Атентат Еуґена Шаумана

Планомірний наступ царської політики русифікації впродовж 1899-1904 рр. у Великому князівстві Фінляндському під проводом генерал-губернатора Ніколая Бобрікова та міністра-статс-секретаря В'ячеслава фон Плеве розбурхав вже й до того радикалізоване суспільство цієї північної автономії. Зародився активний опір фінляндських патріотів-націоналістів, які не сприймали царські самодержавні "новації", тож все частіше у пресі Великого князівства Фінляндського починають звучати гасла щодо відділення Фінляндії від Російської імперії. Це було щось абсолютно небачене в такому лояльному раніше до імперської влади Великому князівстві Фінляндському: Гельсінґфорс 1904-го р. все більше ставав схожим на Варшаву 1863-го р.

 

Коли протягом 1902-1904 рр. генерал-губернатор Бобріков пришвидшив темпи впровадження контрреформ, надіючись політикою русифікації "навічно прив’язати" фінляндську автономію до царської Росії, розпустивши Фінляндський кадетський корпус, посиливши позиції російської мови в органах центрального врядування Фінляндії і, зрештою, одержавши нові диктаторські повноваження для придушення фінляндської опозиції в станово-представницьму Сеймі та Сенаті, відчайдушний опір у середині цього Озерного краю лише посилився. На доповнення до пасивного спротиву виник активний конспіративний рух: були налагоджені контакти з російськими революціонерами та японськими шпигунами, які після початку російсько-японської війни 1904-1905 рр. взялися фінансувати цю нелегальну діяльність фінляндців-самостійників. Відбулося кілька політичних терористичних актів, особливо резонансним став атентат генерал-губернатора Бобрікова, вчинений Еуґеном Шауманом, сином фінляндського сенатора шведського походження у червні 1904 р.

