Економічні теорії фашизмy

Сутність економичних теорій фашизму зводиться до теоретичного виправдання економічної політики фашистівських держав і формування ідеології фашизму. На формування цих теорій суттєво впливали ідеї Фрідріха Ліста і представників історичної школи в Німеччині, концепція солідаризму француза Луї Дюґі, згідно з якою сутність, функції та цілі буржуазної держави базуються на принципі солідарності всіх членів суспільства. Визначальними були також pасова та геополітична доктрини фашизму.

Геополітика — це концепція, що виправдовує будь-яку експансію посиланнями на дані физичної, економичної, политичної географії та за допомогою ідей мальтузіянства, соціял-дарвінизму, pасизмy обґрунтовує загарбання чужих територій. У кайзерівській Німеччині головним теоретиком територіяльних зазіхань був прихильник географичного детермінизму Франц Ратцель, який сформулював "основні закони просторового зростання держав". У гітлеpівській Німеччині особистий радник фюреpа Карл Гавсґофер проповідував теорію "справедливого розподілу життєвого простору" на користь "великої Німеччини" і заселяти землі "найвищою німецькою pасою". "Фашистівські" теоретики вміло використовували праці видатних німецьких філософів — Геґеля, Ніцше, особливо ідеї сильної особистости та сильної влади...

