Фінляндія

Країна озер – Суомі... Перше враження - краса зимових пейзажів у другій половині квітня. Швидкий поїзд Турку-Гельсінки гонить так шалено, як, здається, ніде в Европі. Праворуч і ліворуч залізниці - горби і скелі, вкриті сосновими лісами. Морозу майже нема, сонце навіть припікає, але сніг усюди в непорушеній зимовій красі. На станціях гурти молоді з лещатами в руках.

Перше враження від людей - свобідна поведінка, відсутність, так би мовити, нерівності. Лісовий робітник з пилкою і сокирою, не знайшовши місця у вагоні третього класу, переходить у вагон другого, доплачує кондукторові різницю і сідає поруч старшин. Виймає часопис, обговорює із сусідами політичні новини. На двірці в Гельсінках купую серію совітських часописів. В Україні розцвіли сади... А тут під вечір мороз починає добиратися до шкіри. У готелі "дивний звичай" міняти рушники щодня, а постіль щодва дні. Ще дивніший звичай у ресторані готелю: в час обіду посеред залу накладають на столи всяких перекусок - кому що подобається й скільки подобається, може підходити й вибирати. На вулицях забагато людей в одностроях. Уже другий рік ціла нація перебуває в бойовій готовності. В шістдесят разів численніший сусід-ворог чигає на її незалежність. Ще незагоєні рани недавньої війни, але досить тянуги в обличчя кожного вояка, щоб переконатися, що нова нерівна боротьба його не зламає. Учасники війни в розмовах з гордістю підкреслюють, що коли фінів згинуло тридцять тисяч, то ворог утратив близько трьохсот тисяч. Та для 3-х з половиною мільйонів фінів Суомі це велика втрата!
Чоловіки мусять і далі стояти на сторожі зі зброєю в руках. На всіх ділянках праці в запіллі їх заступає жінка. Частина жінок також в одностроях - це допоміжні військові відділи. У трамваях, кінах, ресторанах, крамницях працюють винятково жінки. Улюблена тема гумористичних журналів - це карикатури, як у крамниці чи ресторані жінок обслуговує мужчина. Здається, найбільше кохаються фіни в ножах і... квітах. Мистецьки зроблений ніж у піхвах - це прикраса не тільки чоловічого пояса. Нерідко побачиш його на поясі поспортивному одягненої дівчини діти вихваляються один перед одним своїм "puukko". До речі, про дітей. Про виховання майбутніх громадян держава турбується не тільки в школі. На вакації майже вся дітвора їде державним коштом у табори, де її гартують на спортовців і патріотів. Треба бачити, з якою певністю і спокоєм переходять малі фіни і фінки вулицю між автами і трамваями. Щодо квітів... Лежить на вулицях і площах зимовий сніг, не піддаючись уже весняному сонцеві. На тих же тротуарах і площах - численні столи з весняними і літніми квітами. Лілії і тюльпани на тлі снігу... Квітка в петлиці хутряної шкіряної куртки - і суворе обличчя фіна з ножем на поясі.
Країна Суомі має сувору природу. Народ Суомі - тверде обличчя. Він гордий своєю суворою бідною батьківщиною. Фін в усьому любить бути першим - у першу чергу для неї. Маленька Фінляндія успішно конкуруватиме в спорті з Америкою при усій величі людських і матеріальних ресурсів тієї. Ба навіть першість у жіночій красі двічі підряд одержали жінки [з Фінляндії]. Але... славний бігун Пааво Нуурмі, що обігнав всю Америку, має у Гельсінках скромну крамницю спортового приладдя та одягу і думає, що його рекорд - це лише скромне виконання обов’язку перед батьківщиною. Остання "міс Европа" 20 травня закінчила гімназію. 28 травня ми зі знайомим фінським журналістом, переїжджаючи через село, з якого вона походила, одвідали "міс". [Вона] вибирала каміння, копаючи город свого батька, селянина. Була задоволена, навіть горда, що своїм "нескромним" личком принесла світову першість Фінляндії, але... на майбутнє вибрала собі "кар’єру" сільської учительки...
