Визволитель Сімон Болівар

«Твоє ім'я - діамант - непідвладне хвилях часу, вимивають з пам'яті імена всіх королів!», – ці рядки кубинський поет-романтик Хосе-Маріа Ередіа присвятив своєму старшому сучаснику, визволителю іспанської Південної Америки - Симону Болівару. Поетичне пророцтво, як це часто буває, збулося! Хвилі часу не тільки не забрали у вічність ім'я великого, справжнього Визволителя (ісп. El Libertador), але додали йому ще більше сяйва, відкривши для нащадків нові, невідомі досі грані його таланту...

Сімон Болівар... Це людина - не просто національний герой багатьох країн Південної Америки (Венесуели, Колумбії. Панами, Еквадору, Перу та Болівії). Він всього за кілька коротких років зумів зробити весь континент вільним і за життя переконатися в людської невдячності. Визволитель - цей почесний титул для багатьох перекладався як "майбутній диктатор"... Він народився 24 липня 1783 р. в столиці сучасної Венесуели - Каракасі (туристам і до сьогодні партійні соратники соціалістів Уго Чавеса та Ніколаса Мадуро показують це місце!) в знатній креольській родині баскського походження. Його батьки дуже рано померли і його вихованням займався наставник - Сімон Родріґес, який і "прищепив" своєму учневі любов до свободи. Невисокий на зріст, Болівар з дитинства тренував своє підтягнуте і жилаве тіло - він був чудовим плавцем і наїзником, не боявся труднощів похідного життя і поневірянь. Він отримав прекрасну домашню освіту, яку доповнив академічними знаннями, відправившись в юнацькому віці до Європи: побував у Іспанії, італійських державах, Франції, де рано одружився, але потім несодівано овдовів. Але Сімон Болівар ніколи не забував про мету свого життя і цьому була присвячена його легендарна клятва - 15 серпня 1805 р. на пагорбі Монте-Сакро в Римі, в присутності наставника Родріґеса, він поклявся по кінця своїх днів боротися за визволення своєї батьківщини - Венесуели і всієї Південної Америки від колоніального ярма іспанського абсолютизму.
Незабаром після свого повернення з Європи до Каракасу молодий Болівар, якому тоді було всього 23 роки, організовує своє перше повстання проти іспанців в провінційному місті Анґостура у капітанстві Нова Гранада віце-королівства Перу і навіть створює тимчасовий уряд вільної 1-ї Республіки Венесуела. Але іспанська королівська армія, чудово навчена й чудово озброєна, до того ж багато разів чисельно перевершуючи повстанців під проводом Сімона Болівара, зуміла придушити заколот, тож Болівар змушений був мігрувати на британський острів Ямайка, де і провів кілька виснажливих років в очікуванні слушної нагоди почати все спочатку - визвольний шлях з Каракасу в глиб Південної Америки. Після захоплення Іспанії військами Наполеона І Бонапарта у 1808 р. (проти яких тоді, за іронією долі бився визволитель Перу - Хосе де Сан-Мартін), у Латинській Америці спалахнули визвольні повстання, вогнищами якої стали великі міста: Мехіко, Буенос-Айрес, Асунсьйон, Ліма і Каракас. Два великих вождя стояли на чолі визволення Південної Америки - Сан-Мартін і Болівар. Саме тоді Болівар здобув свої найяскравіші перемоги над іспанською армією - у боях при Варасі і Бояке...
У серпні 1813 р. війська визволителя Болівара зайняли Каракас, була відновлена Венесуельська Республіка на чолі із Боліваром. Однак вона проіснувала недовго - іспанські війська за підтримки місцевих креолів, пов'язаних з ними економічними та родинними зв'язками, знову розгромили повстанців, і Болівару знову довелося шукати притулок на Ямайці. У грудні 1816 р. визволитель Болівар переконав владу Ямайки та сусіднього Гаїті допомогти в боротьбі проти іспанських імперіалістів і знову висадився на березі Венесуели поблизу міста Маракаїбо. На цей раз, не сподіваючись на підтримку коррупірованой місцевої знаті, визволитель Болівар вирішив звернутися до бідняків і рабів, а для цього слід було провести необхідні соціальні реформи: щоб отримати довгоочікувану свободу потрібна була армія, яка б захищати цю незалежність і в подальшому. Так був прийнятий закон про скасування рабства. А вже навесні 1817 р. був опублікований декрет Болівара про надання волі всім тим особам, які перебували у невільництві, тож хвиля звільнених людей відразу поповнила невелику армію визволителя Болівара тисячами добровольцями. Крім того цей декрет також надавав солдатам визвольної армії, які ризикували своїм життям за свободу країни, земельними ділянками, тому охочі отримати власне земельне угіддя йшли в рекрути до визволителя Болівара, а його армія відразу почала набирати силу. Незабаром війська Болівара звільнили всю сучасну Венесуелу та Колумбію, а в грудні 1819 р. Сімон Болівар був обраний президентом проголошеної Національним конгресом Республіки Велика Колумбія, до якої увійшли, окрім Венесуели і Колумбії, сучасні Панама та Еквадор. На початку 1820-го р. визвольна армія Болівара увішла в північні провінції Перу, диктатором якого він став вже у 1824 р. Протягом 1823-1826 рр. визвольна армія Болівара звільнила сучасну Болівію, 1-м президентом якої він став вже влітку 1825 р.
Сімон Болівар мріяв створити єдину південноамериканську державу, Республіку Велику Колумбію за зразком Північноамериканських Сполучених Штатів з сильною виконавчою владою президента-диктатора та федеральним паралментом як законодавчим органом. Саме для цього він скликав у Панамі в 1830-му р. представників різних верств населення звільнених його армією земель, сподіваючись їх умовити створити єдину сильну державу, але більшість з делегатів, зокрема вихідці з Перу та Венесуели, жадали лише особистої влади і боялися, що визволитель Болівар стане кривавим диктатором і забире в них майбутню владу. У Венесуелі розпочалася громадянська війна, а Перу і Болівія незабаром вийшли з цієї коаліції, розв'язавши безплідну війну за територію майбутнього незалежного Еквадору та амазонської каучукової провінції Акрі. Усюди в андських провінціях спалахували змови і заколоти - звільнення від іспанського колоніалізму обернулася бійнею із небаченими жертвами! Романтик у душі, визволитель Сімон Болівар, поклав все своє життя заради однієї мети, яка знову виявилася недосяжною... Болівар не міг пережити кружляння всіх своїх надій - йому довелося бачити війну південних американців проти один одного і смерть тих воїнів, які вціліли у боротьбі з іспанцями. А багато з них, хто раніше благословляли та дякували Болівару за дану ним свободу від Мадриду, тепер звинувачували його у всьому, що трапилося: в кривавій громадянській війні між Лімою та Ла-Пасом, в суперчці між Каракасом і Боготою за володіння Панамою, тощо. Розчарований, він, подібно до Хосе де Сан-Мартіна, віддалився від політичних та військових справ, оселився в колумбійському селищі в Андах, де незабаром важко захворів і помер, встигнувши прожити всього 47 років і навічно увійшовши в золотий зал слави людської історії. У Латинській Америці немає напевно такої видатної постаті, яка б не чула про нього, адже визволителя Сімона Болівара іноді називають справжнім "Наполеоном Південної Америки", порівнюючи його заслуги із діяльністю Джорджа Вашинґтона, Джузеппе Гарібальді та Отто фон Бісмарка...

 

© Алекс ГРОМОВ і Денис КОВАЛЬОВ