Батько іспанської нації

Франціско Франко Баамонде, без сумніву, одна з найцікавіших та найвизначніших постатей в історії Іспанії. Британський прем'єр-міністр Вінстон Черчілль характеризував його, як "вузьколобого диктатора із обмеженими поглядами", а Совєцькому Союзі він поставав "катом іспанського народу", "главою фашистського режиму". У тогочасних іспанських виданнях він постає як "рятівник нації", "лідер іспанського народу", яким, власне, він і вважав себе...

Його шлях до влади розпочинається у березні 1934 р., коли він стає наймолодшим дивізійним генералом у Європі. 5 жовтня того ж року, під час придушення ним повстання, що вибухнуло в Астурії, він зарекомендував себе, як рішучий та безкомпромісний командир, що "залив повстання" кров'ю. Наступного 1935-го р. стає начальником Генерального Штабу Іспанії. Із приходом до влади Народного Фронту у лютому 1936 р., до якого входили перереважно комуністи та соціалісти, тобто представники лівих сил. Він розуміє, що країна пройде шлях націоналізії підприємств та колективізації, тобто піде шляхом СССР, а розправи над опозиційними правими політичними силами підштовхнули його до рішучих дій.
Доцільним буде коротко описати події Громадянської війни в Іспанії (1936-1939 рр.). Розпочалась вона в Іспанії 18 липня 1936 р., націоналістів спочатку очолив Хосе Санхурхо, а після його смерті командувачем військ націоналістів стає Франціско Франко. На початковому етапі війни успіх був на боці республіканців, проте, всього за півтори місяці боїв франкісти перехопили ініціативу, у чому беззаперечно була заслуга генерала Франко. Битва під Гвадалахарою була великою перемогою як націоналістів, так і Франціско Франка як командувача націоналістичних сил. Наприкінці 1938 р. силами націоналістів було захоплено Барселону. 28 березня наступного 1939 р. столиця Іспанії - Мадрид - опинилася в руках націоналістів на чолі з генералом Франціско Франко, а 1-го квітня він оголосив, що війну завершено.
Після закінчення громадянської війни Франціско Франко розпочав переслідування своїх опонентів, як він зазначав, що вони винні у розв'язанні громадянської війни, а значить, мусять бути покарані. В економічному плані Франко отримав відсталу країну, економіка якої була у катастрофічному становищі. Чимало міст і сіл було зруйновано, країною поширювалося невдоволення, спричинене дефіцитом товарів першої необхідності. Вихід з цього становища він знайшов у автаркії - господарській системі, що не залежить від ввезення товарів з інших країн та практично не залежить від світових економічних процесів. Будучи непримиренним противником комунізму, викорінює його в Іспанії (закон від 9 лютого 1939 р.), згідно з яким всі, хто причетні до "червоної", сепаратистської та масонської тенденцій, підлягали суду. У сепаратизмі Франко вбачав головну причину громадянських воєн, а тому весною 1938 р. скасовує автономію Каталонії. У зовнішній політиці вміло балансує між Нацистською Німеччиною та Фашистською Італією, яким мав сплатити величезний борг, а також між Великою Британією та Сполученими Штатами Америки. Країнам Осі (Берлін-Рим-Токіо) він постачав корисні копалини у якості сплати боргу, а країнам Антанти платив продовольчими товарами. Чи не найбільшою його заслугою є те, що він не втягнув війну у вир Другої світової війни, хоча іспанська "Блакитна дивізія" воювала на Східному фронті проти СССР.

У 1950-х рр. розпочинається "Іспанське економічне диво", що вивело Іспанію зі стану однієї з найбідніших країн Європи у ряди розвинених країн Європи, хоча країна і не приєдналась до економічного плану Маршалла, за яким європейським країнам надавалась фінансова допомога. У 1960-ті рр. розпочинається певна лібералізація в державі, зокрема розпочинається реформа політичного характеру, за якою дозволялися страйки заборонені у країні ще з 1938 р., прийнято закон про пресу. Варто додати і те, що розправа над опонентами диктатора не припинялася і в останні роки його правління. Так, у 1974 р. страчено каталонського анархіста Сальвадора Пуча-Антика, а за два місяці до своєї смерті Франко підписує смертний вирок п'ятьом політичним в'язням, незважаючи навіть на прохання про їхнє помилування самого Папи Римського - Павла VI, що свідчить про "сталевий" характер вже старого та хворого на хворобу Паркінсона диктатора. Додам, що ці події викликали великий резонанс в усьому світі. 20 листопада 1975 р. у віці 82-х років Франціско Франко відійшов у вічність як герой і батько іспанської нації.

 

© Ярослав ТЕПЛИЙ