Консервативна революція і ідея

Ми - юнацтво Німеччини, сповнене духу та ентузіазму. Ми були народжені й виховані для вільної думки, а тому слово "революція" напередодні війни викликало у нас священний трепет. І хоч ми жили в реальності станової держави, однак з історії знали, що настає мить, коли народ більше не може миритися з існуючою владою, державним устроєм чи правом.

Великі моменти повстань, сплески породженого гнітом насилля, поява на барикадах нової ідеї під барабанний бій, з червоним прапором - все це знаходило у нас відгук. Адже нам було відомо, що за такими моментами, коли народи, партії чи окремі вольові натури силою розривали кайдани старих форм і проголошували нове право, в країні виникали паростки нового життя і юної сили. Але все це передбачало одну умову - настільки очевидну, що про неї навіть не варто вести мову. Ідею, за яку взагалі варто боротися.
Із історії великих революцій добре видно, що спочатку ідея народжується в головах кількох людей, а потім під час довгої та копіткої роботи готується підґрунтя для втілення її в життя. Чи братимемо за приклад Реформацію і пов'язані з нею рухи, першу французьку чи недавню російську революцію, усюди помічатимемо передвісників бурі - велику літературу, пророків та мучеників, що страждали за ідею і проливали за неї кров, навіть якщо ідея виявлялась хибною.
Цілком неочікувано ми отримали шанс пережити революцію або чин, що називався революційним, у власній країні. Отримали його в той момент, коли народ, його найкращі сили, з усіх боків були оточені могутніми ворогами і ставали з ними до останнього відважного бою. Вже цей єдиний факт не міг не стати поштовхом до повстання. Будь-яка революційна організація обирає для перевороту час, коли існуючий режим найслабший, адже для втілення ідеї в життя потрібні сприятливі умови. Та у нашому випадку боротьбу вела не влада: за нове обличчя світу змагався народ в цілому, і поразка у битві загрожувала не тільки майбутньому країни, а й існуванню кожного.
Ніщо не міняє факту, що війна, вірогідно, все одно була б програна, хоча й не за таких умов. Були вчинені серйозні помилки - як до, так і під час війни, - але відплата мала б настати після укладення миру. Тому революція стала не чим іншим, як заколотом на кораблі під час битви. Люди, що взяли до рук кермо у мить найбільшої небезпеки, таким чином прийняли на себе й величезний тягар відповідальності. Історія показала, що ноша стала їм не під силу. Причина ж полягає в тому, що вони були керовані не ідеєю, а пожадливістю до наживи, підтримувала ж їх боягузлива, зголодніла і засліплена гаслами маса.
Зараз навіть найбільш недалекоглядна людина може побачити, що ж насправді було приховане за цими гаслами. Так звана революція 1918 р. виявилась не відродженням, а бенкетом мух, що злетілись на зогнилий труп. Тож яку ідею втілила в життя ця революція? Ідею свободи? Демократії? Парламентської держави? Питання дійсно здатне завести в глухий кут будь-кого. Не відбулось нічого нового навіть на суто формальному рівні: частково були скопійовані російські установи, бездарно спародійовані вже пройдені етапи із 1789 p. до 1848 р., видобуті зі скринь закоснілі гасла марксизму. Але саме тоді, коли варто було б самим створити нове, вожді революції безсило розводили руками і, усвідомлюючи свою цілковиту безідейність, чіплялись саме за ті речі, з якими мали намір боротися. Так за їх допомоги капіталізм тільки розквітав, політичний тиск не обмежувався нічим, а обіцянки свободи слова й друку виглядали знущанням.
Єдина обставина, яка могла б послугувати історичним виправданням цієї революції матеріалізму, полягає в тому, що вона була успішною. Констатувати це потрібно просто й стрімко - так, як відбулися самі події. Жменька матросів завойовувала міста, дезертири та підлітки зривали регалії старої держави. Цьому факту, який прийдешнім поколінням здаватиметься чимось неймовірним, є лише одне виправдання: стара держава втратила жагу до життя, так необхідну в складні часи. Організм, не здатний нейтралізувати отруту, що потрапила у кров, гине, тим більше коли позбавлений сили. Зброя була напоготові, не вистачало
Зброя була напоготові, не вистачало лиш твердої руки, здатної застосувати її. Хитка держава сама оголосила собі вирок, заборонивши стріляти і загнавши себе в кут перемовин і нерішучості - 50-літня світова міць зникла, мов замок із піску. Вироки історії не оскаржуються у суді. Що було, того не повернути. І ось останні п'ять років у рейху не було іншого як суперечок через зарплатню робітників, жодна будівля не постала з руїн, жодна велика мета не була встановлена. Натомість стали очевидними наслідки: постійні зміни напряму, внутрішній розбрат, безсилля перед обличчям зовнішніх сил. За театральними фасадами урядів та кабінетів усім заправляють відверті мародери. Залишились тільки грабіжники та пограбовані. Професії, що були покликані зберігати та примножувати ідеальні блага народу, вимирають. Представники найвульгарнішого матеріалізму, біржові спекулянти, діляги, лихварі - ось хто зараз у фаворі! Все обертається лише навколо товарів, грошей, прибутку. Від всіх висловлювань державної влади, всіх її розпоряджень, пояснень, вжитих нею заходів, грошей, закликів тхне тлінням. А як могло статися інакше? Адже революція не стала народженням нового, ковальнею нових ідей, а була лиш тлінням, що охопило помираюче тіло. Прикрий спектакль затягнувся!
Істинна революція ще не відбулася, але вже чутно її маршовий крок! Мова йде не про реакцію, а про достеменну революцію із усіма властивими їй ознаками й гаслами, її ідея - ідея ґрунтівна, заточена до небаченої раніше гостроти, її стяг - свастика, її політичне втілення - сконцентрована в одній точці воля, диктатура! Вона замінить слово ділом, чорнило - кров'ю, пусті фрази - жертвами, перо - мечем. Вона нестиме у собі всі ознаки щирого та праведного гніву, вона відштовхне від себе усіх мракобісів, адже на ній не вийде нагріти руки. Її рушійною силою будуть послуговувати не гроші, а кров, що тече в жилах нації і загадковим чином пов'язує її у єдине ціле. Ця кров радше проллється, аніж дозволить обернути себе у рабство. З цієї крові народяться наші нові цінності, завдяки їй з окремих жертв виникне свобода цілого, її хвилі докотяться до відведених нам кордонів, вона відрине отруту, що руйнує наш організм. Ось за які цілі змагаються на наших барикадах!

 

© Ернст ЮНҐЕР