Режим "бацьки" і сучасна Білорусь

Зазвичай обговорюючи наші внутрішні проблеми, ми звикли озиратися на сусідів - частіше на ворожу Московію, рідше на благополучну Польщу. А як там у них? Чи є на що рівнятись? Що краще, а що гірше? Разом з тим, через двадцять років після проведення кордону, можемо із впевненістю сказати - про такого близького сусіда, як Білорусь, ми майже нічого не знаємо. В цілому уява малює лише образ "вічного" та одізного президента Алєксандра Лукашенка, розповіді далеких родичів, котрі колись наче там були, замовні статті прокремлівських російських видань та скупі кадри розгонів мітингів...

Тож про нинішнє економічне та соціальне становище, настрої у суспільстві, репресії з боку діючої влади, перспективи Республіки Білорусь та про ставлення до українців у ексклюзивному інтерв'ю нам розповів білоруський опозицінер-націоналіст Вадім Ніколіс.
С.М.: Середньостатистичний українець, незважаючи на сусідство та історичну близькість, зовсім небагато знає про нинішню Білорусь. А якщо ж і володіє певною інформацією, то, найчастіше, вона суперечлива, бо подається з двох протилежних типів джерел: грубо кажучи, прихильників нинішньої білоруської влади та її затятих противників. У підсумку виходить, що вельми складно простій людині виділити зерно істини, коли одночасно створюється картина Республіки Білорусь, як процвітаючої країни з президентом-господарником, з іншого - напівзруйнованої держави з жорсткими репресіями незгодних. А враховуючи те, що автори подібних матеріалів у вашій країні взагалі-то і не були жодного разу, то створюється плутанина. Загалом, перше питання такого плану до тебе, як до представника білоруської молоді - ви, молодь, відчуваєте, що це ваша країна і у вас тут є майбутнє?
В.Н.: Якщо мова йде про країну, як про спадкоємність ланцюжка поколінь, в метафізичному розумінні, країни, де жили предки, зрошуючи своїм потом і кров'ю землю, добуваючи білоруську державність, то безумовно, будь-який білоруський патріот скаже, що це його земля, його країна. Інакше ніяк. Якщо вести мову про політичну верхівку, про систему, яка існує останні десятиліття, то, без перебільшення, можна констатувати, що вона антинаціональна, корумпована і веде Білорусь до минулого. І саме усвідомлюючи те, що Білорусь - це наша країна, біларуська молодь бере участь в опозиційних акціях протесту, в національних святах, таких як "Дзень Волi" та в траурних датах, таких як Чорнобильський Шлях. Тим самим ми даємо зрозуміти режиму, що Білорусь - це не власність купки корупціонерів, а надбання всього народу. Якщо говорити про перспективи, то тут питання полягає в тому, яким чином людина вписалася в існуючий механізм системи та її обслуговуючих відділів. Наприклад, якщо молода людина отримала освіту, працює в державних структурах, має друзів серед «сильних світу цього», при цьому повністю підтримує курс, заданий чинною владою, то безумовно, перспективи у неї є. З іншого боку, якщо люди починають висловлювати активну громадянську позицію, протилежну владній (я маю на увазі відкрито брати участь у політичній опозиції), то майбутнього при нинішній системі у них немає. Але як то кажуть, за майбутнє необхідно боротися.
С.М.: У нас в народі, особливо серед людей пенсійного віку, побутує думка, що Білорусь всі роки незалежності - це ледь не соціальний рай. Мовляв, пенсії платять справно і в достатній кількості, робочих місць вистачає, ціни низькі, міста доглянуті, громадяни захищені державою, тощо. Чи так це? Чи все-таки прикрашання?
В.Н.: Раніше це трохи було схоже на правду, але не зовсім. Насправді, все так зване "білоруське економічне диво" було побудовано на пільгах, на кредитах, які надавала білоруському режиму Росія. Це і грошові транші, і пільги на енергоносії та інше. Звісно, Росія робила це не з безкорисливої щедрості. За надані пільги і гроші Білорусь платила своїми геополітичними інтересами, тим, що фактично перетворилася на плацдарм Росії на заході. Але після виборів 2010 р. ситуація змінилася. Економіка Білорусі пішла різко на спад, національна валюта знецінилася, до країни прийшла фінансова криза. Тому ситуація наразі не така вже й райдужна, як її уявляють пенсіонери з суміжних держав.
