Фінляндія не відвойована Московією у Швеції, а уклала з правлячим домом Романових рівноправний союз, так звану династичну унію. Так, фіни створювали самих себе і свою країну, не чекаючи дозволу від царя-батюшки і Великого Князя Фінляндського. До часу падіння самодержавства у 1917 р., фіни мали вже достатньо розвинуту національну самосвідомість, щоб отримати державну незалежність.
З історичної точки зору можна поєднати політико-філософське вчення Снелльмана та ідеї теоретиків українського націоналізму Миколи Міхновського і Дмитра Донцова. Приблизно у той самий час, коли закінчував свою діяльність Снелльман, у січні 1900 р. Міхновський у Харкові взяв участь у створенні Революційної Української Партії (РУП) — першої української політичної самостійницької організації у Наддніпрянській Україні, завдяки чому Міхновському вдалося узагальнити свої ідеї в окремій брошурі, що була видана у Львові в 1900 р., накладом у тисячу примірників. Деякий час ця брошура, "Самостійна Україна", вважалася політичною програмою РУП, але згодом зазнала гострої критики – українська інтелігенція Київщини та Слобожанщини, яка була вихована на московській окупаційній культурі, сприйняла цей маніфест вкрай вороже. Незадоволення позицією Міхновського почалося і у самій РУП, оскільки "Самостійна Україна" не містила соціальної програми, тоді як члени РУП тяжіли до популярного в ті часи соціалізму. Як наслідок, Міхновського звинуватили у шовінізмі, надмірному радикалізмі. Незважаючи на шквал критики, Міхновський наприкінці 1900 р., у відповідь на заборону офіційної влади зробити напис українською мовою на пам’ятнику Іванові Котляревському у Полтаві, від імені РУП написав: «Українська нація мусить скинути панування чужинців, бо вони огиджують саму душу нації. Мусить добути собі свободу, хоч би захиталася ціла Росія! Мусить добути собі визволення з рабства національного та політичного, хоч би пролилися ріки крови! А та кров, що поллється, впаде як народне прокляття на Вашу голову, пане міністр, і на голови всіх гнобителів нашої нації...».

Що стосується Донцова, то він, керуючись ідеями Фрідріха Ніцше прийшов до генерального висновку: нація — не лише "мовна чи національна спільнота", це воля щось спільне творити. Донцов намагався прищепити українській суспільності волю до влади і вволю до життя, фанатизм на шляху боротьби за власну ідею, тверду віру у власні сили, і тільки такий вихід він вбачав у творенні повновартісної нації. Націю може порятувати лише народження нової психології переможців, а не рабів, «...не вічний стогін покараних рабів і сльози...». Донцов послідовно обстоював ідею незалежності України та застерігав від орієнтації на Москву, незважаючи на те, чи вона царська, республіканська, буржуазна чи пролетарсько-соціалістична. Донцов ототожнював царизм і комунізм, оскільки вони є різновидами однієї ідеології, які відрізняються лише суттю.

Таким чином, ключова причина успішності фінського національного проекту в ХІХ-ХХ ст., на відміну від українського, лежить у цілеспрямованому розвитку національної самосвідомості. Разом з тим, майбутнє фінів як нації виглядає досить невизначено, оскільки країна поступово втягується у вир глобалізації, що неминуче розмиває національну самосвідомість. Фіни занадто маленький народ, щоб створити стійку етнічну систему, здатну протистояти потужному валу глобалізації. Те, що було успішним в ХІХ ст., вже не спрацює в ХХІ-му ст. Однак досвід фінського національного руху цілком може стати в нагоді великій нації, наприклад, українській. Час все поставить на свої місця...

 

© Денис КОВАЛЬОВ