У травні відбувся конкурс-марш між Швецією і Фінляндією. Автором його був шведський король. Ціль: перевірка справності й державної дисциплінованості обох народів. Умовини: добровільний марш на поклик уряду - 15 км за 2 з половиною години. А що шведів удвічі більше, ніж фінів, то на тисячу шведів мало відмашерувати п’ятсот фінів. Шведські журналісти порахували, що виконає марш більше мільйона шведів і близько півмільйона фінів. Були певні перемоги Швеції. І дійсно, шведів відмашерувало більше мільйона, але фінів - понад півтора мільйона. Переїжджаючи в цей час автом аж на далеку Північ, ми на всіх шляхах зустрічали групи й колони маршовиків. Маршерували всі: від вісімдесятилітніх дідів і бабів до восьмилітніх дітей. Війська, школи, селяни, урядовці - скінчивши зайняття, робітники - вернувшись із праці. Всі відходили і приходили до контрольних станиць просто, по-діловому. На поклик уряду йшли всі, не маючи в тому ніякої особистої користі. Той, що відмашерував, дотримавши часу, одержував лише простенький значок, за який мусів заплатити 5 марок. Так само просто, по-діловому відмашерував президент держави з усіма міністрами. Загроза з боку червоної Москви автоматично довела фінів до політичної єдності. Надалі існують політичні партії, є демократи і націоналісти, але зникли політична боротьба і сварки. Всі об’єдналися під одним гаслом: Фінляндія і тільки Фінляндія. Кожний на своєму місці працює під цим гаслом, відкидаючи набік другорядне.
Мальовничі горби й скелі під Гельсінками, де відбуваються щороку Першотравневі маніфестації, в минулі роки не раз були свідками бійок між націоналістами й комуністами та демократами. Минулого й цього року 1 травня стало маніфестацією єдності фінського народу. Після нападу червоної Москви не стало у Фінляндії комуністів. Вони перейшли в національний табір, відцуравшись зрадників - тих, які поза кордонами служать дальше Кремлеві. В маніфестаціях цього року поперед партійних несли національний прапор. Він повівав на найвищому горбі. Фінляндія і тільки Фінляндія! Першого травня студенти й студентки одягають свої традиційні шапки з білими верхами. Чужинця дивує велика кількість "білих голів" серед публіки. Країна Суомі на три з половиною мільйони населення має шість високих шкіл... "Біла шапочка", що працює на полі чи городі свого батька, це зовсім не рідкість. Майже кожний фін передплачує або купує газету. Друковане слово знайдете в найбіднішій хатці, в найглухішій місцевості. Тому маленька Фінляндія видає так багато часописів і гарних виглядом ілюстрованих журналів.
Майже кожний фін - член кооперативи. Найбільша кооператива "Elanto" має свої будинки, земельні маєтки, рибні промисли. Вона ве-де скромні їдальні й розкішні ресторани. В них дістанете все, крім ал-коголю. Поширені також кооперативне будування й купівля будинків. У кількаповерховій кам’яниці живуть десятки родин робітників та службовців, з яких кожна є власником одного помешкання. Фіни вміють ставитися до ворога по-ворожому на кожному місці й у кожній справі. Але й уміють відрізнити приятеля від ворога, бути добрими і щирими приятелями своїх приятелів. Кожний фін чи фінка ненавидять усе московське. Не робиться при цьому поділу на "кольори" чи партійні ознаки. Фінляндія вела запеклу боротьбу з царською Росією - веде її і з большевицькою. Біла російська еміграція, що, зрештою, недвозначно захоплювалася територіальними завоюваннями Сталіна, не здобула тут великої симпатії. Незважаючи на те що число московських емігрантів у Гельсінках доволі велике, на вулиці не почуєте московської мови. У фіна вона викликає лайку, а під настрій можна й штурханця в бік отримати.
Фіни добре та ясно відрізняють українців від москалів. Під час мого перебування в Гельсінках трапився прикрий для москалів випадок. Московський емігрантський хор подав до цензури програму концерту, що складалася наполовину з українських пісень. У московській половині тексту вони були означені як "малоросійскіє", а у фінській - просто як "русскіє", мабуть із розрахунком, що фіни на тому не розуміються. Та цензор дбайливо позакреслював червоним олівцем проти усіх українських пісень "венялайне" і понаписував "украіналайне", тобто зазначив, що це пісні не "малоросійскіє" і не "русскіє", а українські. Висвітлювали в Гельсінках фільм більшовицької продукції "Майская ночь". Крім українських сцен, у фільмі був додаток з виступів українських співаків і танцюристів у національних одягах. Сидячи в кіні, приємно було спостерігати, як захоплення цією точкою програми емігрантів-москалів охолоджували сусіди-фіни. Не маєте, мовляв, чого тішитися, це не ваше, це українське. На плутане пояснювання москаля (що сидів за нами), що "русскіє" і "малороси" - це один народ, якийсь старший фін згірдливо кинув: "Пане, ви не знаєте географії"...
