Гайдеґґерова філософія

Ціла академічна галузь постала навколо питання щодо Мартіна Гайдеґґера та націонал-соціалізму. Післявоєнних інтелектуалів направду бентежить інтелектуальний консенсус, що, певно, найвидатніший філософ ХХ ст. був націонал-соціалістом. Однак правда в тому, що Мартін Гайдеґґер особливо правильним націонал-соціалістом не був. Так, Мартін Гайдеґґер інтелектуально належав до людей "консервативно-революційного" світогляду. Так, він вважав, що НСДАП була найкращим політичним вибором для Німеччини. Однак Гайдеґґерове бачення значення націонал-соціалізму було далеким від загальноприйнятого.

Мартін Гайдеґґер розглядав націонал-соціалістичну революцію як самоствердження історично-визначеного народу, німців, який прагнув відновлення влади над власною долею від новоявленої глобально-технічно-матеріалістичної системи, уособленої в радянському комунізмі та англосаксонському капіталізмі. Це повстання проти ворожого до відмінностей та схильного до уодноманітнення глобалізму, за словами Мартіна Гайдеґґера, було "внутрішньою істиною і величчю" націонал-соціалізму. Мартін Гайдеґґер усвідомлював, що євреї не суть германцями, натомість вони старанно розбудовують систему, яку він відкидав. Він радів з того, що їх владу було підірвано, при цьому він зберігав теплі стосунку з багатьма своїми єврейськими студентами, включаючи позашлюбні зв’язки з Ганною Арендт та Елізабет Блохман.
Насамкінець, Мартін Гайдеґґер був переконаним, що Третій Райх зазнав поразки у спробі визволити себе з лещат радянського і англосаксонського матеріалізмів. Потреба у військовому оснащенні та спричинене війною відновлення товариських стосунків з великим бізнесом та важкою промисловістю, привело Німеччину до падіння в тенета глобального технологічного матеріалізму, хоч як вона не намагалась цьому опиратися.
Мартін Гайдеґґер, однак, не був луддитом. Він не виступав проти самої техніки, однак відкидав те, що за його словами звалось "суттю" техніки, яка не була технікою як такою, проте шляхом бачення самих себе і світу: світу як складу ресурсів для використання людиною, світу в якому, в принципі, не існує обмежень людським знанням та могутності. Такий світогляд не сумісний з будь-якого роду таїнством, включаючи таїнство нашого походження та призначення у світі. Це є запереченням людської різноманітності – різноманітності, що походить з розмаїття витоків та розмаїття доль.
Ще, Мартін Гайдеґґер тонко зауважив, що сама ідея того, що ми можемо зрозуміти і контролювати, ще не є тим, що ми розуміємо і контролюємо. Ми не розуміємо, чому ми думаємо, що можемо зрозуміти все. Ми просто таки зачакловані ідеєю, що ми можемо все контролювати. Однак варто нам це тільки збагнути – все, чари знищено; ми знову можемо повернутись до того, ким ми вже і повсякчас були і призначені бути. Але в поняттях самого Мартіна Гайдеґґера, все ж таки є можливим поєднання технічної цивілізації з архаїчною системою цінностей, задля відкидання сутності техніки і ствердження укоріненості та урізноманітнення. Це те, що Ґійом Фай назвав "археофутуризмом".
Насамкінець, Гайдеґґерова філософія – зокрема його роздуми над людським буттям в часі, його фундаментальна онтологія, його оцінка історії Заходу, а також його критика модерну та техніки є більш значимою для проекту "нових правих", аніж його зв’язки з націонал-соціалізмом. Це мірило зародкової природи нашого руху, що тільки-но починає долучатись до його творчості.

 

© Ярослав БОЖКО