До чого призвели насильницькі русифікації

Як відомо, придушення повстання Кастуся Каліновського в 1864 р. призвело не тільки до скасування терміна "Білорусь" і введення замість нього безособового "Північно-Західний край", а й до скасування назви Польщі! Удар припав навіть на цілком нейтральну в тому повстанні автономну Фінляндію. Всі ці окраїни царської Московії вирішено було перетворити на звичайні провінції держави Романових, стерти їх автономії...

Втім, якщо у Білорусі і до повстання 1863-1864 рр. не було ніякої адміністративної автономії, то з автономією Польського Царства, введеної Алєксандром I в 1815 р., вирішено було покінчити остаточно. Польщу - як суб'єкт царської імперії - вирішено було стерти як етнос і злити з Московією слідом за Білоруссю та повністю русифікувати. Оскільки основу польської опозиції становила шляхта, першим кроком уряду стало різке скорочення частки представників шляхти в місцевих органах влади. У західних губерніях імперії Романових під керівництвом губернатора Північно-Західного краю Міхаіла Муравйова впроваджувалася програма інтенсивної русифікації для білорусів та поляків. Полякам заборонили використання польської мови в школах, адміністрації, комерційному листуванні і громадських місцях. Заборонялися церковні книги польською мовою, поляки витіснялися з державних установ. Одночасно заохочувалося поширення православ'я та утиски католицької церкви, зокрема католикам було заборонено займати державні посади. Широко відома фраза Муравйова щодо знищення польської та білоруської мов: «Що не доробив російський багнет - дороблять московський чиновник, московська школа і московські попи!». Але, як виявиться пізніше, Муравйов дуже перебільшив роль багнета, чиновника і попів у боротьбі з європейськими народами. Щоправда, в Польщі русифікація була більш обережною, ніж в Білорусі. Однак і для поляків складалися дивні народні псевдоміфи, покликані зблизити москалів і поляків. Так, у історичні тексти Васілія Карамзіна фальсифікатори від царського офіціозу вписали, що Кий побудував Київ на Дніпрі в землях мирних полян. І хоча на Дніпрі ніяких полян ще у V ст. не було, царські міфотворці вирішили таким чином вказати полякам, що їхні предки - це теж Русь, а їх завоювання московитами - це не завоювання зовсім, а повернення додому. Царство Польське як автономна державна одиниця фактично перестало існувати, перетворившись на Привіслянський край. Наприкінці 1860-х рр. русифікація зі сфери адміністрування поширилася і на сферу освіти Польщі. У 1869 р. закрили Головну Варшавську Школу, на базі якої заснували Імператорський Варшавський Університет, де викладання велося москальською мовою. Викладання в усіх інших вузах Польщі також було переведено на москальську мову. Лише в початковій школі зберігалося навчання польською мовою. Одночасно йшов наступ на католицизм: заборонялося викладання католицького віровчення в школах, в 1875 р. було ліквідовано греко-католицьку церкву, а уніатів примушували до переходу в православ'я. Це обернулося новими кривавими подіями. Так, в селі Пратуліно, що на українській Холмщині, селяни висловили різкий протест проти переходу їх уніатської церкви під управління РПЦ. А 24 січня 1874 р. по селянах, що зібралася біля церкви, царські солдати відкрили вогонь, загинуло 13 осіб. Католицька церква возвела їх в канон Пратулінських мучеників.
Кремлівська версія насильницької русифікації Польщі має позитивні відгуки. На думку московських істориків, політика русифікації в Польщі в короткостроковому плані принесла певні успіхи: радикальна опозиція була розгромлена, більшість польського суспільства прийшла до усвідомлення неможливості в найближчому часі здобуття незалежності та необхідності співпраці з царською владою... Успіхи, радикали, співпраця?! Напевно, що й про політику Адольфа Гітлера в Німеччині 1930-х рр. теж можна аналогічно написати: досяг успіхів, розгромив радикалів, народ прийшов до усвідомлення співпраці, тощо... А що ж насправді дало тій Московії таке насильство над народом Польщі? - Лише потужну підпільну хвилю боротьби з царським самодержавством і додаткового ворога в роки Першої світової війни. Нічого більше. Майбутній лідер Польщі Юзеф Пілсудський і його прихильники в Першій світовій війні виступили на боці Німеччини і почали формування польських легіонів, які пізніше воювали проти царської армії. Це і був сумний підсумок грубої та насильницької русифікації. Крім того, для боротьби проти русифікації в кінці 1880-х рр. створювалися таємні навчальні заклади, в яких викладалися польська мова, історія та культура. Історична трилогія польського письменника Генріка Сенкевича, що вийшла в 1884-1888 рр., призначалася головним чином для надання нового імпульсу польським патріотам до продовження боротьби. Мережа таємних шкіл швидко вкрила всю Польщу, був навіть створений таємний "Летючий університет" у Варшаві, що постійно міняв місце проведення занять, і в якому провідні польські вчені викладали історію, природничі науки, філософію, філологію та інші дисципліни. Посилювався вплив таємних груп, організацій, молодіжного руху "Зет", які, крім просвітницької роботи та друку підпільної літератури, займалися підготовкою збройного повстання. У 1894 р., після масової демонстрації у Варшаві, була проведена велика поліцейська акція, в результаті якої багато членів таємних товариств були заарештовані, проте вже у 1898 р. рух "Зет" був відновлений на чолі з Романом Дмовським.
