Як успішно перейти від тоталітаризму до демократії

Американський економіст Мансур Олсон в середині 1980-х рр. замислився над питанням: "Як авторитарні суспільства можуть перейти до демократії?". Перед цим він виявив закономірність, що тоталітаризм менш ефективний, ніж демократія не тільки для інтересів простих людей, а й для правителів. Сам Олсон вважав, що такий перехід буде успішним тільки тоді, коли тоталітаризм має кілька ворогуючих між собою груп еліт, зацікавлених у стримуванні одна одної...

Ще в 1970-х рр. американець Мансур Олсон змалював еволюцію держави від мандрівного до осілого бандита. На його думку, тоталітаризму властиво і переходити назад до ідеї та практики "мандрівного бандита", у якого немає довгострокових вигод. У своїй статті "Диктатура, демократія і розвиток", написаній в далекому 1986 р. Олсон розповідає про економічні мінуси тоталітаризму для всіх груп суспільства. Ми публікуємо частину його статті...
Яким чином з диктатури може вирости демократія? Зрозуміти, яким чином виникає деспотичне правління і чому воно було домінуючою формою правління з часу розвитку осілого сільського господарства, досить легко: завжди знайдуться сильні люди, які захочуть заробити на податкових надходженнях. Значно складніше зрозуміти, як з автократії розвивається демократія. Було б логічною помилкою припустити, що підлеглі одноосібного правителя, які страждають від непомірних поборів, його скинуть. Та сама логіка колективної дії, що пояснює відсутність в історичній практиці суспільних договорів, за допомогою яких великі групи погоджувалися б обрати форму правління і від цього виграти, має на увазі і те, що маси не скинуть правителя тільки тому, що без нього стане легше жити. Історія, щонайменше з часів перших єгипетських фараонів і до Саддама Хуссейна, свідчить, що рішучі диктатори можуть вижити, навіть прирікаючи свій народ на непомірні страждання. Коли такі диктатори змінюються, ця зміна відбувається з інших причин (наприклад, внаслідок кризи спадкоємності), і часто вони змінюються іншими "осілими бандитами".
Які ж особливі обставини призводять до встановлення більш-менш демократичного або плюралістичного правління на місці автократії? Одна з очевидних особливих умов полягає в тому, що найбагатші країни - це демократичні держави, і демократії зазвичай виграють у змаганні зі своїми основними суперниками - диктатурами, будь-то фашизм чи комунізм. Ключем до пояснення спонтанного виникнення демократії є відсутність звичайних умов, що ведуть до встановлення диктатури. Завдання полягає в тому, щоб пояснити, чому вождь, який організував повалення диктатора, не захотів оголосити себе таким диктатором або чому група змовників, що повалили правителя, не сформувала правлячу хунту. Деспотичне правління є найбільш прибутковим заняттям, і ініціатори більшості переворотів та бунтів відразу призначали правителями самих себе.
Отже, наша теорія припускає, що демократія, найімовірніше, з'явиться спонтанно там, де індивід або група індивідів або група лідерів, які організували повалення диктатури, не змогли встановити іншу диктатуру, які б вигоди це не обіцяло їм самим. Наша теорія вказує на те, що диктатурі можна запобігти, а демократію уможливити за рахунок випадкових поворотів історії, які призводять до балансу сил або до глухого кута, викликаного розпиленням сил чи ресурсів, що робить неможливим для одного лідера чи для групи лідерів нав'язування своєї влади іншим.
Якщо запропонована нами теорія - вірна, то всі інші праці, які стверджують, що своєю появою демократія зобов'язана історичним умовам і розпорошенню ресурсів, щой перешкоджає захопленню влади одним лідером або групою лідерів, також вірні. І все ж слід повернутися до теорії, щоб заглибитися в деякі важливі деталі. Навіть при наявності балансу сил, що не дозволяє одному лідеру або групі повністю захопити владу в межах великої території, лідер кожної з груп може оголосити себе одноосібним правителем малої території. Розпилення влади і ресурсів на великій території ймовірно приведе до утворення ряду дрібних диктатур, а не до демократії. Якщо все ж різні протиборчі групи опиняються віч-на-віч на одній великій і добре розпланованій території, проголошення малих диктатур є неможливим.
