Націонал-соціалізм в мультикультурній Німеччині

Незважаючи на проведення денацифікації після Другої світової війни, вже в кінці 1945 р. і на початку 1946 р. в Західній Німеччині почали формуватися реваншистські пронацистські організації, що бажали прийти до влади і взяти реванш за поразку в Другій світовій війні. 22 березня 1946 р. журналістом Францом-Йозефом Зонтагом була заснована "Німецька права партія", яка в 1950 р. була розпущена, а замість неї з'явилася "Німецька райхспартія". Пізніше з'явилися "Соціалістична райхспартія" та "Німецький соціальний союз"...
У 1979 р. стали з'являтися інші партії, що дотримувалися праворадикальних поглядів. У 1979 р. з'явилася "Вільна партія німецьких робітників", яка в 1995 р. була розпущена. У 1980-ті рр. почав свою пропаганду "Націоналістичний фронт", що призвело до зростання популярності неонацизму. У 1982 р. була заборонена одна з неонацистських партій - "Народний соціалістичний рух Німеччини - партія робітників". В кінці 1980-х рр. і на початку 1990-х рр. кількість неонацистських партій різко підскочила вгору - до існуючих тоді "Націонал-демократичної партії" і "Партії республіканців" приєдналися "Німецький народний союз", "Німецька альтернатива" і "Німецька ліга для народу та Вітчизни". Найуспішнішою партією стала "Національно-демократична партія Німеччини", яка набрала 9,2% голосів від виборців в Саксонії в 2004 р., а на виборах 2005 р. по всій Німеччині зібрала 1,6%. У 2006 р. "Національно-демократична партія Німеччини" набрала 7,3% голосів на виборах в Мекленбурзі та Західній Померанії і отримала право на представництво в ландтазі. У 2004 р. "Національно-демократична партія Німеччини" складалася з 5300 осіб, а в 2006 р. чисельність підскочила до 7 тис. активістів. У "Німецькому народному союзі" було 8,5 тис. осіб, тож з 1 січня 2011 р. ця партія вирішила об'єднатись із "Націонал-демократичною партією Німеччини".
Сучасна діяльність ультраправих частково збігається з діяльністю членів NSDAP, які проводили політику цілеспрямованого знищення націй, які вважалися відсталими з точки зору расової теорії Ганса Гюнтера. Так, неонацисти ведуть боротьбу з мігрантами з країн Азії та Африки, влаштовуючи масові заворушення. У 1991 р. неонацистами були розв'язані бійки з мігрантами в містах, розташованих неподалік від кордону з Польщею: Гойерсверда, Шведт-на-Одері, Еберсвальде, Айзенгюттенштадт, Ельстерверда. У 1992 р. НС-скінхеди організували напад в Ростоку, а потім у Мьольні зґвалтували і вбили 3-х турецьких дівчат, завдавши пошкодження ще 9-м випадковим свідкам. Найбільшим неонацистським злочином став підпал будинку в Золінґені в 1993 р., коли загинули 2 жінки і 3 дівчини з турецької сім'ї, постраждало також ще 7 чоловік. Проте спроба НС-скінхедів викликати огиду до мігрантів після підпалу в Золінґені провалилася - у відповідь групи німецьких громадян організували кілька великих акцій, спрямованих на підтримку боротьби з неонацизмом і расизмом. На початку 2000-х рр. неонацисти стали щорічно проводити демонстрації 13 лютого, в день бомбардувань Дрездена у Другій світовій війні. У 2009 р. 6 тис. НС-скінхедів зібралися на демонстрацію в пам'ять про загиблих мирних жителів. Примітно, що поліцейські не зважилися затримати будь-кого з демонстрантів. Паралельно 15 тис. чоловік в Дрездені провели свою демонстрацію проти неонацизму, вшанувавши пам'ять загиблих мирних жителів абсолютно по-іншому.