С.М.: В такому випадку цікавлять сфери впливу у білоруській економіці. Якщо з Україною все гранично зрозуміло - територія просто і грубо поділена між олігархами з різних таборів, то про північного сусіда нам нічого не відомо. Чи існує у вас такий паразитичний прошарок, як олігархія? На чому взагалі тримається режим Лукашенка - внутрішній капітал чи просто сильна вертикаль "номенклатури"?
В.Н.: У Білорусі є один олігарх - нині діючий режим. Всі великі фінансові потоки сконцентровані в його руках. Не будемо забувати, що Білорусь - це транзитна країна, між Європою і Росією. Враховуючи це, не складно здогадатися, які тут крутяться прибутки. Але за цією статтею доходи у більшості своїй йдуть не до бюджету, а до Президентського Фонду. Наша відмінність від України полягає в тому, що якщо у вас два табори олігархів, то у нас один колективний - всі багаті люди, такі як Чиж, тісно інтегровані в систему і є від неї залежними та пов'язаними однією мотузкою.
С.М.: Про політичні репресії у вашій країни, на жаль, чули. Але все ж цікаво дізнатися детальніше. Припустимо, діяльність опозиційних сил РФ озвучується активно. Всі знають про розгони, про пресинг, про диво-статтю "282". Як з цим справи у вас? Наскільки небезпечно бути опозиціонером, тобто противником режиму?
В.Н.: Про діяльність опозиційних активістів ви можете отримати адекватну інформацію, або з іноземних джерел, або з місцевих, опозиційних. Але справа тут у тому, що система навмисно блокує інформаційні потоки. Опозиціонерам не дають виступати в державних ЗМІ і це вилилося в те, що в Білорусі більш відомі українські, польські, російські політики, аніж вітчизняні. Ви запитайте у середньостатистичного білоруського робітника, навіть студента, кого він знає з білоруських політиків. Швидше за все вам назвуть одне прізвище... Репресії є. При чому торкнутися вони можуть фактично будь-якої людини. Якщо системі потрібно щоб ти сів, ти сядеш. Тебе банально "підставлять". Як це сталося з опозиційним лідером "Молодого Фронту", Дмитром Дашкевичем.
С.М.: Наскільки сильний пресинг силових органів на представників опозиції? Це просто моніторинг, або ж затримання, реальні строки чи, припустимо, проблеми з роботою чи навчанням?
В.Н.: Якщо людина, як політичний активіст, представляє з себе щось, якщо у нього є воля і потенціал, які він направляє на політичні та соціальні дії, котрі є не бажаними для влади, то існує велика імовірність того, що вона потрапить під репресії. Якщо людина просто сидить в соціальних мережах і тихесенько критикує владу, то на неї системі буде швидше за все начхати. Форми репресій та моніторингу залежать від конкретної персони і конкретної ситуації. Це можуть бути і затримання та складання "липових" протоколів, і обшуки на квартирах та відрахування з ВНЗ.
С.М.: Важливий момент - свобода слова. Чи існують у вас у вільному продажі опозиційні друковані видання, в ефірі - теле-, радіокомпанії? Чи фільтрується Інтернет? І взагалі - чи легко бути незалежним журналістом у вашій країні?
В.Н.: Довгий час в широкому продажі були відсутні опозиційні газети, які можна було придбати лише в офісах опозиційних партій і безпосередньо в редакціях. Зараз ситуація трохи змінилася і такі видання як "Народна воля" можна вільно купити на пошті, або в газетних кіосках. Відносно телерадіомовлення, то вхід туди опозиційним політикам закритий - це монополія держави. Інтернет не фільтрується, але відстежується, з усіма наслідками звісно ж. На рахунок того, чи легко бути незалежним журналістом, сказати складно. Якщо ви будете вести журналістські розслідування, що стосуються інтересів держави, то це важко, я б навіть сказав небезпечно.
С.М.: Білоруська опозиція - чи монолітна вона у своїх ідеях?
В.Н.: Головна проблема білоруської опозиції - її роздробленість. У Білорусі на даному етапі немає стійкої національної сили, яка змогла б вести за собою великі маси людей. Опозиція, умовно кажучи, уявляає з себе набір різних сил, протилежних, я б сказав, за своєю природою, від націоналістів до комуністів. Об'єднує їх одне - критика системи, але кожен критикує зі своєї позиції. Єдиної опозиції немає.
С.М.: Які ідеї взагалі переважають в рядах опозиції? Це зміни лише політичні, тобто зміщення нинішнього режиму, чи зміни, які торкнуться всіх сфери життєдіяльності, включаючи економіку?
