До молоді Європи: політичний заповіт

Колись і нам було по двадцять років, і хоча ясні дні юності для нас назавжди відійшли в минуле, наші серця, як і раніше зберігають вірність величним ідеалам, які, безсумнівно, надихають також і вас, мої молоді європейські сучасники і товариші по боротьбі. Свого часу ми, полум'яні націоналісти, змогли розбудити совість у наших кращих співгромадян: ми не хотіли, щоб батьківщина наша безславно згинула в смердючій трясовині, куди її тягли безпринципні політикани...

 Ми бажали повернути людям віру в їх високе покликання, прагнули навести належний порядок у роботі підприємств і установ, мріяли про соціальну справедливість, яка б ґрунтувалася на надійній співпраці різних суспільних класів. При всьому тому своєю головною справою ми вважали духовну революцію, бо тільки вона одна була в силах визволити людей з-під ярма тріумфуючого матеріалізму. Потім, в червні 1941 р. дзвони, пролунавші по містах і селах Європи, рознесли звістку про початок походу на Схід: перед нами відкрилися нові, хвилюючі перспективи. Опинившись, подібно до сотень тисяч добровольців зі старої матінки-Європи, на Східному фронті, я бився там спочатку як простий солдат, і вже потім став капралом, сержантом, офіцером. Під кінець війни я командував 28-ю дивізією військ СС "Валлонія". Саме на Східному фронті неясна ідея єдиної і могутньої Європи, в якій кожна країна зберігала б свою національну своєрідність, стала для нас не тільки гранично ясною, а й життєво необхідною. Ми прагнули врятувати цю Європу від комунізму радянського зразка, адже Ради (СССР), починаючи з 1917 р., тільки і мріяли про те, як би змусити весь світ танцювати під лютий свист їх безжалісного батога. На перших порах ми, солдати не з Німеччини, звичайно ж, разюче відрізнялися один від одного, адже ми були такі несхожі: іспанці, норвежці, французи, хорвати, голландці... Але незабаром, з ласки суворих випробувань, ми зблизилися і в подальшому незмінно являли собою єдине ціле.

Співдружність наша, до слова сказати, зовсім не відрізнялася похмурою одноманітністю, адже в серцях наших дихала душа Європи. Ратні подвиги і кров, пролита на полях битв, розглядалися нами як найвірніші засади мирного, щасливого майбутнього для наших рідних країн, кожна з яких після закінчення світової війни повинна була засяяти чарівним світлом в славному сузір'ї цивілізацій Європи. Перемога нас обдурила. Зачохливши зброю, ми спостерігали, як наша, народжена в боях у 1942 р. Європа відразу ж по завершенню військових дій почала здуватися і зморщуватися, наче продірявлений м'яч. Всюди запанували вульгарність, посередність, невгамовна жага чуттєвих насолод. Люди, що кинулися навздогін за цими ефемерними благами, на жаль, не здогадувалися про те, що ганяються за примарами.
До чистої душі Європи прилипла якась мерзота, вона отруїла серця і свідомість мешканців континенту. Але і ранок духовного відродження, смію сподіватися, не змусить себе довго чекати. Ми, солдати Другої світової війни, ваші старші брати, за свою любов до батьківщини заплатили чималу ціну: нас труїли як скажених псів, били до напівсмерті... Не впадаючи в перебільшення, скажу, що свою гірку чашу ми випили до дна. Цілі цебри бруду були викинуті на нас, найкращі з моїх товаришів були знищені, а за рештою живих вороги, з характерним для них диявольським шаленством, влаштували справжнє полювання. Однак ми зберегли вірність нашим ідеалам і, незважаючи на жорстокі удари долі, не збираємося оплакувати минуле. Можете бути впевнені, при першій же можливості ми, незважаючи на тягар прожитих років, виконаємо свій обов'язок і зробимо це без зволікання, радісно, енергійно, з граничним напруженням волі, так само як і в роки війни.