До ознайомлення фінів з українським питанням спричинився найбільше пан Герман Ґуммерус - фінський посол у Києві за часів Української Державності 1917-1921 рр. Він видав у Гельсінках книжку про Україну, багато писав про Україну в пресі. Пан Герман Ґуммерус, тепер впливова особа у міністерстві закордонних справ, та його дружина, відома журналістка пані Ґуммерус, під час університетських студій (у Росії) були фінськими революціонерами й зазнали московських тюрем. І сьогодні мають велике розуміння та симпатії до наших Визвольних змагань. З інших наших приятелів треба вирізнити редактора Ватанена - найбільшого фінського журналіста, знавця міжнародних справ, що подає у радіо міжнародні огляди, доктора Кострена та редактора Весу - гельсінських "прометеївців", що весь час слідкують за українськими справами. Пан Веса навіть вивчив доволі добре українську мову. Так званий "Лауренс Півночі" - пан Лааксянон - це також наш великий, може, найбільш бойовий приятель. Для пропаганди української справи чимало зробили такі скромні події, як концертовий виступ пані Любки Колесси (видатна українська піаністка), вистава графіки пані Олени Кульчицької у Гельсінках. Мені доводилося бачити світлини з автографами нашої піаністки на почесному місці в хатах визначних осіб; показували мені не без гордості набуті на виставі образи нашої малярки. Мені докоряли, що я не привіз із собою плит з українськими піснями - їх радо б помістило Гельсінське радіо у своїй програмі. Зацікавлення Україною в Гельсінках особливо зросло в останньому часі, у зв’язку зі становищем на Сході.
Ставлення суспільності і влади до українців тут надзвичайно гарне й прихильне. Крім “об’єктивних” причин, фінам імпонувало, що ніхто з нашої, нечисленної тепер, еміграції не простягав руку за державною допомогою, чого не можна сказати про москалів-емігрантів. Українці швидко вивчали мову, знаходили своє місце в житті пра-цьовитого, впертого народу. Єдиний представник Галичини теолог пан Горницький, що як делегат на з’їзд абстінентів через війну застрягнув у Гельсінках, навчився виправляти хутра, виробляє кустарним спосо-бом дитячі забавки, дає лекції німецької мови та гри на фортеп’яні. Пан Олександр Ючинський з Козятина, що сім років тому прибіг напівголий із Соловецької каторги, сьогодні поважний купець у Гельсінках. Як говорив мені "секретно" один фін, може, найбільше імпонувало їм, що ні один наш емігрант не одружився з московкою. Як одружувалися, то з фінками, а вже зовсім з пошаною говорять про робітника- українця, що взяв на свої плечі прогодування вдови та п’ятьох дітей фіна-вояка, що згинув у війні з червоними москалями.
Наша сучасна еміграція у Фінляндії бідна числом та культурними силами, а вже найбідніша жінками... Єдиною представницею тієї гарнішої половини українського роду є пані Оксана Шмідт, дружина німця, вона не відривається від українського національного життя. За відсутністю іншої лінії поділу наші емігранти діляться у Фінляндії на 2 "політичні партії" - "соловчан" і "кронштадців" (втікачів із Соловків та емігрантів після придушення більшовиками Кронштадського повстання у березні 1921-го р. Але "антагонізм" між ними невеличкий, може, тому, що перед очима ввесь час крицева єдність фінів в обличчі національної небезпеки.
Під час мого побуту у Фінляндії багато говорилося про нав’язання культурних взаємин з українцями. Фіни радо б послухали на своїх сценах український хор, радо б йшли на виміну виробів народнього мистецтва, взаємне ознайомлювання обох народів про себе в часописах і журналах... Тепер, у зв’язку з [воєнними] подіями Зимової Війни, це відходить на задній план. Та про це треба буде не забувати пізніше. Країна і лицарський народ Суомі - це наш сучасний і майбутній вірний приятель, з яким знайдемо завсіди спільну мову й спільні інтереси!

 

© Юрій ГОРЛІС-ГОРСЬКИЙ