Статистика свідчить, що в 1991 р. році було скоєно 849 злочинів на ґрунті расової чи національної ненависті, а в 1992 р. таких злочинів налічувалося 1485, і майже всі були здійснені в східній частині Німеччини. З 1992 р. число таких злочинів зменшилася, але в останні роки активність неонацистів знову різко зросла. В останні 4 декади жертвами неонацистів стали як мінімум 17 осіб. Крім вбивств і нанесень тілесних ушкоджень, неонацисти проводять також і своєрідну хуліганську пропаганду - в 2008 р. в Лекніці вони змалювали свастикою 9 автомобілів, що належали громадянам Польщі. Станом на 2007 р. у Німеччині, за відомостями Федеральної служби захисту конституції, нараховувалася 31 тис. членів праворадикальних і пронацистських партій, з них 10 тис. чоловік притягувалися до кримінальної відповідальності і були визнані небезпечними для суспільства. Нині в Німеччині налічується на 6 тис. осіб менше (25 тис. екстремістів), з них 5600 осіб визнані неонацистами. У звіті також сказано, що в 2010 р. було скоєно 15 тис. 905 злочинів на ґрунті релігійної, расової або міжнаціональної неприязні, а в 2009 р. цих злочинів було 18 тис. 750 злочинів. Також сказано, що в 2009 р. ультраправими був здійснений 891 акт вандалізму, а в 2010 р. таких актів було всього 762. Хоча в порівнянні з 2009 р. у 2010 намітилася тенденція до зниження кількості злочинів, пов'язаних з діяльністю ультраправих, Федеральна служба захисту конституції запевняє, що число неонацистів виросло за рахунок більшої кількості так званих "незалежних націоналістів". 
Неонацисти використовують прапор Німецької імперії в якості одного зі своїх символів, крім свастики, і це не заборонено законом. Пропаганда нацизму заборонена параграфом 86a кримінального кодексу Німеччини: за розповсюдження нацистської символіки передбачається штраф або позбавлення волі на строк до 3-х років. Проте в сучасній Німеччині цей закон майже не дотримується і порушується багаторазово. Так, тільки в 2003 р. була заборонена діяльність неонацистської рок-групи Landser, яку визнали злочинною організацією. Однак їхні диски досі продаються в США і країнах ЄС, а аудіофайли викачуються з Інтернету. Сайти, що пропагують неонацизм, не вдається закрити - всі сервери розташовані в США і Канаді, де не так сильні закони про ультраправі організації.
Міністр внутрішніх справ ФРН Вольфґанґ Шойбле одного разу особисто вступив у полеміку з керівниками руху "Рідна і вірна німецька молодь", яке займалося вихованням дітей і підлітків у неонацистському дусі, привчаючи їх до антисемітизму і расизму. Шойбле засудив цей рух і звинуватив керівників в поганому поводженні з дітьми і неправильному вихованні. У відповідь на це лідери організації стали переконувати, що всього лише привчали дітей до любові до навколишньої природи, суспільства і рідної країни. Справа дійшла до того, що в полеміку втрутилася і "Націонал-демократична партія Німеччини". Ще одним скандалом стали слова Удо Фойгта, лідера радикальних німецьких націонал-демекоратів, який образливо відгукнувся про футболіста Патріке Овойомеле, нігерійця по матері і німця по батькові: 13 березня 2008 р. Фойгта заарештували, а в 2009 р. суд засудив його до 7-місячного тюремного терміну умовно і штрафу в розмірі 2 тис. євро. 
Зрештою, подібні інциденти відбуваються і в німецькій армії, Бундесвері: не менше 50 разів на рік солдати використовують нацистське привітання. Незважаючи на такі заходи, знаходяться і відомі захисники ультраправих. Так, історик Вальтер Лакер писав у своїй книзі "Фашизм: минуле, сьогодення, майбутнє", що "Національно-демократична партія Німеччини" не є неонацистської. Вибори 2004 р. в ландтаґ Саксонії підтвердили слова Лакера: підтримку надали 9,1% виборців і допомогли націонал-демократам пройти в ландтаґ. Через 2 роки в Мекленбурзі та Західній Померанії радикальні націонал-демократи на виборах отримали 7,3% голосів і 6 місць в ландтазі. Останні 2 роки попиулярність праворадикальних ідей та неонацизм для німецької молоді стають своєрідним захисним щитом від навали ісламських мігрантів, тож не дивно, що підігрівання ксенофобії буде і надалі підігріватись у німецькому суспільстві з метою певних змін у Німеччині.
 
© Друг АРІЙ