Сьогодні ми знемагаємо у вигнанні, де опинилися, зрозуміло, не по своїй волі. На жаль, вигнання наше - схоже, довічне. І все ж, мої дорогі європейські друзі, знайте: ми - ваші вірні товариші, і залишимося такими до самої смерті. Та й ваше життя, по правді сказати, не таке вже й солодке. Всюди в Європі безчинствують суддівські, метушливі і продажні. З диким гавкотом і виттям ця ненажерлива зграя підбирається до вас, шукаючи вашої загибелі. Цивільний і кримінальний кодекси зазнають постійних змін (в суворій відповідності з демократичною процедурою - тут нам заперечити нічого!), Адже юристи завжди зможуть знайти привід, щоб запроторити на каторгу або, принаймні, фантастичними штрафами залякати непокірних - тих, хто з якої-небудь причини не бажає цілувати з рабською підлесливістю ступні огидного ідола, який уособлює собою недоношену "демократію". Представницька влада, освячує самі запаморочливі антраша своїх адептів, насправді зводиться до системи обрядів ритуального характеру. Дорога до того веселого місця, куди стікаються минулі крізь горнило виборів захребетники - аж ніяк не дешева, так що в шлях цей відправляються лише власники товстих гаманців. Вибори і перевибори обходяться депутатам у копієчку: один відбувається мільйонами, інший - сотнею мільйонів, а іншому не вистачає і мільярдів.
Тим часом, глядачі, що спостерігають за цим блазнівським дійством, виявляють до нього крайню недовіру. Кому ж, справді, сподобається споглядати перетворення золота в лайно? Політикани, підняті з своїх лежбищ, збилися в зграю. Положення їх, наскільки ми можемо про те судити - надзвичайно важке. Вони крутяться дзигою, як біс перед ранішнєю службою. Крикливі пропагандистські кампанії нині нікого вже не вводять в оману. Роздратовані громадяни обходять стороною виборчі урни, і це явище - повсюдне.
Над ослиним цирком, схоже, нависла загроза банкрутства. У недавно звільнених державах Східної Європи - наприклад, в Польщі, яка, здавалося б, повинна була перебувати в захопленні від подарованої їй "демократії" у виборах не бере участь 65% населення! Те ж саме відбувається і в Угорщині! В ході виборів 1992 р. у Франції місцеві соціалісти отримали всього-на-всього 18% голосів - що, втім, не завадило їм сформувати уряд. Якийсь гідний син українського жида, заручившись підтримкою іншого єврея, сина вихідців з польських гетто, очолив кабінет. Якщо вже такі відомі політики зволили забезпечити щастя Франції, жителям цієї країни не залишається нічого іншого, як в мовчазному подиві спостерігати за діями своїх державних мужів. Ушкоджені в розумі політикани, треба зізнатися, виглядають комічно: ці нікчемні людці з невимовною люттю борються за владу, яка, між тим, стає все більш і більш ненадійною. Але спробуйте тільки кинути їм в нахабні пики слова правди - наприклад, заявити, що члени урядових кабінетів, не гребуючи ніякими фальшивками, годуються при цьому і хуліганські здирництвом, в той час як банкноти, що осідають в кишенях подібних державних мужів, образно кажучи, поцятковані кров'ю невинних жертв (між іншим, колишнього бельгійського прем'єр-міністра соціаліста Коолса "замочили" тільки тому, що він відрізнявся з ряду геть своєю жадібністю; в ролі вбивці, як з'ясувалося, виступив якийсь шибеник, який працював на іншого бельгійського міністра, колегу Коолса, який крім цього виявився неабияким фахівцем в області рекету). Так ось, насмілитесь заїкнутися про ці факти, і вас одразу ж запишуть в "фашистські злочинці".
