Жити згідно з нашою традицією

Кожен великий народ має споконвічну традицію, що відмінна від усіх інших. Це минуле й майбутнє, світ глибин, фундамент, що підтримує, джерело, з якого можна черпати так, як кожен вважає за потрібне. Як сказала Ганна Арендт - "це влада, яка обирає та іменує, передає та зберігає, вказує, де мають бути віднайдені скарби і яка їх вартість...". Тож ця динамічна концепція традиції відрізняється від ґенонівського поняття єдиної, універсальної і неподільної традиції, що, ймовірно, є спільною для всіх народів і часів, і котра починається із певного провидіння.

Те, що ця ідея є стійко антиісторичною, не хвилювало її прихильників. На їх думку, протягом 3-х чи 4-х тисячоліть світ й історія невпинно занепадають, смертельно заплутуються, відбувається заперечення того світу, що вони називають традиційним, натхненні Ведами й космологією Гесіода, вони називали його Золотим Віком. Необхідно визнати, що ця школа сприяє антиматеріалізму. З іншого боку, синкретизм цієї школи двозначний настільки, що деякі її не останні за значимістю прихильники прийняли іслам. Окрім цього, її критика сучасності призвела лиш до визнання власного безсилля. Нездатна вийти за межі часто законної критики і запропонувати альтернативний спосіб життя, школа традиціоналістів втішилась есхатологічним передчуттям катастрофи. Високі стандарти Генона й Еволи часом перетворювались на чисту риторику серед їх учнів. Які б упередження ми не мали щодо стверджень Еволи, ми завжди завдячуватимемо йому за те, як у своїй роботі він наочно показав, що за рамками усіх окремих релігійних алюзій є духовний шлях традиції, яка протипоставлена матеріалізму, вираженому в епосі Просвітництва. Евола був не тільки творчим мислителем, він також підтвердив ті цінності, про які писав у своїй роботі, прикладом власного життя.
Аби уникнути плутанини із звичним розумінням позицій старих традиціоналістів, ми пропонуємо послуговуватись неологізмом "традиціонізм". Для європейців, як і для інших народів, справжньою традицією може бути лише їх власна. Це традиція, що чинить спротив нігілізму завдяки поверненню до тих витоків, які були властиві предкам європейців. На відміну від матеріалізму, традиція не пояснює вище нижчим, етику спадковістю, політику інтересами чи кохання сексуальністю. Разом із тим, спадковість відіграє свою роль у етиці та культурі, інтереси у політиці й сексуальність в коханні. Тим не менш, традиція впорядковує все в ієрархію, що розбудовує існування особистості й групи згори донизу. Як і в алегорії в "Тимеї" Платона, верховний дух, спираючись на мужність серця, керує бажаннями. Але це не означає, що дух та тіло можуть бути відокремлені. Таким же чином справжнє кохання є водночас і спілкуванням душ, і тілесною гармонією. Традиція не є ідеєю. Це спосіб існування, і життя, відповідне до заповідей "Тимея", які стверджують, що "мета людського життя полягає у встановленні порядку й гармонії в тілі та своїй душі, наслідуючи порядок космосу...". А це означає, що життя і є шляхом до цієї мети.
У майбутньому, бажання жити згідно з нашою традицією буде все сильніше й сильніше відчутним через поширення хаосу нігілізму. Аби європейський дух, що часто напружено прямує до завоювань і безкінечності, знову здобув себе, йому судилося повернутись до своїх витоків через посилений самоаналіз та пізнання. Його багатий грецький та аполлонійський бік пропонує здобути мудрість у кінцевому, нестача якого ставатиме все більш болючою. Але цей біль необхідний. Потрібно пройти через ніч, аби дожити до світанку. Для європейців, жити згідно з їх традицією насамперед передбачає пробудження самосвідомості, потягу до істинної духовності, яку практикують через особисті роздуми, котрі водночас пов'язані з вищою думкою. Рівень освіти не є бар'єром. "Багатознавство не навчить розуму...", - казав Геракліт. І додавав: "...всі люди можуть пізнати себе і мислити правильно!". Варто також практикувати самоаналіз, проте надмірна суворість не є необхідною. Ксенофан Колофонський запропонував наступні славні приписи: "Бесіди на тему "хто ти є у цьому світі і звідки ти" варто провадити обіч вогню взимку, лежачи на м'якому дивані, ситим, попиваючи солодке вино та гризучи горох...".
Будучи більш вимогливим, Епікур радив дві речі: вести щоденник і щодня випробовувати свою совість. Це практикували стоїки. За допомогою "Роздумів" Марка Аврелія, вони передали нам модель для усіх духовних вправ. Записуючи, читаючи, перечитуючи, завчаючи, повторюючи кожного дня афоризми авторів, пов'язаних із традицією - ми віднаходимо точку опори. Гомер чи Аристотель, Марк Аврелій чи Епіктет, Монтень чи Ніцше, Евола чи Юнґер, поети, які звеличують і люди, які пишуть мемуари й спонукають до віддалення. Єдине правило - обирати те, що дійсно звеличує, насолоджуючись при цьому читанням.
Жити згідно традиції - це відповідати ідеалу, який вона втілює, вдосконалюватись, знову віднайти своє коріння, передати спадок нащадкам, залишитися разом та у єдності. При цьому потрібно вигнати із себе нігілізм; навіть якщо хтось повинен вдавати, що віддає належне суспільству, він все одно залишиться в полоні нігілізму через кайдани бажань. Це припускає певну помірність, самообмеження, аби звільнитись від лещат споживацтва. Це також означає повернення поетичного сприйняття священного у природі, в коханні, в сім'ї, в радощах і в дії. Жити згідно традиції - означає надати подоби своєму існуванню, будучи вимогливим суддєю до себе, спрямувати погляд на пробудження краси у своєму серці, а не на потворність розкладання світу.

 

© Домінік ВЕННЕР