Король-полководець чи герой шведської легенди

Шведський король Карл ХІІ став справжньою національною гордістю своєї батьківщини, адже колишня держава вікінгів — Королівство Швеція — обороняла свої території у Центральній та Східній Європі від зазіхань з боку Данії, Польщі, Московії, а пізніше Пруссії та Ганноверу.

Для шведів Велика північна війна (1700-1721 рр.) мала характер оборонної. Попри це король свеїв, ґотів на венедів Карл ХІІ не мав намірів відсиджуватися у фортецях Померанії чи за природнім фортечним ровом — Балтійським морем, а сам повів наступ на ворогів. Під час цієї тривалої Великої північної війни (найбільш тривалої європейської війни XVIII ст.) він продемонстрував володіння всіма можливими на той час способами ведення бойових дій: морський десант (у Зеландії), польова битва (поблизу міст Клішов, Пултуск, Полтава), маневрування з виходом на комунікації противника (поблизу міста Гродно), деблокування обложеної фортеці (у місті Нарва), облога фортеці (у містах Торн, Полтава, Фредрікстен), оборона фортеці Штральзунд.
Хай не всі воєнні операції шведського короля-полководця були вдалими, при критичному розгляді їх — особливо при аналізі поразок — слід мати на увазі, що в жодній з своїх битв Карл ХІІ не мав чисельної переваги над ворогом. В битвах шведського короля Карла ХІІ з його супротивниками співвідношення сил варіювалося від 1:1 (у бою за Головчин) до 1:6 (у битві за Штральзунд) на користь останніх. Тут варто зазначити, що чисельні перемоги шведської королівської армії пояснюються не тільки військовим талантом шведського короля як знаного на всю Північну Європу полководця, але й справністю шведських солдат, що їх навчанню — особливо кавалеристів — Карл ХІІ особисто приділяв велику увагу. Шведський король був єдиним полководцем серед своїх великих сучасників, хто наважився на вторгнення у глибину території противника (війна з московським царем Петром І у межах його держави). Після Карла ХІІ до активних дій такого масштабу з глибоким вторгненням на територію ворога ще впродовж ста років ніхто не вдавався. Наступним після нього став французький імператор Наполеон I Бонапарт.
Попри всі схожості є одна річ, що таки відрізняє шведського короля від його "предтеч"-попередників. Якщо смерть елліна Пірра та англійця Річарда їхні піддані — крім членів панівної верхівки — не помітили, то передчасну смерть Карла ХІІ оплакувала вся країна, колись могутня балтійська Шведська імперія. Парадоксально, але державець, що скінчив страшною катастрофою для себе і для країни, був відомий останньому селянинові, та його не забувають досі. Сталося це, напевне, через те, що тоді як армії і його сучасників, і його "предтеч" були здебільшого арміями професійних найманців, війська Карла XII були національними. Ті, що пережили війну та повернулися до своїх домівок, розповідали своїм дітям і онукам про повне пригод і славних діл життя їхнього нещасного, але від того ще більше шанованого короля, і так створили справжнього національного героя.

 

© Карпатська СІЧ