Повоєнна Італія і "чорні сорочки"

На початку ХХ ст. Італія була слаборозвинутою аграрною країною. Характерною особливістю її розвитку була "південна проблема", що полягала у різкій відмінності індустріалізованих - північних і сільськогосподарських - південних регіонів. Політичний спектр країни був широкий від лібералів і радикалів до соціалістів, партія яких (ІСП) на відміну від інших була масовою і мала сильний вплив на профспілки...

У процесі участі Італії у Першій світовій війні її і без того нерозвинута економіка пішла на спад. Бюджетний дефіцит виріс з 2 млрд. лір у 1914 р. до 30 млрд. у 1918 р. Державний борг Італії підскочив з 14 млрд. у 1910 р. до 95 млрд. у 1920 р. Після війни Італія опинилась у стані дуже сильної кризи. Типовою картиною для всієї Італії було: безробіття, робітничі страйки, аграрний революційний рух, безлад та анархія, апатія місцевої влади. Хоч вона належала до країн переможниць, але очікуваних територіальних надбань не здобула, навпаки зіткнулась зі сплесками сепаратизму. У результаті війни на фронтах загинуло близько 600 тис. італійців, понад 1 млн. чоловік стали інвалідами. Загальні економічні втрати від війни склали третину всього національного багатства, тобто 65 млрд. лір. Стрімко зростала інфляція (на 60% за час від 1919 р. до 1920 р.). Зарплата впала на 50%, ріст безробіття з 102 тис. у 1920 р., підстрибнув до 600 тис. у 1922 р. Ціни на продукти зросли близько в 5 разів у порівнянні з довоєнним рівнем. Після війни Італія перетворилась з експортера продовольства в його імпортера. Ліберали в уряді були неспроможні вирішити складне становище в якому опинився народ. Уряди мінялись, як шкарпетки - за 2 роки після закінчення війни змінилось 5 урядів.
У такій ситуації, яку інакше ніж відчай не назвеш, Італія почала стрімко наближатись до революційної ситуації. Період 1919-1920-х рр. назвали червоним дворіччям. Страйкували понад 2 млн. чоловік. Робітники захоплювали заводи у промисловій зоні (Генуя, Мілан, Турин), виникали робітничі ради, які взялись керувати виробництвом, викинувши попереднє начальство геть. Боязкий ліберальний уряд вирішив "не піддаватись на провокації", "не розгойдувати човна" і не наводити порядку, а дистанціюватись від конфлікту щоб бува ще більше не загострити ситуації і не бути знесеним революцією. Також повстали селяни, які вимагали землі і зниження орендної плати. Весною 1919 р. італійські селяни почали погроми поміщицьких маєтків і захоплення їх земель. Уряд був змушений піти на часткові поступки робітникам і селянам. У результаті цих бурхливих подій неймовірної ваги набрали ліві сили італійського політикуму.
Враховуючи всю важкість ситуації, в країні активізувалось політичне середовище. Було три варіанти розвитку подій: 1) ще раз довіритись збанкрутілим політичним ліберальним елітам в надії, що відбудеться чудо і скоро вони змінять хоч щось; 2) здійснювати більшовицьку революцію за прикладом Росії (цей варіант був дуже реалістичним, враховуючи повстання робітників і селян, та зростання впливу соціалістів); 3) впровадити авторитарне правління націоналістичного зразка і з потужним соціальним нахилом. У результаті історія вибере останній шлях з 3-х наведених. Війна, кризові тенденції, революційна ситуація, загроза більшовизації Італії, ціла лавина соціальних гострих проблем, крах ідеалів і стереотипів у масовій свідомості - посприяли зародженню фашизму в Італії. Ініціатором створення фашистських союзів став блискучий публіцист і промовець, колишній вояк – Беніто Муссоліні. Перший "Спілка італійських войнів" (італ. Fasci Italiani di Combattimento) виник в березні 1919 р. в Мілані. Фашисти обіцяли захищати права ветеранів, ліквідувати сенат, ліквідувати поліцію, запустити в державі соціальні ліфти, скасувати привілеї, ввести загальне виборче право, гарантувати громадські свободи, скликати установчі збори, встановити 8 годинний робочий день, встановити мінімальну заробітну плату, передати землі селянам, зробити загальнодоступною освіту. Фашисти орієнтувались не на якийсь конкретний суспільний клас, а на весь італійський народ, який прагнув радикальних змін.
В ідейному плані на відміну від лібералів і більшовиків, які проголошують культ раціонального матеріалізму, фашизм будує свою філософію на культивуванні волюнтаризму та ідеалізму. В основі ідеалів фашизму стоїть нація, а не економіка - як в більшовиків, і не егоїзм недоторканої в себелюбстві особистості - як в лібералів. Взаємостосунки між націями, фашизм регламентує природнім відбором – законом вічної боротьби, змагань і конкуренції, де перемагає сильніший і рішучіший. Фашизм протиставився світу надмірного прагматизму, егоїзму, зиску і шлункового споживацтва. Фашизм вирішив наново переродити націю, вдихнути в неї нові ідеї, підняти її бойовий дух супроти труднощів, вселити віру в перемогу, надати духовне натхнення. Ліберальному скептицизму - він протиставить світогляд, на місце підкилимних домовленостей він поставить принциповість, якою не поступиться, кастрованим правам і колективній безвідповідальності - він протиставить сталеву дисципліну, космополітам - протиставить ідею нації. Він запалить потужну ідею, яка стала орієнтиром для нації блукаючої в сутінках ліберальної безликості та економічного колапсу.
Щоб забезпечити своїм ідеям і планам життя, фашисти вирішили діяти - силою брати владу. Вони запровадили чорну воєнізовану форму, особливу організаційну структуру - легіони, когорти і давньоримське вітання – підняту правицю. Фашистський рух почав набирати надзвичайної політичної потужності. Так у 1920 р. в країні налічувалось 200 фашистських союзів, а через рік їх було вже 2000. 13 серпня 1922 р. керівництво фашистських парамілітарних структур розгорнуло інтенсивну діяльність з метою реорганізації фашистських загонів за військовим зразком. Відбувався прискорений процес формування фашистських воєнізованих загонів, які за власною ініціативою взялися до наведення порядку. Ставні здоровані – активісти місцевих фашистських організацій, у переважній більшості досвідчені колишні вояки, збивались у невеличкі "бригади" числом по 20–25 осіб, озброювались палицями, ножами і рідше легкою вогнепальною зброєю, і за добре розробленими планами масово нападали на місцеві осередки "червоних" профспілок, офіси "лівих" партій, ліг праці, кооперативів, на слов’янських "сепаратистів". Крім атак на приміщення і осередки, влаштовувались облави на "червоних" в житлових кварталах, зривали і розганяли їх мітинги, виловлювали "лівих" ватажків. Фашисти заручились підтримкою середнього класу, аграріїв та церкви. Фашисти громили лівих – соціалістичну і комуністичну партії, адже ті були вагомою перешкодою на шляху захоплення влади і адептами ворожого більшовицького світогляду.
Так фашистський "чорний" терор приборкав не лише конкурентів на політичну владу – комуністів і соціалістів, які займали з ним паралельне становище, не лише придушив майбутню червону революцію, а також завдяки демонстрації своєї бойової сили зумів взяти владу в країні і здійснити глобальні перетворення у відповідності до своїх ідей!

 

© Друг ОГНЕН