Ісламська загроза та ідеологія ІДІЛ

Останнім часом терористи зі угруповання "Ісламська держава" або "ІДІЛ" вважаються свого роду "еталонним радикальним ісламізмом", але насправді вони мають низку рис, які відрізняють їх від значної частини радикальних ісламських угрупувань і є водночас як причинами їх успіху, так і потенційно слабкими місцями. Варто розібрати їх послідовно...

По-перше, визначальною рисою "ІДІЛ" є набагато послідовніший фундаменталізм, ніж у більшості ісламських радикалів. Одразу треба зазначити, що мова йде не про методи (на кшталт публічних страт або жорсткого слідування шаріату), а саме про ідеологію. "ІДІЛ" і завдання, які нею ставляться, не зрозумілі, якщо дивитись на них у контексті звичайної політики, але стають прозорими, якщо аналізувати їх з ісламської релігійної точки зору. Цікаво, що це відрізняє її в тому числі від "Аль-Каїди", з якою "ІДІЛ" пов’язана своїм корінням.
По-друге, важливою характеристикою "ІДІЛ" є такфірізм, тобто практика проголошення незгодних з ними мусульман невірними. Ця практика є надзвичайно мало розповсюдженою в ісламі. Вже згадана "Аль-Каїда" ставилась до неї надзвичайно обережно і навіть негативно. Для "ІДІЛ" такфірізм є невід’ємною рисою розуміння ісламу, і для того, щоб стати для них "невірним", правовірному мусульманину достатньо, наприклад, просто визнавати владу якоїсь іншої держави, ніж проголошений ними халіфат.
По-третє, вже згадана доктрина халіфату є для "ІДІЛ" не просто важливою, а фундаментальною. На відміну від більшості ісламістських структур, вони наполягають на проголошенні ісламської імперії тут і зараз і вважають її єдиною легітимною владою в світі в принципі. Крім того, вони наполягають на тому, що їх новопроголошений халіфат є відродженням не номінального халіфату (який припинив своє існування після падіння Османської імперії в першій половині ХХ ст.), а повноцінним халіфатом перших сторіч ісламської ери. Важливим аргументом є те, що халіф "ІДІЛ" Абу Бакр аль-Багдаді є представником племені курейшитів (з якого походив Мухаммад) і, згідно з Кораном, має право на лідерство в ісламській спільноті. Османські султани не підходили через інше походження. Крім належного походження, халіф повинен задовольняти низці вимог: бути дорослим чоловіком, вести доброчесний спосіб життя, не мати явних фізичних та розумових вад і володіти реальною владою й авторитетом для затвердження шаріату. Останнє передбачає контроль над певними теренами.
По-четверте, "ІДІЛ" не може повноцінно існувати без підконтрольних теренів, на відміну від звичайних терористичних організацій. Це саме "Ісламська держава", яка повинна розширюватися з метою розповсюдження істинної влади халіфа та шаріату. Такфірізм додає цьому особливого драматизму, оскільки інших ісламських держав для "ІДІЛ" не існує, і сам факт їх існування перетворює лояльних громадян цих держав на "невірних". По суті "ІДІЛ" знаходиться в положенні ісламської громади доби Муххамада, коли вона була оточена язичницькими племенами і поширювала своє панування й віру силою меча. Фактично співіснування з нею не можливе, оскільки безперервна експансія є не правом, а категоричним обов’язком халіфа. Якщо він спробує припинити війну з метою розповсюдження ісламу, це буде дорівнювати зраді.
По-п’яте, "ІДІЛ" сповідує агресивний інтернаціоналізм, що відрізняє її позицію не тільки від більшості сучасних мусульман, а й від автентичного ісламу доби перших халіфів. Ранній іслам не відкидав національні, расові та племінні відмінності між людьми. "ІДІЛ" згадує про них в позитивному аспекті хіба в контексті правильного походження претендента на місце халіфа.
По-шосте, апокаліптизм пронизує всю доктрину "ІДІЛ". Вони справді чекають останньої битви, в якій буде досягнута кінцева перемога "правовірних". Це не властиво абсолютній більшості ісламістських угрупувань. Для "ІДІЛ" це фундамент прийняття політичних та військових рішень. Наприклад, вони надають велике значення сирійському місту Дабік, що фігурує в давніх ісламських пророцтвах як місце, де "правовірні отримають перемогу над військом Риму" (що ототожнюється з Європою).
По-сьоме, не варто вважати "ІДІЛ" збіговиськом божевільних дикунів, не здатних до розвитку. На підконтрольних теренах вони розбудовують реально функціонуючу соціальну систему. Дуже важливо, що вони надають значення освіті. Наприклад, вони активно будують освітню систему, де велика увага надається не тільки вивченню ісламу, а й цілком світським предметам, таким як математика. Простіше кажучи, "ІДІЛ" не лякають досягнення сучасної цивілізації. Вони просто не вважають, що існують протиріччя між, скажімо, інститутом рабовласництва і користуванням сучасними технологіями та розвитком науки. «Коран благословляє рабство, а науку не забороняє. В чому ж проблема?»
Отже, варто констатувати, що "ІДІЛ" є знаковим явищем, яке, з одного боку, відроджує найархаїчніші риси ісламської культури, з іншого боку, проявляє явну адаптацію до реалій третього тисячоліття. В певному розумінні він є обличчям того ісламізму, з яким світ зіштовхнеться в ХІХ ст.

 

© Друг АРІЙ