Еуґен-Вальдемар Шауман – фінляндський чиновник відомий тим, що смертельно поранив генерал-ад'ютанта Ніколая Бобрікова, генерал-губернатора Фінляндії та командувача військами Фінляндської військової округи. Шауман, який народився 10 травня 1875 р. у Харкові, походив з родини фінляндських шведів і був сином губернатора Вазаської губернії, а потім сенатора фінляндського Сенату Фредріка-Вальдемара Шаумана, що вийшов у відставку в 1900 р. Еуґен Шауман, колишній службовець фінляндського Сенату, а пізніше чиновник головного управління навчальних закладів Фінляндії, прийняв виважене рішення вбити генерал-губернатора Бобрікова перед черговою літньою сесією фінляндського Сейму. Як зазначав сам Шауман у своїй передсмертній записці, Бобріков викликав ненависть фінляндської громадськості своєю насильницькою політикою русифікації та репресіями проти усього фінляндського, за що і заслужив смертну кару. 16 червня 1904 р. Шауман, який до того ж був членом радикальної революційної "Фінляндської партії активного опору", зміг підстерегти в коридорах будівлі фінляндського Сенату генерал-губернатора Бобрікова, що прямував на засідання, і тричі вистрілив у нього з револьвера-браунінґа, смертельно поранивши: «Одна пуля попала въ шею неопасно, другая контузила, попавъ въ орденъ, третья — въ животъ...»,  - писала тоді урядова "Фінляндская Газҍта". Сам Шауман застрелився відразу ж після замаху. Після свого вчинку Еуґен Шауман став національним героєм Фінляндії, на місці замаху в коридорі Сенату з'явилася меморіальна дошка з написом, що "він віддав життя за свою країну", а могила Шаумана у Борґо стала святим місцем для багатьох фінів. Тим не менш, у Фінляндії неодноразово обговорювалося питання, ким слід вважати Шаумана – національним героєм чи терористом. У Росії як тоді, так і нині, Шауман і йому подібні завжди вважались "вбивцями і терористами, що несли загрозу державності". Вбивство Бобрікова відбулося на тлі зростання революційних виступів не тільки у Фінляндії, а й у самій Росії. Велику роль у цьому відігравали японські спецслужби, які через Фінляндію постачали зброю, як для фінських сепаратистів, так і для інших революційних партій.
Цікаво, що на атентат Шаумана бурхливо відреагувала преса царської Росії. Популярний російський щотижневий журнал "Нива", який виходив з середини XIX ст. до початку XX ст., так відгукнувся про вбивство Бобрікова: «3-го июня (за Юліанським календарем, що діяв в Російській імперії до 1918 р.), въ 11 ч. утра, въ зданіи Сената на площадке лестницы 2-го этажа, совершено покушение на жизнь финляндского генерал-губернатора и командующего войсками, генерал-адъютанта Н.И. Бобрикова; чиновникъ главного училищного управленія въ Финляндіи и бывший служащий Сената, сынъ бывшаго сенатора, Евгений Шауманъ произвелъ три выстрела въ генерал-губернатора. Одна пуля попала въ шею неопасно, другая контузила, попав въ орденъ, третья — въ животъ. По поданіи первой помощи русскимъ врачомъ, генерал-губернаторъ перенесенъ домой. Врачи признали необходимымъ производство скорейшей операціи. Раненый причастился. После сделанного чревосеченія извлечена пуля. Найдено много сгустковъ крови; отнята часть пораженных пулею тонких кишекъ. Раненый тихо скончался въ ночь на 4-е июня. Преступникъ на месте застрелился...». А ось як про цю новину повідомив "Правительственный Вҍстникъ": «Убийство генерал-губернатора Н.И. Бобрикова совпало со временемъ, когда въ Финляндіи стало обнаруживаться несомненное успокоеніе умовъ, и господствующее положеніе национально-финскихъ элементовъ населения можно было признать въ крае вполне упроченнымъ...». За 2 дні після вбивства Бобрікова, його медійне дітище "Фінляндская Газҍта" так прокоментувала атентат Шаумана: «Исторія не знаетъ, чтобы преступленіемъ или насиліемъ достигалось что-либо иное, кроме гибели. Прочная основа въ жизни народовъ должна быть поставлена не такъ. Преступленіе всегда остается преступленіемъ, и никакія цели не могутъ оправдать его...». У газеті "Гражданінъ", яка друкувалася в Санкт-Петербурзі, від 19 червня 1904 р. з’явилася така замітка: «Что происходитъ въ уме этихъ фанатиковъ, когда они решаются на политическое убийство; что лишаетъ ихъ способности прийти къ сознанію бесцельности своего злодеянія. Если ему совершенное преступленіе представляется местью и возмездием за зло, будто бы содеянное намеченной жертвой, то где же возмездие? Ведь онъ даетъ убиваемому самую лучшую смерть, какую честный человекъ можетъ желать: смерть героя на поле битвы. Если злодеемъ руководитъ мысль смертью человека уничтожить примененіе принциповъ, которымъ онъ служилъ, или отменить политику, которой онъ былъ представителемъ, то тутъ ужъ полное затменіе ума, ибо только безумный можетъ себе вообразить, что выстрелъ въ представителя правительства долженъ привести правительство къ испугу и къ решимости изъ страха повторенія убийств изменить свою политику. Для всякого здравомыслящего человека ясно, что всякій осуществленный замысел политический долженъ иметь последствиемъ еще более твердое осуществленіе той политики, которую безумецъ-фанатикъ думаетъ остановить злодеяниемъ. Во всякомъ случае, вступающий на место коварно убитого товарища часовой станетъ еще усерднее и строже служить своему знамени. Вотъ все, чего достиг безумный фанатикъ, давший славную смерть финляндскому генерал-губернатору...». Газета "Новое Время" коротко змалювала вбивство Бобрікова: «Не подлежитъ, конечно, сомненію, что это преступленіе политическое. Генерал-адъютантъ Бобриковъ подвергся покушению въ качестве представителя Верховной власти въ Финляндіи, въ качестве честного и стойкого охранителя русскихъ государственныхъ интересовъ на этой соседней со столицей Россіи ближайшей окраиной Имперіи, и этимъ достаточно определяется характеръ преступленія, его вопиющая гнусность...».
