Расизм та ментальні кордони

Давайте поговоримо про расизм. Є багато визначень цьому терміну, одні розшифровують це як вчення про расу, інші як вузьколобу ідеологію недалеких людей, але найбільш об’єктивним визначенням расизму буде визнання того, що між людьми є відмінності, причому не лише зовнішні, на зразок кольору шкіри, розрізу очей, чи форми черепа, але й ряд внутрішніх ознак, заперечення яких є просто абсурдним. Звичайно, для лібералів дуже вигідно кричати про рівність людей, приймати рішення щодо меншин, які йдуть далеко не на користь більшості, і регулярно стверджувати про рівноправність всіх рас і народів. Та чи так це насправді?

Так закладено природою, що людство розділено державними кордонами, морями, пустелями, та цивілізаціями. Білі колонізатори африканських земель завжди акцентували на своїй відмінності від жителів колоній, під час завоювання Америки індіанці називали європейців не інакше, як блідолицими, а європейці індіанців червоношкірими. Для одних дикістю було жертвоприношення, для інших же це було нормою. Навіть, коли в нас і є знайомі іншої нації чи раси, так чи інакше ми відчуваємо ментальний кордон між нами, хоча при цьому можемо спілкуватись. В компаніях чи університетах, де є багатонаціональні групи, при проханні розбитись на команди, люди майже завжди єднаються в групи за національною або територіальною ознакою. Чи можна це визначити, як расизм? Навряд чи, бо чисто з природньої точки зору, ми тягнемось до тих, хто ближче нам по переконаннях, за мовною або територіальною ознакою і це природно.
Проте ліберальна ідеологія, яка сьогодні панує в Європі, чомусь видає чорне за біле і навпаки. Правлячі режими щоденно збільшують тиск проти тих, кому не подобається поведінка гостей з інших середовищ, називаючи це відсталістю і наголошуючи, що Європа має поважати культурні цінності інших і однаково ставитись до всіх, незалежно від кольору шкіри. Ніби все не так страшно звучить, але корінь сьогоднішньої неприязні до кольорових гостей полягає далеко не у їхній зовнішній відмінності. Юліус Евола відзначав, що окрім біологічної раси в кожної раси є також раса духу, основою якої є її цінності, культурні особливості, та навіть національні відмінності.
Цілком нормально, коли в Європі ви подаруєте дівчині квіти червоного кольору, проте, коли ви зробите те ж саме у Бразилії, то на вас як мінімум дивно дивитимуться, адже для бразильців червоний є кольором смерті. Коли ви в своїй країні вдарите дівчину по сідницях, це трактуватимуть, як вульгарний жест, проте в тій же Бразилії це означатиме, що ви оцінили красу жінки. Японці не люблять, коли жінка приходить на ділову зустріч в штанях і для них символом презентабельності є жінка, котра одягнена в сукню. В США є неприйнятним носіння білих шкарпеток під костюм, бо для американців білий колір асоціюється зі спортом. У випадку, коли кожен знає культурні особливості народів, в гостях у яких він знаходиться і поважає їх, проблем та непорозуміння не буде. Проте, цілком ненормально, коли один народ починає нав’язувати свої цінності іншому. Це неодмінно породжує суспільні конфлікти, тому як мінімум не логічно говорити, що відмінність робить нас сильнішими у випадках, коли відмінність інших зневажають і стараються нав’язати чужу модель поведінки.
Крики лібералів про рівність людей і повагу до цінностей можуть викликати лише злість. Під час нового року в Кельні зґвалтували понад 100 німкень, але уряд далі придушує антимігрантські демонстрації і кричить про расизм. Десятки людей постраждало в терактах на вулицях Парижу, але уряд бачить проблему у нетолерантному суспільстві, а не у гостях, в котрих відсутнє почуття поваги до панівної нації. Коли ж ситуація повторюється у Бельгії, то продовжується та ж сама політика. Хворі виродки з лівацьких рухів виходять з плакатами «Краще ґвалтівник, ніж расист!», коли ж вони стають жертвами групового зґвалтування, то звинувачують нетолерантне суспільство, а не ментальну і культурну прірву між гістьми і європейцями. Замість заслуженого покарання ліберальні політики надалі говорять поважати тих, хто не поважає європейців. І хай європейців сотні разів звинувачують у расизмі, але в даний момент суть уже не в расі, а у світоглядній війні,повзучому терорі проти корінного населення і подальшій колонізації Європи. На вулицях європейських міст "теж-європейці" відкрито заявляють про намір колонізувати Європу, та для сьогоднішніх правлячих партій набагато легше все списувати на маргінальність даних осіб, адже нетолерантних європейців набагато вигідніше замінити покірними гостями, котрі з готовністю віддаватимуть свій голос за черговий соціал. Через кілька років Східна Європа буде змушена приймати не сирійських біженців, а білих європейців, котрі будуть змушені покинути свої країни через іммігрантське нашестя, активно підтримуване єврокомісарами, які зробили з Європи прокрустове ложе. Та згодом і сам Прокруст був змушений лягти на нього, тому можна припускати, що не за горами той день, коли очільники ЄС самі ж стануть жертвами своєї недалекоглядної політики...

 

© Друг БАНДЕРІВЕЦЬ