Ганс Фрейер та його “Революція справа”

Прихильники консервативної революції достатньо вже вивчили праці таких теоретиків як Ернст Юнґер та Юліус Евола. Проте, навіть у вузьких колах, залишаються не досліджені свої прогалина. Серед таких є і книга “Революція справа” – праця відомого німецького філософа і соціолога, одного з фундаментальних теоретиків індустріального суспільства Ганса Фрейера. Сама назва книги говорить про те, що автор або претендував на розробку власної теорії революцій, якщо говорив про минуле, або ж описував зовсім нові на його погляд процеси, що мають місце в навколишньому сьогоденні, або передбачені в недалекому майбутньому.

Ганс Фрейер (1887-1969) висуває цікавий погляд на появу революції, зокрема, що всі колишні революції були “революціями зліва”, коли революційна енергія накопичувалася в масах, і революції відбувалися “знизу”, в той час як винуватцями їх були “верхи”. Німецький філософ підкреслює, що XIX ст. було революційної епохою, коли стан рівноваги був лише видимістю, а спокійні часи – короткостроковими компромісами між масою та елітою.
Насильство, підкреслює Ганс Фрейер, тільки обладунки революції, але за серйозних обставин вона може перерости у легальний переворот, в тиск мас, в силу виборчого бюлетеня. Суть революції потрібно шукати не у формах її прояву, які можуть бути різними. Революція починається тоді, коли таємно, під прикриттям і, у формах існуючого суспільства, утворилися елементи нового суспільства. Все, що сучасний порядок про себе говорить, мислить, знає, стає хибним.
Погодьтеся, це звучить досить туманно, але з цього випливає що далеко не кожне суспільне хвилювання або протест проти режиму чи системи можна вважати революцією. Вона починається там, де якомусь класу або соціальному прошарку стає затісно в межах існуючої системи, коли критика режиму стає “плоттю і кров'ю”, і постає питання не про те, як її змінити, але про те, що на зміну має прийти зовсім радикально нове. У цьому “правий” консерватор Ганс Фрейер раптово виявляється близьким до Карла Маркса, якого він, втім, цитує, говорячи про революції і революціонерів. Одну з цитат варто навести повністю, вона досить істотна для розуміння того, кого ж Ганс Фрейер називав революціонерами.
«Маркс охарактеризував стиль, з яким в його епоху у Німеччині боролися на соціальному ґрунті, як скромний егоїзм. “Скромний егоїзм” – блискуче вираження для всього, що є громадським рухом, але не є революцією. Зрозуміло, ми охоплені нашим егоїзмом, а в кого його немає? Чи не погані у нас справи? Чи не належать вони нам справедливо? Чи не прагнемо ми на волю? І хіба ми не молоді? Але ж ми такі скромні… Ми лише хочемо, щоб нам краще жилося. Щоб із нами вели достойну та справедливу дискусію. Ми лише хочемо заглибитися в себе. Ми лише хочемо стати старше. Якщо поставити запитання, скільки з громадських рухів не буде збудовано з точністю за цією формулою – залишиться небагато. Вирішальним є єдино те, за що ведеться боротьба: за оновлення цілого або за власне місце у вирі системи. Вирішальним є тільки домагання, не стільки вимога революціонерів до інших, скільки вимога до себе. Варто запропонувати справжнім революціонерам найкраще місце під сонцем сьогоднішнього дня, як вони скажуть: ні, дякую, ми краще залишимо все як є, маючи при собі своє заперечення. Вони непримиренні! Вони не дадуть включити себе в існуючий порядок. Вони не надають великого значення цивільним правам панівної системи. Бо справжні революціонери знають, що їх негативність є невичерпним джерелом енергії. І вони прагнуть угору; але тільки тоді, якщо ліквідують “верхи”, виходячи з якого їхні “низи” знаходиться дійсно внизу. Проте, вони й досі відчувають себе зовні, за що кажуть: ну і слава Богу!». [Цит. за “Революция справа”, с. 22-24 / Пер. с нем. Ю.Ю. Коринца. – М.: Праксис, 2008.]
З точки зору Ганса Фрейера, будь-яка революція, таким чином, представляла себе для сучасного їй суспільства як останню необхідну революцію, інстанцію, після якої лише руїна, рабство або смерть. По той бік від цього порогу для неї завжди знаходилось зовсім інше – рай на Землі, відновлення витоків, гармонія світу; природна гармонія ліберального господарства, яку проголошувала бореться буржуазія; вільне товариство безкласового людства, яке проголошував пролетаріат. Подібна утопія притаманна революції, як амінь – символу віри.
Тут ми можемо бачити досить чітке відмежування революцій від протестних рухів, що мають на меті лиш тимчасову зміну влади при збереженні основних принципів існуючого порядку. Таким чином, революція буде народженням нового принципу в історії суспільства. Революціонери – це ті, хто сам є цим новим принципом, стаючи потім історичною реальністю. Але в даний час буде помилкою вважати, що будь-яка революція – це розкол і рух на основі суспільних інтересів, а носієм її завжди буде пригноблений суспільний клас. І тут Ганс Фрейер нагадує про включення пролетаріату в індустріальне суспільство і говорить про позитивний слід від такого стану справ. Пролетаріат “звільняє простір” і сприяє утворенню нового суб'єкта під назвою “народ”. Замість невиразної ідеї народ перетворюється на історичну реальність, в суб'єкт революції, стає нацією, що формує свою колективну свідомість.
У XIX ст., зазначає Ганс Фрейер, ми ще могли говорити про народ як про “націю”, нині ж це стало поверхневим терміном. Нації німецький філософ протиставляє “ідею народу” або “Volks Idee”. Народ він розуміє як “активне ніщо”, як чиста потенція, що не стала дійсністю, поки їй не надано якусь певну форму. Поки вона не реалізована, безглуздо говорити про те, яким виявиться її майбутній стан, коли мета діяння (власне, звершення “революції справа”) буде досягнута. На думку Ганса Фрейера, ми можемо стверджувати лише, що в ході цього процесу відбудеться “емансипація держави”, а в народі, який інтегрований в єдину державу, відбувається і справді людська емансипація: «Людина вільна, якщо вона вільна у своєму народі, а народ – у своєму просторі!».
Таким чином, у революції народу держава знайде свою конкретну реальність і стане “державою здійснення свободи”. Нічого більш конкретного про майбутнє держави, про те, в якій формі воно буде існувати, Ганс Фрейер не говорить. Принаймні, в цій роботі. Ганс Фрейер пише про те, що людина, яка хоче мислити про політику, повинна сама бути частиною політичного світу, а це означає – належати йому душею і тілом, не бажати і не мати можливості вивільнитися від нього.
Чи був сам Ганс Фрейер частиною політичного простору Німеччини 1930-х рр.., коли була написана “Революція справа”? – Безсумнівно! Чи була його робота всього лише “ідеологічним виправданням режиму”? – Навряд чи… А проте, праця Ганса Фрейера є досить цікавим представником філософської течії консервативної революції, якого можна поставити в один ряд із Ернстом Юнґером, Юліусом Еволою та багатьма іншими.

 

© Павло КОВАЛЬОВ