В.Н.: Ідеї різні, в залежності від того, яка опозиційна група їх висуває. Націоналісти виступають за сильну і незалежну Білорусь, за історичну справедливість, за традиціоналізм. Лівих більше цікавлять соціальні питання. Центристи - за ліберальні цінності, поряд з економічними реформами.
С.М.: Ідеальний вектор розвитку для Білорусі, яка гіпотетично змінить владу - ЄврАзЕс, ЄС, або свій шлях?
В.Н.: На мій погляд - особливий шлях. Але при цьому не сходячи з традиційних європейських цінностей. Хоча багато хто висловлюються за вступ Білорусі до ЄС, я б не став робити подібних заяв з ряду причин. По-перше, ЄС сьогодні - це об'єднання, побудоване на зовсім далеких мені цінностях, таких як мультикультуралізм і політкоректність, котрі доходчть до абсурду. Вистачить того, що народжуваність корінного населення в країнах ЄС катастрофічно падає, а території поступово заселяються вихідцями з країн третього світу, яким чужі європейські цінності, щоб заявити про те, що ЄС не є європейським по суті і не переслідує інтереси корінного населення.
С.М.: Наскільки сильним у вашій країні є опір поза політикумом, тобто на вулиці. Я маю на увазі різного роду неформальні групи або, більш того, рухи. Чи ділиться молодь, як модно зараз, на правих і лівих?
В.Н.: Ділиться. Але більшість молоді не має стійких світоглядних пристрастей і є деполітизованою. Живе одним днем... Білоруське суспільство, за великим рахунком, за час правління Лукашенка введене у стан літургічного сну. Передреволюційною ситуацією навіть і не пахне. Обивателі залякані. Ідеологи режиму їм чітко вселили думку, що той застій і болото, яке вони називають стабільністю - це вище досягнення режиму, що опозиція - це суцільно зрадники національних інтересів, які тільки й мріють здати Білорусь Заходу, як сировинний придаток. Звісно, це все смішно, але люди, немов під гіпнозом, вірять в це. Хоча, зауважу, що в період фінансової нестабільності все більше і більше людей починають замислюватися та сумніватися в правильності курсу, яким йде діючий президент. За моїми оцінками опозиційні погляди в суспільстві зараз підтримують 50% білорусів, але відкрито протистояти системі готові не більше 5%...
С.М.: Останнім часом для українців дуже болісне питання - мовне. Країна стоїть на межі колосальних змін, коли, просто кажучи, вирішується доля української мови, як нашої рідної, історичної. Захисники мови титульного народу завжди, як аргумент у дискусіях із супротивниками, згадують ситуацію в тій же Білорусі, коли в 1990-х рр. аналогічним чином двомовність було прийнято законодавчо і у вас. В результаті, зустрічав статистику, на сьогодні тарашкевицею розмовляють приблизно 10% населення. Наскільки правдиві ці дані? Який нинішній стан і перспективи рідної мови для білорусів? Яке особисто твоє ставлення до двомовності на законодавчому рівні?
В.Н.:На мій погляд, цифра "10%" є завищеною. При чому досить сильно. Якщо говорити про столицю, про Мінськ, то переважна більшість населення є російськомовною. Що говорити, якщо майже всі школи та ліцеї російськомовні. Вища освіта вся російськомовна. Білоруська мову у варіанті "трастянки" (аналог українського "суржику") ще живе у сільській місцевості. Тарашкевицею розмовляють в більшості національна інтелігенція і білоруські патріоти. Але все одно відсоток мізерний.
С.М.: А яка твоя позиція щодо так званої "триєдності", або ж незалежні національні держави з нормальними дружніми відносинами?
В.Н.: Моя позиція - сильна, незалежна, національна держава, фундаментом якої будуть традиційні цінності. Але при цьому й тісна співпраця, як з сусідами, так і з європейськими країнами!
С.М.: Наскільки білоруси обізнані нинішнім станом справ в Україні? Я маю на увазі політику, економіку. Загалом, які настрої серед населення? Підтримують дії нинішньої української влади чи критикують?
В.Н.: Білоруси, які не відстали від політичного життя, стежать за політичною ситуацією у істинно найбільш дружній і, не побоюся цього слова, братській країні - в Україні. Більшість моїх друзів і товаришів негативно ставляться до діючої української влади, зважаючи на її відверто прокремлівську орієнтацію, антинаціональну діяльність, що в чомусь зближує її з білоруським режимом...

 

© Сергій МАРЧЕНКО та Вадім НІКОЛІС