Курдська карта на світовій мапі

Дослідники виділяють два види сепаратизму, що ставлять за мету досягнення зовсім різних цілей, котрі переслідують відповідні групи людей. В першому випадку, сепаратизм, з метою відокремлення і приєднання до іншої держави. В другому випадку, виділяють сепаратизм, метою якого є відокремлення і утворення нової незалежної держави. Прикладом для першого типу сепаратизму – є "ДНР/ЛНР", котрі не можна назвати незалежними утвореннями, а скоріш залежними територіями, які створювались з метою приєднання до Росії. Яскравим прикладом другого виду сепаратизму є курдський сепаратизм в Туреччині.

Останнім часом світ знову почав обговорювати "курдське питання". Приводом для цього стала серія терактів, влаштованих курдами в Стамбулі, а також можливість об’єднання курдських районів на півночі Сирії з перспективою проголошення незалежності, що не на жарт перелякало Туреччину, котра вже тривалий час не визнає існування курдського народу. І справді на початку війни в Сирії, урядові війська покинули велику частину території, заселену курдами. У результаті утвореного політичного вакууму, курди отримали певну автономію на цих територіях. Проте, вони не змогли об’єднати їх в єдине утворення.

Курдські території виявились розділені на три анклави, ісламістами і урядовими військами. Однак, завдяки останньому наступу, курди спромоглись вибити ісламістів з північної частини провінції Рака і об’єднати два анклави. Перспектива появи Курдистану на світовій карті досить велика. Курдські загони самооборони продовжують наступ в напрямку третього анклаву. Об’єднання курдських територій на півночі Сирії питання часу. Башар аль-Ассад вже погодився на автономію, але, чи потрібна автономія, коли є перспектива утворення держави? Не слід забувати про широку автономію курдів на півночі Іраку. Падіння іракської влади може прискорити приєднання етнічних сирійських територій, що вже давно назріває за умови вдалого розвитку подій.
Захід дасть згоду на проголошенню незалежності, бо курди непогано зарекомендували себе в боротьбі проти ісламістів. Звісно, що Туреччина не визнає курдське утворення і вже фактично розпочинає інтервенцію в Сирію з метою утворення зони безпеки - буферної зони, яка має не дозволити утворити курдську державу, біля турецького кордону. Серед курдських політичних рухів гегемонію зберігають комуністи, котрі утворили Робітничу партію Курдистану. Першою бойовою акцією РПК стало захоплення партизанськими загонами 15 серпня 1984 р. міста Ерух, із цього часу організація веде безперервну збройну боротьбу. Саме її члени влаштували останні теракти в турецьких містах.

Поява курдської держави може зав'язати новий клубок протиріч на Близькому Сході. Скоріш за все владу отримають ліворадикали. Сподіватись на їх пасивність в геополітиці не треба. Комуністи і ісламісти вже розпочали свою боротьбу, прокинувшись від снодійного постмодерну. Коли вже прокинуться європейські праві?

 

© Ярослав БОЖКО