Ви вважаєте, що дев'ять десятих всіх народних обранців - особистості нікому не відомі і ні на що не гідні? А їх діяльність зводиться лише до отримання досить спокусливої платні? Тоді не ображайтеся, якщо вас будуть всюди виставляти, в кращому випадку, як настирливого мораліста! Зате безглузда балаканина, від якої трясуться стіни залів, де сидять по три, чотири або навіть п'ять сотень депутатів (людей, як правило, пустоголових) надійно захищена від змістовної критики: противники демократії не в силах розкрити очі обдуреному народу, оскільки телевізійний ефір їм не надається, та й на багатолюдні мітинги їх намагаються не допускати. Віддані нинішньому режиму інтригани силкуються виглядати такими собі кришталево чистими демократами - в очах роззяв, зрозуміло. З цією метою вони, насилу натянувши на пузо офіційну синьо-біло-червону стрічку, своїми запальними промовами підігрівають паразитичні апетити різнокольорових і разнорасових орд, що перекинулися на голови нещасних французів немов ненажерлива сарана з прожарених сонцем пісків пустель. Всюди (в політиці, громадському житті, економіці, моральності) - неймовірний безлад. Згідно з недавніми опитуваннями громадської думки, 68% французів заявило, що їм все остогидло до огиди.Будь-яка з країн Європи обкладена ідіотськими податками, відбиваючими у людей найменшу жагу виробляти щось нове. Двадцять тисяч надмінних, безвідповідальних і нікчемних функціонерів (до речі, ніким не обраних) заволоділи половиною Європи, яка і без того ледь тримається на ногах під диктаторським гнітом спільного ринку. Європа здригається від частих економічних криз, і вони тільки посилюються з милості профспілкових бонз з їхніми безглуздими вимогами і демагогічним галасом. Нас, схоже, збираються нагодувати до відвалу тухлими яйцями, і нічим іншим. Загальний ринок, ця претензійна і жалюгідна буфонада, не обіцяє нам нічого доброго, шістнадцять мільйонів європейців уже втратили свої робочі місця, причому без надії знайти нові.
Ви, хлопці і дівчата, патріоти Європи, зобов'язані покласти край нинішньому грабунку, шахрайству і руйнівному нехлюйству. І тоді ви будете жити в союзі процвітаючих держав, під владою істинного вождя, всіма улюбленого і шанованого, обраного народом в ході вільного голосування. Тільки такий вождь зуміє надійно захистити соціальні та расові права мешканців Європи. Наближається кінець необмеженої влади зневажених узурпаторів, гвалтівників і пустопорожніх базік; незабаром в Європі їм ніхто не подасть і склянки води. По справам їм, адже починаючи з сумнозвісного 1945 р. наші правителі тільки й робили, що хвалилися і брехали захлинаючись, дурили народ, щоб вірніше влаштуватися у нього на шиї. Але тільки спробуйте хоч трішки зачепити всемогутніх пашів від демократії, роблячих свої брудні справи в парламентському розпліднику! Це гірше, ніж гра з динамітом. Енергійно боротися з такою кількістю паразитичних дармоїдів - як ви це, ймовірно, вже мали можливість випробувати на власному гіркому досвіді - заняття надзвичайно обтяжливе. Втім, незважаючи ні на що, ми повинні боротися і робити це з непохитною твердістю і постійною присутністю духу. Народ має право знати, чого ми хочемо від держави, а саме: відповідальності, стійкості, бездоганної чесності і компетентності. Простіше кажучи, ми вважаємо за необхідне встановити сильну державу, домогтися свідомого співробітництва різних класів суспільства, знову розбудити до життя основоположні моральні цінності. Життя має сенс лише в тому випадку, якщо її мета являє собою величну досконалість. Ми зберігаємо віру в зірки, мерехтливі в висоті неба.
Цькування, якому піддаєтеся ви під кінець двадцятого століття, коли жити доводиться з кляпом у роті, для нас, ваших старших товаришів - явище надто добре відоме; може бути, навіть ще краще, ніж вам. Нас, так само як і вас, неодноразово повністю позбавляли громадянських свобод. Подібні обставини, мабуть, змусили б зніяковіти навіть випробуваних борців. Обмежуся лише одним прикладом. У 1936 р. біля мільйона бельгійців віддали свої голоси нашому руху, тобто партії "Christus-Rех" (рексистам). У парламент, в повній відповідності з демократичною процедурою, при загальному виборчому праві, було обрано тридцять три депутата і сенатора, які виступали під моїми знаменами. Однак з 1936-го по 1940-й рр. ми жодного разу не отримали доступ до офіційного радіомовлення! Зрозуміло, привільно себе там почували лише завсідники парламентського балагана. Ось як промивали мізки простакам перед початком Другої світової війни в країнах так званої "демократії", яка в своїй нетерпимості до інакомислення доходила до повного ідіотизму!
