Забутий герой Реконкісти

Коли ми говоримо про Реконкісту та її героїчних вождів, що билися за рідну землю проти мавританських завойовників, то насамперед на думку спадає образ католицьких королів Фердінанда Араґонського та Ізабелли Кастільської, що відвоювали у маврів їх останній оплот-цитадель Гранаду, легендарного Ель-Сіда, сеньйора Валенсії Родріґо Діас де Бівара, оспіваного в середньовічних лицарських романах, а також, Фернандо III Святого, короля Кастилії і Леона, який з тріумфом зайняв перлину Халіфату Аль-Андалус та головне місто південної Іберії - Кордову.

Разом з цим, національно-орієнтовані європейці як спадкоємці героїв Реконкісти минулого, не можуть сьогодні не згадати про не менш значущу, але незаслужено забуту особистість - короля Астурії Альфонсо III, прозваного сучасниками Великим. Саме Альфонсо ІІІ вдалося повернути хід Реконкісти на бік хрестоностців, яка ось уже 100 років велася з перемінним успіхом християнами, що влаштувалися в гірських королівствах Північної Іберії проти маврів-мусульман, які контролювали тоді майже весь Піренейський півострів.
Королівство Астурія, в якому царював батько Альфонсо, Ордона I, була першою християнською державою, утвореною на Піренейському півострові після завоювання мусульманами-маврами в 718 р. Астурійське Королівство було засноване видатним героєм Пелайо, предком Альфонса ІІІ, знатним лицарем вестґотом, колишнім охоронцем вестґотського короля Родеріха, який повстав проти мавританського правління в Астурії у 718 р. Пелайо був обраний королем маленької держави, що включала в себе гористу територію північно-західної частини сучасної Іспанії, західніше Країни Басків, що також зберегла незалежність від мусульман-арабів. Побудова християнами-вестґотами Королівства Астурії і поразка мусульман-арабів у битві при Ковадонзі в 722 р., формально вважається початком Реконкісти (періоду християнського визволення Піренейського півострова від мусульманських загарбників). Тим не менш, на півострові довго не було реальної сили здатної протистояти мусульманам.
Батько Альфонсо ІІІ, король Ордона I царював протягом 850-866 рр. і був першим астурійським королем, який успадкував цей титул, а не був обраний місцевою аристократією. Ордона І, якому вдалося створити потужну оборонну лінію в горах Кантабрії, вів з перемінним успіхом війни як з басками, що не бажали коритися королівської влади, так і з маврами, що прагнули включити північну частину сучасної Іспанії до складу Халіфату Аль-Андалус з центром у Кордові. Прагнучи зміцнити хитку владу, яку хотіли захопити астурійські графи, Ордона І ще будучи губернатором Галісії уклав шлюб з аристократкою на ім'я Муньяно Моніс де Браньосера, яка була сестрою Іньїґо Аріста, короля Памплони. Від цього союзу народилося, щонайменше, шість дітей, першим з яких був і майбутній король Альфонсо III Великий.
Про дитинство та юнацькі роки Альфонсо ІІІ на сьогоднішній день достеменно відомо не так багато фактів. Однак, без всякого сумніву можна стверджувати те, що король Ордона І постарався дати своєму старшому сину і спадкоємцю астурійського престолу блискучу для свого часу освіту. Крім того, з юних років Ордона І брав Альфонсо ІІІ в свої військові походи. Зійшовши у віці 18 років на астурійський престол після смерті батька в травні 866 р., юний король Альфонсо ІІІ завдав вже навесні 867 р. нищівної поразки повсталим в черговий раз баскам, що бажали отримати незалежність, в охопленому політичною нестабільністю Астурійському Королівстві. Восени того-ж року, за допомогою графа Родріґо Кастильского, король Альфонсо ІІІ зміг розгромити дворянську оопозіцію на чолі з могутнім графом Луґо, який наполягав на виборності королівської влади. Ще через рік, Альфонсо III провадить успішний похід на північ Португалії, де йому вдалося розширити межі Астурії, які тепер проходили по річці Мондеґу, приєднавши Галісію.