Настільки ж неможливим це виявиться, і якщо кожен з лідерів, здатний проголосити таку малу диктатуру, зрозуміє, що закріпитися на невеликій території як правителю йому не вдасться або через агресивний настрій інших диктаторів, або ще з якихось причин. Якщо перетин виборчих округів або інша причина не дозволяє розділити територію на міні-диктатури, лідери кожної з груп вважатимуть найбільш імовірним способом досягнення своїх цілей при сформованому балансі сил спільне владарювання. Коли жоден з лідерів не може зайняти чільного місця або зібрати своїх прихильників на компактній території, залишається альтернатива: або вступити в безплідну конкурентну боротьбу, або виробити умови мирного співіснування з противниками. Забезпечення мирного порядку та інших суспільних благ в таких умовах буде вигідним кожній із груп; таким чином, у лідерів угруповань з'являється стимул до вироблення взаємоприйнятних рішень для забезпечення гарантій суспільних благ. В мирних умовах для всіх лідерів і прихильників кожної з груп є вельми вигідною можливість укладення угод між собою - звідси їх взаємна зацікавленість у встановленні незалежного і неупередженого судового органу. При наявності декількох груп не можна заздалегідь передбачити результат виборів, однак кожна з груп може, об'єднавшись з іншими, стежити за тим, щоб жоден із суперників не отримував постійної переваги на виборах. Таким чином, виборність, як і взаємні угоди між лідерами різних груп, не розходяться з інтересами лідерів і учасників кожної з груп. При наявності значного числа демократій, спонтанні і повністю незалежні переходи від диктатури до демократії трапляються нечасто. Основні демократичні режими англомовного світу своєю основою зобов'язані плюралізму і демократії, що виникли у Великій Британії XVII-го ст., і, таким чином, не можуть вважатися чистим прикладом, що підтверджує висунуту тут теорію переходу до демократії.
Початкове виникнення демократії в ході "Славної революції" 1689-го р. в Англії найкраще ілюструє логіку демократичних змін, викладену в цій теорії. Громадянські війни в Англії не змогли виявити справжніх переможців. Різноманітні течії британського протестантизму, а також економічні та соціальні сили з ними пов'язані, виявлялися рівними. Боротьба йшла досить довго і обійшлася недешево, але після Кромвеля жодна зі сторін не мала достатніх сил для остаточної перемоги над іншими претендентами. Відновлені на троні Стюарти могли б домогтися успіху, але їхні численні помилки і промахи об'єднали проти них всіх раніше ворогуючих протестантських лідерів та інші політичні сили, що й привело їх до остаточної поразки. Так сталося, що в той час жоден з лідерів, жодна з груп і жоден з рухів не були достатньо сильні для того, щоб нав'язати свою владу всім іншим та створити нову диктатуру. І жодна з сил не була зацікавлена в тому, щоб допомогти зробити це королівській владі Вільяма та Марії. Найкращим виходом для всіх лідерів і владних груп стало досягнення угоди про встановлення влади парламенту, в який увійшли б усі сили, прийняття певних запобіжних заходів проти можливого захоплення влади будь-ким за допомогою створення незалежного суду і прийняття "Білля про права". Зі скрупульозно обмеженою монархією, незалежним правосуддям і "Біллем про права" англійський народ поступово досяг достатньої впевненості в тому, що будь-які контрактні відносини будуть неупереджено проводитися в життя, а право приватної власності, навіть щодо тих, хто критикує уряд, є надійно закріпленим. Право особистості на власність і примус до виконання контрактних зобов'язань у Великій Британії в 1689-му р. були гарантовані більш надійно, ніж будь-де. І саме у Великій Британії незабаром після "Славної революції" почалася революція промислова.
Незважаючи на те, що встановлення демократичного національного уряду в США (а також в ряді інших районів розселення вихідців з Великої Британії, наприклад в Австралії та Канаді) почасти було результатом впливу Великої Британії, воно було ще й наслідком відсутності у якої-небудь однієї групи або колоніального уряду можливості придушити всі інші сили. Тринадцять північноамериканських колоній були дуже різними щодо таких важливих характеристик, як наявність рабства і релігія, але жодна з них не мала достатньої сили для встановлення влади над іншими. Щоб відокремитися, колоніям довелося вдаватися до досить широкої внутрішньої демократії за британського правління, а багато колоній, через наявність в них різних релігійних і господарських групп, були ще й внутрішньо неоднорідними. Автори Конституції США цілком усвідомлювали важливість збереження поділу влади ("системи стримувань і противаг") для запобігання виникнення диктатури.
Основною перешкодою на шляху довгострокового прогресу при деспотичних режимах є те, що права особистості навіть в таких неполітичних або господарських питаннях, як власність і контракти, ніколи не бувають надійно гарантовані, принаймі в довгостроковій перспективі. Демократії мають серйозну перевагу в тому, що перешкоджають вилученню більшої частки суспільного додаткового продукту на користь правителів. До переваг демократії можна також віднести і те, що акцент на дотриманні прав особистості, що є наріжним каменем сталої демократії, також необхідний для надійного забезпечення гарантій власності і виконання контрактів. При тому, що моральна привабливість демократії сьогодні визнана майже повсюдно, її економічні можливості ще не до кінця усвідомлені...

 

© Мансур ОЛСОН, Друг ТЛУМАЧ та Ревуч СІЧОВИЙ