Ми тоді, бачте, хотіли замінити продажний, беззаконний і вкрай обтяжливий для наших співвітчизників режим на Державу могутню, чесну, звернену обличчям до народу. З тієї пори нас і стали переслідувати як зачумлених. Ми, до речі сказати, відмовилися (о, найтяжчий із злочинів!) брати участь в розв'язанні Другої світової війни, "божевільної і безглуздої." І тим не менше, у вересні 1939 року ця війна була нав'язана народам Європи спільними зусиллями марксистів і світового жидівства - відомих паліїв, які знайшли собі потужну підтримку у найбільших капіталістів-космополітів, що відрізняються вовчою жадібністю. Розпалювання ненависті і терор зробили свою чорну справу. Нам довелося витримати жахливу світову війну, коли комуністичні орди, сподіваючись на славну поживу, обрушились на знекровлену ??у війні 1940-1941 років Європу. Вони, бачте, захотіли звернути нас в свою віру. Ми хоробро билися: в ці страшні роки не доводилося шкодувати ні життя, ні пролитої крові. Ми зазнали все - і холод, і голод, і незліченні муки на крижаних безкрайніх рівнинах Східного фронту. Кілька мільйонів моїх товаришів по боротьбі загинули смертю хоробрих на полі битви. Багато тисяч інших після стількох поневірянь довгі роки перебували в неволі у себе на батьківщині. Пройдисвіти від "лайнократії" - яку чомусь продовжують іменувати демократією - люблять розповідати простакам побрехеньки про жорстокості тих часів - прагнучи, ясна річ, звалити всю провину на своїх супротивників! Жорстокості... Так, їх творили, але ось тільки в СССР, їх дорогому союзничку, який з 1917-го р., побивши всі рекорди, вправлявся в знищенні своїх же громадян! Причому рахунок тут ішов на десятки мільйонів.
У період з 1941-го по 1945-й рр. - як в Європі, так і в Азії - наші герої застосовували унікальну тактику ведення війни, що стала надбанням XX сто. Ім'я її - тероризм! Варварські бомбардування Гамбурга, Кельна, Берліна, Дрездена, потім - Хіросіми і Нагасакі знищили сотні тисяч ні в чому не винних мирних жителів. Після 8 травня 1945 р. переможці преспокійно відправили під совєцьке ярмо сотні мільйонів громадян Східної Європи. В умовах тиранії їм довелося жити більш сорока років! Вони і тільки вони винні в тому, що в 1945-1946 рр. в концтаборах Франції та Німеччини близько мільйона німецьких військовополонених померло від голоду, в той час як склади ломилися від продовольчих припасів, які цілком свідомо не видавалися нужденним. Вони, нарешті, сприяли загибелі багатьох мільйонів біженців - мирних жителів Пруссії, Сілезії, Німеччини і Судет, які були знищені в ході "расових чисток" , котрі відбувалися з канібальською жорстокістю!
Американці, англійці (і, зрозуміло, їх московські союзники, яким сьогодні знову намагаються надати ангельський вид) марно силкуються звинувачувати сербів в "расових чистках". Події, що розгортаються нині в Хорватії, з математичною точністю відтворюють людиновбивче досягнення "демократії" - я маю на увазі геноцид, здійснений на землях, відібраних у Німеччині після Другої світової війни! Сьогодні ці страшні цифри стали надбанням гласності. На дорогах вигнання знайшли свій кінець близько 2 млн. 280 тис. німців, померлих від голоду або холоднокровно вбитих більшовиками і їх гірськими сеїдами. Вісімдесят тисяч біженців зникло без сліду. Один мільйон, що залишилися в живих був депортований до Сибіру. Про ці підлості нам докладно розповів історик Жак де Лоні у своїй знаменитій книзі "La grande debacle".
Тепер нам зрозуміло, чому в 1992 р. американці і англійці (московити нині стали такими малесенькими!) відповідали югославським загарбникам тільки сльозами і зітханнями. Те, що робили серби, американці і англійці, укупі зі своїми милими радянськими союзниками, творили (або потурали подібним діям) і раніше, причому в набагато значнішому масштабі! Мерзенні лицеміри, нам давно остогидли ваші крокодилячі сльози. Серби, які очищають в 1992 році цілі області від неугідних їм громадян - всього лише ваші скромні наслідувачі! Їх вчителі - Сталін, Черчілль і Рузвельт, неперевершені вбивці першої половини двадцятого століття.
P.S. Написано 8 серпня 1992 р., у вигнанні.

 

© Леон ДЕҐРЕЛЬ