Прагнучи закріпитися на завойованих територіях, мудрий не по роках король Альфонсо ІІІ починає будівництво нових прикордонних укріплень на завойованих територіях в басейні річок Мондеґу і Тахо (Тежу), де тепер проходив кордон двох протиборчих світів - Християнського та Ісламського. Уклавши з маврами вигідне для християн перемир'я, згідно з яким араби-мусульмани визнавали всі відвойовані християнами землі за Астурією, Альфонсо ІІІ, отримавши короткочасний перепочинок, взявся за зміцнення дипломатичних позицій Королівства Астурія в регіоні, шукаючи нових союзників у боротьбі з Ісламом. Так, вже в 869 р., він укладає союз з іншою невеликою християнською державою, що загубилася в піренейських ущелинах - Королівством Памплона (майбутня Наварра), закріпивши військовий союз династичним шлюбом, одружившись на донці памплонского короля Гарсії Іньґеса Хімене, а також, одруживши свою сестру Леодеґундію на старшому сині короля Памплони і спадкоємцеві гірського престолу. Так само існує факт листування великого астурійського короля з не-менш значущими людьми свого часу - королем Альфредом Великим, римськими папами Адріаном II та Йанном VIII, західно-франкським королем Людвіґом III. Подальшим успіхом для Альфонсо III сприяють внутрішні чвари серед маврів-мусульман між берберськими та арабськими емірами, а так само криваві повстання мосарабів (населення романського християнського походження), які опинилися під ісламським гнітом, а їх-то Альфонсо ІІІ як і його батько Ордона І всіляко підтримував зброєю і грошима.
У 879 р. Альфонсо III знову розбиває мусульманські війська в боях під Польворарія-Вальдеморо та у 882 р. поблизу Панкорбо. Страшна поразка, що спіткала мусульман, а так само зрада еміра Сараґоси, що вступив в таємні переговори з християнами, змушують кордовського еміра Мухаммада ібн Абд ар-Рахмана піти на мир з королем Альфонсо ІІІ, підтвердивши умови попереднього договору з християнами і так само визнавши відходження від Кордови ряду північних земель, у тому числі Сараґоси і Толедо, мешканці яких фактично утворили незалежну республіку.
Розгромивши маврів і уклавши з ними чергове перемир'я, Альфонсо III, що іменував тепер себе імператором всієї Іспанії (лат. Imperator Тotius Hispaniae) взявся відновлювати розорену у війнах і спустошливих набігів маврів власну країну. Будучи дуже освіченим по мірками свого часу людиною, Альфонсо ІІІ взявся за написання історичної "Астурійської Хроніки" латинською мовою, що увійшла в історію під ім'ям свого автора (лат. Chronica Adefonsi tertii regis). Ця "Хроніка" описувала історію Піренейського півострова з часів короля вестґотів Вамби до кінця правління короля Астурії Ордона I. Головною метою створення "Хроніки" був намір вінценосного автора показати право королів Астурії на спадкоємність престолу від правителів Королівства Вестґотів, яке наприкінці IX ст. вважалося найвищим ступенем розвитку державності на іспанських землях. Крім того, Альфонсо ІІІ Великий побудував ряд християнських церкв і монастирів, в числі яких була і базиліка Санто-Адріано де Туньйон, що представляє собою перлину ранньосередньовічної Іспанії, в якій переплелися елементи вестґотскої, передроманскої і мосарабскої архітектури.
За рік до смерті великого християнського государя троє синів Альфонсо ІІІ, підтримувані басками і феодальною знаттю, незадоволеною зміцненням королівської влади, підняли повстання і змусили короля Альфонсо ІІІ який переховувася у своїй столиці Ов'єдо, зректися престолу і піти в монастир кастильского міста Самора, де зломлений зрадою власних дітей колишній король помер 20 грудня 910 р. і був похований в соборі своєї столиці Ов'єдо, що стала за його правління серцем християнської Іберії і політичним центром усіх християнських територій в регіоні. Отримавши владу в Астурії від батька в свої руки, сини Альфонсо ІІІ Великого поділили її на 3 частини: 1) старший син, Гарсія, став королем Леона, 2) середній син, Ордона, царював у Галісії, 3) в той час як молодший, Фруела, отримав власне Астурію разом зі столицею Ов'єдо. Сини короля Альфонсо ІІІ не змогли мирно уживатися в своїх володіннях, і вже в наступні десятиліття між ними розгорнулася кровопролитна війна, в результаті якої, до влади в країні прийшов правитель Галісії Ордона, який зумів згодом продовжити справу батька і знову вжити походи проти маврів...
Правління Альфонсо ІІІ Великого стало переломним моментом у протистоянні християн і мусульман на Піренейському півострові, і багато в чому завдяки діяльності цього незаслужено-забутого монарха відбулося становлення сучасних націй і держав регіону (Іспанії, Португалії та Андори), а його праці з історії християнських королів Іберії залишили нащадкам безцінні знання про героїчні діяння вестґотських королів і запеклу боротьбу християнських паладинів з ісламськими завойовниками, яка розтягнулася майже на тисячу років...

 

© Біла ВАНДЕЯ