Генеза концепції мультикультуралізму в Канаді

Сьогоднішній світ далеко не позбавлений проблем, які створює взаємодія політичних та етнічних спільнот. Нас цікавлять ті методи або їх комплекси, котрі стали запорукою їх успішного врегулювання; одним з таких шляхів є курс на мультикультуралізм, якій в сьогоднішній Канаді вважається реалізованим. Проте для розуміння сутності цього феномену слід усвідомити, як на його виникнення та розвиток вплинули специфіка власне канадського контексту та історичні передумови. Ми звертаємося до витоків мультикультуралізму в країні; метою є дослідження і виокремлення факторів кристалізації цього ідейного комплексу...

Серед науковців, що досліджували проблему, спостерігається чітке розмежування на прихильників та критиків концепції. Перші часто є аналітиками, що брали участь у виробленні курсу; вони схильні до порівняння країн з такою політикую (передусім скандинавськими) та апелюють до успішності мультикультуралізму у врегулюванні міжетнічної взаємодії (К. Бентінґ, В. Кимличка, Т. Брайан). Критики цієї політики найчастіше належать до консервативних мислителів, часто – вихідців з Квебеку; вони апелюють до того, що курс втілювався людьми, "напоєними цінностями старої Канади", для яких англо- або франкоканадський націоналізм (з присмаком сепаратизму чи без нього) був нормою (Д. Паренту, К. Фрост). Існує широкий спектр матеріалів, який дозволяє провести всебічний аналіз мультикультуралізму. Сюди входять як офіційні та офіціозні документи (доклади та звіти комісій, парламентські дебати, програми партій), так і матеріали ЗМІ, мемуарна література, твори мистецтва, тощо...
Канадський варіант мультикультуралізму виник як відповідь на висновки Королівської комісії з білінгвізму та бікультуралізму, що працювала впродовж 1963-1969 рр. Створена за уряду Лестера Пірсона, вона мала на меті вироблення заходів, які мали стати реакцією перш за все на зростання квебекського націоналізму. Її рекомендації щодо потреби у розбудові суспільства на засадах рівноправної домінації "двох націй-засновниць" (в оригіналі англ. two founding races) викликали реакції з боку іншоетнічних спільнот. Саме їх претензії на рівноправ’я створили в Канаді передумови для проголошення П'єром-Елліотом Трюдо у 1971 р. на загальнодержавному рівні політичного курсу на розбудову мультикультурного суспільства, яке, однак, мало бути консолідоване через двомовність.
Ця генеза мала, як мінімум, два фактори позитивної дії і один – негативної. Розвиток і трансформацію концепції з бі- до мультикультуралізму форсували емігрантські спільноти; в умовах Канади вони набули великої чисельності та активно долучалися до суспільного життя. Згідно перепису 1971 р., більше чверті (26,8%) населення країни не належало до канадців британського або французького походження; з-поміж них 6,1% складали німці, 3,4% – італійці, 2,7% – українці, 2% – голландці та 1,5% – поляки. Активність та вага меншин посилювалися міцними зв’язками всередині них, високою питомою вагою колишніх політиків та належністю багатьох до груп, дистанційованих відносно англійської та французької культур. Свою роль зіграв чинник корінного населення країни. У 1971 р. воно складало 1,4% канадців, проте ця цифра є зменшеною через те, що до обліку бралися лише зареєстровані державними органами. Воно залишилося відокремленим від європейців психологічно (за винятком феномену метисів степових прерій): аборигени виявили неабияку активність та рівень розвитку організації та політичної культури.
Однак запеклі вороги курсу на мультикультуралізм були теж чисельні: в основному вони належали до сувереністів Квебеку, що наполягали на досягненні рівності з канадцями англійського походження та набуття країною характеру "союзу двох націй". Цьому, у свою чергу, сприяв сплеск націоналізму франкоканадців у 1960-ті рр., відомий як "Тиха революція". Таким чином, за рахунок вироблення концепції мультикультуралізму закладалися певні напрямки діяльності уряду, метою яких було створення гармонійної "канадської мозаїки"...

 

© Вадим ТКАЧЕНКО