У той час як шведськомовні газети Гельсінґфорса обмежилися передачею офіційних повідомлень про злочинний замах камерфервандта Еуґена Шаумана, фінськомовні газети знайшли за потрібне висловити свою оцінку цього обурливого, дикого злочину. Так, газета "Suomen Kansa" від 17-го червня 1904 р. писала: «Миролюбіе нашего народа недавно еще служило поговоркой. Мы гордились темъ, что личная безопасность у насъ выше, чемъ где-либо. Ведь Финляндія была страной, въ которой никогда не было покушений на жизнь членовъ правительства или высшихъ должностныхъ лицъ. Теперь совершилось роковое злодеяние, отвергаемое нашей исторіей, колеблющее нашу уверенность, возбуждающее въ насъ страхъ передъ будущимъ. С точки зренія человечности и какъ христиане мы осуждаемъ позорное деяние убийцы. За порогомъ двадцатого столетія зверское преступленіе не можетъ обеспечить молодому народу счастливого будущего. Оно – плодъ зловредной агитаціи, агитаціи, несущей гибель, если отъ нее не сумеютъ во время избавится. Народъ нашъ осуждаетъ деяніе, злосчастнымъ образомъ нарушающее целостность нашего прошлого...».
Відразу ж після вбивства Бобрікова, російський уряд вирішив заспокоїти фінляндське суспільство, переглядаючи вже прийняті раніше закони щодо русифікації Озерного краю. Так, наприклад в «1904 г. состоялось высочайшее повеление объ образованіи комиссіи, подъ председательствомъ сенатора Таганцева, изъ шести русскихъ и шести финляндскихъ чиновниковъ, для рассмотренія вопроса о разграниченіи общеимперского и местного финляндского законодательствъ и для согласованія манифеста от 3 февраля 1899 г. и сеймового устава Великаго Княжества Фінляндскаго...».
Новим генерал-губернатором Фінляндії став князь Іван Оболєнський, який відзначився жорстким придушенням занепокоєння селян в Харківській губернії в 1905 р., будучи тоді її губернатором. Сєргєй Вітте писав про зустріч з ним після його призначення: «Я ему советовалъ не вести столь резкую политику, какую завелъ Бобриковъ, и вообще вернуться къ прежнимъ традициямъ, которыхъ безъ существенныхъ изменений Самодержцы держались около столетия, но одновременно постепенно добиваться большего объединенія финляндскихъ интересовъ съ общеимперскими...».
Крім вбивств-атентатів російських урядовців-русифікаторів на території Фінляндії в цей час, як писали російські газети, фінляндці брали активну участь в організації революції 1905 р. Зокрема, газета "Свҍтъ" писала з цього приводу: «Не следуетъ ни на минуту забывать, что финляндскія активисты сейчасъ, какъ и въ 1904 г., остаются "центральнымъ ядромъ", вокругъ которого собираются вся русская и иностранная революционная организация...». Сам Вітте писав про роль Фінляндії в революції 1905-1907 рр.: «Въ именно эти годы многія наши революционныя и ультра либеральныя элементы сплетали себе гнезда относительной безопасности въ Финляндии, откуда они и действовали въ Россіи, такъ что тамъ какъ бы образовался тылъ русскихъ революционныхъ сил, стремящейся возить ножъ въ сердце Имперіи...». Цей факт покаже себе в подальшій історії Росії, а особливо в 1917 р.
Атентат Шаумана став першою, однак не останньою, ластівкою у спротиві фінляндського суспільства політиці русифікації. Хоча самі протести не стали несподіванкою для царського уряду, але їхній масштаб спонукав до певної обережності. Таким чином, перший період (1899-1904 рр.) політики русифікації Фінляндії підійшов до свого логічного завершення завдяки героїчному вчинку молодого патріота Шаумана, який не хотів бачити свою Батьківщину колонією царської Росії під пильним наглядом "диктатора" Бобрікова. Загальний страйк, який розпочався в Росії в жовтні 1905-го р., швидко поширився і на територію Фінляндії і привів там, як і в Росії, до більшої реальної влади з боку місцевих комітетів представників середнього класу. Як і в Росії, революційна ситуація була швидко знешкоджена радикальними реформами, обіцяними в жовтні 1905 р. царським маніфестом, який для фінів призупинив, але не скасував диктаторські закони Бобрікова. Політика русифікації сприяла піднесенню фінського національного руху – фенноманії, її розвитку як самостійницької ідеології, особливо в період російсько-японської війни 1904-1905 рр., коли російські війська зазнали повної поразки. Надалі, із бурхливим розвитком подій 1905-1907 рр., фінський національний рух переріс у боротьбу за незалежність Фінляндії. Слід зазначити, що на відміну від ряду інших національних окраїн Російської імперії (Польщі, України, Естляндії, Ліфляндії, Курляндії, Литви чи Кавказу), русифікація Фінляндії проводилася насамперед у адміністративно-правовій сфері і практично не торкнулася культури і системи освіти країни загалом. Вона виражалася здебільшого у спробах інтеграції фінляндської економіки в загальноросійську та приведення державного устрою і законодавства Фінляндії до загальноросійських норм, а також у створенні єдиної оборонної системи.

 

© Денис КОВАЛЬОВ та Дзвенислава КАТРАННИК