Щоправда, безвихідь політики насильницької русифікації Польщі та Білорусі, була очевидна для багатьох людей в державі Романових. Деякі кола в царькому уряді в 1910 р. стали усвідомлювати необхідність лібералізації адміністративної системи в Польщі та пом'якшення русифікації. Міністр закордонних справ самодержавної імперії Сєргєй Сазонов виступив з пропозицією реформування системи управління в Привіслянському краї з розширенням місцевого самоврядування. Політикою лібералізації сповна скористалися і білоруси. Їм було запропоновано самим вибрати назву свого "Північно-західного краю". Причому старий термін "Литва" повертати було заборонено, бо назва "Литва" вже закріпилося за Жемайтією. Білоруська інтелігенція, подискутувавши з приводу назви: Кривія чи Білорусь, зупинилась на останній. Вацлав Ластовський в 1910 р. випустив у Вільно свою знамениту "Коротку історію Білорусі".
Проте, не тільки поляків і білорусів торкнулась тотальна русифікація. З кінця ХІХ ст. царські урядовці простягнули свої руки до фінляндської автономії. Виявляється, після поразки повстання Каліновського погляди русифікаторів повернулися на тихе північне Велике князівство Фінляндське, де також частенько лунали голоси на користь суверенітету країни. Озерний край - Суомі - відійшов до держави Романових в 1809 р., але царською, чи-то пак московською провінцією, так і не стала. Зараз це видається ідіотизмом, але царський уряд вирішив перетворити на москалів і північних фінів. Мовляв, якщо їхні побратими мордвини, ерзяни, карели, ести зросійщуються, то і фіни теж нікуди не подінуться. І ось уряд царської Московії почав русифікувати Фінляндію. Напевно, і нову назву приготував, щось на кшталт Прикарельського краю... У 1899 р. фінляндський генерал-губернатор Ніколай Бобріков видав славнозвісний "Лютневий маніфест", що проголосив москальську мову 3-ю офіційною мовою Фінляндії після шведської та фінської. А в наступному 1900 р. вийшов закон про призов в армію, що ліквідував самостійні крайові фінляндські збройні сили та включив їх до складу царської армії. І це вже означало, що Велике князівство Фінляндське почало перетворюватися в цей самий "край", в який вже було перейменовано і Білорусь, і Польщу. Законом 1910 р. було різко обмежено права фінляндського парламенту, який ще у бурхливі революційні роки 1905-1907 рр. зміг перетворитись зі станово-представницького у справжній партійний законодавчий орган автономії.
Тим часом, у 1905 р. колишня фінляндська метрополія Швеція дарувала незалежність Норвегії, яку після закінчення війни з Наполеоном І Бонапартом, відторгли від Данії, колишнього союзника Франції, і віддали у вигляді компенсації за втрачену Фінляндію Стокгольму, тим більше, що шведи входили в антинаполеонівську коаліцію з самого початку. Але в 1905 р. норвежці голосно заговорили про свою незалежність. Шведському королю це звісно не сподобалося. Проте норвежці наполягали, вони говорили, що надання суверенітету Норвегії лише поліпшить відношення норвежців до Швеції, а король продовжував стояти на своєму. Настрої розпалювалися. І тоді шведи мудро розсудили, що Норвегії справді краще дати незалежність, щоб не доводити справу до ворожнечі чи й, навіть, громадянської війни. З 1905 р. Норвегія вперше за багато сотень років відновила державну незалежність. Хороший приклад для наслідування, але Московія не була б Московією, якби не почала робити все навпаки по відношенню до своїх національних окраїн. Яким чином цар Ніколай ІІ уявляв асиміляцію з вигаданим "русскім міром" таких рзних культурних народів, як поляки та фіни? - Це абсолютно не зрозуміло!
Показово, що всі ці репресії проти фінляндської автономії висвітлюються московськими істориками в дусі "репресії щодо сепаратистів", які протягом в 1899-1914 рр. намагались розвалити "єдіную і нєдєлімую". Ну й чого очікував цар від фінів після всього цього? - Правильно, бурхливої революційної діяльності! Коли Вова Лєнін приїхав у вагоні в Петроград, щоб робити революцію на благо Німеччини, Фінляндії, Польщі та всіх інших "країв тюрми народів", то його охороняли, за спогадами очевидців, високі мовчазні матроси. Роль матросів виконували переодягнені фінляндські солдати, які не знали москальської мови всупереч законам царя-батюшки. Так, москальська мова, навіть за часів найбільш інтенсивної русифікації фінів, так і не змогла потіснити шведську, яка поширювалася в Фінляндії ще з XII-XIII ст., не кажучи вже про рідну фінську. Ну й звісно, що політика русифікації сприяла підйому фінського національного руху, а в період Першої світової війни переростанню його в боротьбу за незалежність Фінляндії. Як бачимо, русифікація дуже сильно "допомогла" фінам звільнитись від московського гніту. А з ким же тоді боролася за незалежність Фінляндія у 1917-1922 рр.? - З перефарбованою у кров червоною Московією боролась! У 1918 р. так звана "внутрішня війна" Фінляндії, а точніше "білих" фінів з "червоними", була, на одностайну думку всіх фінських істориків, війною проти маленької купки фінських більшовиків і армії московських "добровольців", диверсантів, надісланих Лєніним завоювати Фінляндію (нічого не нагадує?) або в гіршому випадку розпалити і там "пожежу світової пролетарської революції". Не вийшло! Не вдалося завоювати Фінляндію і нащадку Лєніна, його учню Іосіфу Сталіну у 1939-1945 рр.
Тож який з цього всього висновок? - Спробами русифікувати і впокорити Польщу, Фінляндію, країни Балтії, Білорусь та Україну хижа Москва лише нажила собі ворогів на довгі роки. Звинувачувати у ворожому ставленні до всього московського названі країни аж ніяк не можна, адже провина лягає на недалекоглядну царську політику русифікації культурних європейських народів - народів, що мають куди як більш давню історію, ніж сама Московія!

 

© Вільна БІЛОРУСЬ та Ревуч СІЧОВИЙ