Роль ООН у врегулюванні сербсько-хорватського конфлікту

Становлення Хорватії як незалежної держави, суб’єкта європейської політики в 1990-х рр., та пов’язане з ним збройне протистояння між Белградом і Загребом стали одним із перших серйозних випробувань для утвореної після розпаду СССР системи міжнародних відносин. Важливу роль у врегулюванні сербсько-хорватського конфлікту відіграла світова спільнота, зокрема Організація Об’єднаних Націй.

На сьогодні ООН все частіше звинувачують у неефективності, однак вона продовжує брати участь у вирішенні чисельних міжнародних проблем, у тому числі військових. Вагомим залишається її внесок у пошук шляхів розв’язання української, сирійської та іракської криз. У цьому дослідженні висвітлюється вплив міжнародного аспекту на сербсько-хорватське протистояння 1991-1995-х рр., роль діяльності ООН, пов’язаної з урегулюванням конфлікту, а також становленням та розвитком Хорватії. Це особливо важливий підхід, який до того ж дозволяє простежити процес інтеграції молодої держави у світову політичну систему. Джерельна база дослідження включає в себе офіційні документи Сабору Хорватії, протоколи дипломатичних зустрічей та міжурядові угоди, резолюції та доповіді генеральних секретарів ООН, матеріали преси.
Досліджуючи такі джерела, як резолюції Ради Безпеки ООН №713 та №743, а також доповіді генеральних секретарів організації за 1991-1995 рр., нам вдалося розширити уявлення про миротворчу діяльність ООН, зокрема про участь цієї структури у військовій операції зі створення лінії розмежування між сторонами конфлікту та контролю за нею. Метою дослідження є з’ясування ефективності роботи ООН зі стабілізації ситуації, що склалася у Хорватії у першій половині 1990-х рр.
Із початком ескалації протистояння міжнародні структури зосередили зусилля на пошуках шляхів розв’язання конфлікту. У ході аналізу документів встановлено, що безпосередньому втручанню ООН у сербсько-хорватські відносини передувало прохання Президії Соціалістичної Федеративної Республіки Югославія до Ради Безпеки, датоване 9 листопада 1991 р., про введення миротворчого контингенту на лінію розмежування сторін, що «дозволило б створити буферну зону, доки криза не буде вирішена мирним шляхом на основі міжнародного права». РБ ООН почала розгляд можливостей введення "блакитних касок" у Хорватію 17 листопада 1991 р., а вже у грудні того ж року нею було затверджено план миротворчої операції та визначено загальні принципи її діяльності. Було проаналізовано "Резолюцію РБ ООН №743" від 21 лютого 1992 р. про введення в колишню Югославію миротворчого контингенту, що діяв із весни 1992 р. по весну 1995 р.
У ході аналізу джерел встановлено, що незважаючи на досягнуті домовленості та демілітаризацію лінії протистояння, хорватське військове керівництво здійснило низку операцій з метою заволодіти стратегічно важливими територіями, що контролювались сербськими збройними формуваннями, не зустрівши протидії з боку миротворців, що є порушенням норм міжнародного права. Таким чином, ефективність методів урегулювання військового конфлікту, які були запропоновані ООН, викликає сумніви. Встановлено, що введення миротворчого контингенту запобігло подальшій ескалації, але не припинило збройний конфлікт, адже після створення миротворчих секторів зіткнення між сербськими та хорватськими збройними формуваннями тривали.

 

© Кирило ГЕРАСИМОВ