Зазначені чинники, які зумовили розвиток фашистівських економічних доктрин, покликали до життя переважно однорідні економічні та політичні теорії. Незалежно від конкретної країни всім подібним теоріям притаманні кілька спільних ознак: економичний націоналізм, апологія економічної та політичної експансії, соціяльна "демагогія", непримиренність до демократичного руху. Одним з елементів економічних теорій фашизму є концепція "корпоративного ладу", спрямована на забезпечення умов класового миру, з одного боку, й мобілізацію матеріяльних і финансових ресурсів "для підготови до воєнних дій" — з іншого. Було створено централізовану систему, багато в чому подібну до сталінської в СССР, але зі значно вищим техничним рівнем і мілітаризацією виробництва. Цікаво, що згідно із законом про працю 1934 р. суспільний устрій Німеччини проголошувано "німецьким соціялізмом", робітники — власниками машин і робочих місць, підприємці — власниками підприємств у цілому. Було висунуто гасло: "Загальне благо вище від приватного!", подібне до соціялистичного.
Економічна концепція німецького "фашизму" знайшла відображення також у теорії "третього шляху", започаткованої від Готфріда Федера, Курта Брінкмана, Германа Баке та інших теоретиків. Вони вважали, що головний шлях світового економічного й політичного розвитку лежить між соціялізмом і капіталізмом, а рух "третім шляхом" визначають метою всієї нації, що має неекономічний зміст (наприклад, ідея національного суверенітету). Існування загальнонаціональної мети ліквідує соціяльні суперечності всередині господарської системи націонал-соціялизму, побудованої за pасовою ознакою. Забезпечення економічної єдности німецької нації покладали на систему теpоpy, усунення з економічного життя країни представників неаpійських pас, поширення фашистівської ідеології, посилення економічних функцій держави та німецький різновид корпоративизму. У рямцях союзів підприємців найбільші капиталісти повинні були відігравати ролю "природніх лидерів", або фюpеpів. Відсутність соціяльних конфліктів всередині національного господарства, на думку фашистівських ідеологів, створювала умови для світових геополітичних змін. У центрі німецької концепції світової економіки був принцип економічного націонализму, що ґарантує економічну самозабезпеченість Німеччини (автаркію). Економічний націонализм протиставлявся системі міжнароднього поділу праці, яка вже склалась і називалась "англійською формою світової економичної експансії" (за терминолоґією фашистівських ідеологів). Ідеологи фашизму розуміли майбутній розвиток світової економики як насильницьке формування замкнених господарських блоків (просторів), оточених протекціоністськими барієрами, що характеризуються pасовою однорідністю населення. Економичні блоки повинні були створювати за принципом концентрації сировинних і продовольчих зон навколо міцної індустрійної держави (Німеччини).
Обов'язковими елементами економічної концепції німецького "фашизму" були... твердження про потребу боротьби проти "відсоткового рабства", які, по суті, спрямовувалися на відмову від репарацій та інших зобов'язань Німеччини згідно з Версальським договором. Причиною всіх суперечностей капитализму проголошували позичковий капитал, а в глобальному розумінні — уряди держав-переможниць у Першій світовій війні, які, за словами німецьких ідеологів, збирають гроші для своїх анонімних хазяїв на Bол-Стріт, у Лондон-Сіті й Парижі. Ідеологи фашизму стверджували, що творчу функцію виконує промисловий капітал лише німецьких підприємців, а не будь-якої іншої нації. Попри категоричність таких поглядів, їх поділяли не тільки націонал-шовіністи, а й робітники та дрібна буржуазія.
Офіційною доктриною італійського фашизму була концепція "корпоративної держави", згідно з якою реалізувати загальнонаціональну мету повинна фашистівська держава, яка спирається на систему корпорацій. Корпорація, що функціонує в економичній сфері, повинна відповідати до певних вимог і мати галузеву структуру та керівництво на чолі з представниками фашистівської партії, асоціяції підприємців і верхівки фашистівських "профспілок", а також виконувати рішення Центрального корпоративного органу й мати примусовий загальний характер участі. Економична концепція еспанського фашизму дістала назву "національний синдикалізм"; принципово вона не відрізнялася від італійської.
В історії економичної думки фашизм був і залишається найреакційнішим политічним напрямком, який відбивав інтереси агресивних і екстремістських сил. Фашизм виник як реакція на створення соціялистичної держави й у короткий термін здійснив те, чого не могли здійснити інші партії — не змінюючи сутнісних основ капіталістичного ладу, пристосувати стару систему до нових умов. Фашистівська диктатура виконувала двоїсту ролю: придушувала комуністично-анархістський революційний рух усередині країни, спрямовуючи населення виконувати потрібні монополіям завдання, та пом'якшувала внутрішні суперечності капиталізму шляхом здійснення зовнішньоекономичної експансії. Якби фашистівський рух не приховував своєї кінцевої мети й від своїх початків стояв за капітализм, він не знайшов би такої кількості прихильників серед робітничого класу та дрібної буржуазії та був би не потрібний монополістичній буржуазії. Масовою соціяльною основою фашизму був середній клас — дрібна буржуазія міста й села, яка вирізнялася найбільшим патріотизмом. Автори фашистівських теорій експлуатували наційональні почуття й традиції, антимонопольні настрої, незадоволення буржуазно-парламентським устроєм...
Після Другої світової війни, попри розбиття німецької армії й офіційну відмову від доктрини расизму та геополітики, фашистівські концепції дістали дальший розвиток в економичних поглядах ідеологів неофашизму. Неофашизм у своїй основі тепер має реваншизм, прагне помститися за минулі поразки. Неофашисти закликають до створення "тотальної держави", здатної об'єднати економічні інтереси всіх соціяльних верств суспільства. Наприклад, західньонімецькі неонацисти, зображуючи "тотальну державу" як втілення "національного духу", зображують її як орган, що забезпечує соціяльне партнерство профспілок і асоціяцій підприємців на нацйональній основі. Ідеологи неофашизму висунули також низку принципів економічного націоналізму: скорочення ввозу (імпорту); зменшення обсягів допомоги країнам, що розвиваються; обмеження діяльності чужоземного капиталу на національній території. В сучасній економичній думці неофашистівські концепції не посідають провідного місця, але неонацисти є "гідними" продовжувачами справи своїх попередників, і тому на ці концепції слід зважати...

 

© Друг ЧОРНОШЛИЧНИК