Першогрудневе повстання в Естонії: комуністи проти уряду

Для багатьох українців дата 1-ше грудня асоціюється виключно з кількома вітчизняними подіями: цього дня у 1991 р. на Всеукраїнському референдумі 90,32% громадян висловилася за Незалежність України; крім того, одночасно з референдумом проводились і вибори Президента України, на яких перемогу здобув перефарбований комуніст Леонід Кравчук; ну і як не згадати недавні події, а саме штурм націоналістами Адміністрації Президента України на вулиці Банковій у Києві в 2013 р. під час розгортання Революції Гідності. Все це звичайно чудово, історична довідка, згадка про минуле і таке інше... Але наш виклад думок піде зовсім іншим руслом – сьогодні розповімо про нікому не відомі в Україні події, які стались у далекій Естонії і мали місце якраз 1 грудня 1924 р.

У той час, коли на початку 1920-х рр. Європою почали розгулювати різного роду профашистські та націоналістичні рухи, у маленькій балтійській країні під назвою Естонська Республіка з глибоко підпілля прагнули вилізти спраглі до жадоби влади комуністичні люмпени, яких відкрито підтримувала більшовицька Москва. У середині листопада 1924-го р. в Таллінні члени забороненої "Комуністичної партії Естонії" розпочали активну підготовку до збройного антиурядового повстання з метою встановлення на естонській землі більшовицької влади рад. Протягом 1920-1924-х рр. естонській уряд нещадно боровся з комуністичним підпіллям – майже 1,5 тис. червоних бойовиків вдалося розсекретити і віддати під суд за державну зраду.
Варто підкреслити, що в кінці літа 1924-го р. центральні комітети підпільних комуністичних партій Естонії, Латвії та Литви опублікували спільне звернення "До трудівників Естонії, Латвії і Литви!", в якому попереджали про ймовірну готовність політичних еліт цих балтійських республік встановити профашистські режими, і закликали робітників та селян боротися проти такої загрози. У ряді міст Естонії місцеві комуністи розгорнули агітаційну кампанію, провівши серію зборів із закликами до повалення буржуазного уряду державного старійшини Фрідріха Акеля. Із закликами до повстання і заколоту виступила нелегальна газета "Kommunist" – друкований орган "Комуністичної партії Естонії" – їх, у першу чергу, передали політичним ув'язненим тюрем Таллінна.
Військово-технічна та організаційна підготовка до майбутнього повстання була розпочата ще навесні 1924-го р. умовах над суворої конспірації. Члени Центрального Комітету "Комуністичної партії Естонії", попри значні втрати у людській та бойовій силі, прагнули реваншу і відкритого спротиву владі. Тож на початок грудня 1924-го р. було заплановано загальний страйк і військовий заколот з метою встановлення комуністичної влади. Загальне керівництво і підготовкою повстання здійснював колишній керманич маріонеткового утворення Естляндська Трудова Комуна і за сумісництвом член ЦК "Комуністичної партії Естонії" Яан Анвельт. Детальний план повстання склав в Таллінні прибулий з Москви офіцер штабу Робітниче-селянської Червоної армії Карл Тракман.
У той самий час в Таллінні, Пярну, Нарві, Тарту, Вільянді, Раквере, Виру, Валзі та Кунді були організовані озброєні бойові загони з комуністів, комсомольців, безпартійних робітників та люмпенізованих осіб – їх налічувалося близько 1 тис. бойовиків. Основною військовою одиницею була бойова трійка, в якій тільки її керівник був безпосередньо пов'язаний з підпільною організацією та лідерами ЦК "Комуністичної партії Естонії". Поступово трійки зводилися в бойові групи чисельністю до десятки бійців. Резервом червоних бунтівників були близько 6700 естонських комуністів і комсомольців, які проживали на території Ленінградської області РСФСР, а також добровольчі групи, підготовлені комуністичними партіями Латвії та Фінляндії. В ході повстання естонські комуністи передбачали створити тимчасовий революційний уряд, який повинен був не стільки встановити совєцьку владу в Естонії, скільки приєднати цю балтійську республіку до СССР.
Рішення про вибір дати повстання було прийнято 29 листопада 1924-го р. на об'єднаному засіданні ЦК "Комуністичної партії Естонії" та естонського комсомолу, що відбувся в Таллінні на вулиці Кадака тее, 9. В ході засідання було створено особливий військово-революційний комітет під керівництвом чекіста Вальтера Клейна. До складу керівників повстання входили також Йоганнес Юрна, Ґеорґ Креукс, Рудольф Пяльсон, Карл Рімм, Ніколай Ріукранд, Арнольд Соммерлінґ та Гарольд Туммельтау. Під час засідання естонські комуністи затвердили чіткий план, згідно з яким повстання, розпочавшись в Таллінні і Пярну, мало охопити всі міста Естонської Республіки.
У ніч на понеділок 1 грудня 1924-го р. групи червоних заколотників по 2-3 людини приходили на конспіративні квартири, де концентрувалися у зведені бойові групи – тут вони отримували совєцькі гвинтівки і боєприпаси. Комуністичне повстання почалося о 5:15 ранку, виступом близько 300 бійців бойових дружин "Комуністичної партії Естонії" та естонського комсомолу. Зі стрілецькою зброєю, гранатами і вибухівкою в руках повсталі комуністи атакували і захопили ряд об'єктів в Таллінні: головна залізнична станція Балтійський вокзал, промислова станція Таллінн-Вяйке, столичний поштамт, будівля Рійґікоґу, військовий аеродром в районі Ласнамяе з 3 літаками, а також кілька поліцейських ділянок на околицях і в центрі Таллінна з 12 танками. Тим часом бойова група комуніста Йоганнеса Мянда підірвала залізничний міст біля селища Васула, а група Вольдемара Ракесона – залізничний міст в районі Мустйие, що завадило перекинути урядовим військами ескадрон кавалерії з Тарту і бронепоїзд з Тапи для придушення комуністичного заколоту в Таллінні.
У перші години першогрудневого повстання (ест.  1. detsembri riigipöördekatse) заколотники вважали, що перемога вже близько. Естонські комуністи змогли тимчасово захопити резиденцію державного старійшини Фрідріха Акеля, який жив у центрі старого Таллінна поблизу Рійґікоґу. Проте, під час нападу естонський державний старійшина зник в дальній кімнаті своєї резиденції і замкнувся. У той час як його ад'ютант Ауґуст Шьонберґ вистрибнув з вікна і під градом куль побіг до будівлі естонського військового міністерства, звідки до резиденції був негайно відправлений бронеавтомобіль – при його наближенні комуністи-заколотники втекли. Практично всі солдати авіадивізіону в Ласнамяе, які тривалий час піддавались інформаційній пропаганді комуністів, приєдналися до червоних заколотників.
По обіді 1 грудня 1924-го р. при спробі захоплення військового училища в талліннському районі Тонді, будівлі міністерства оборони Естонської Республіки та ряду інших військових об'єктів нападники-комуністи отримали гідну збройну відсіч і були змушені відступити. Однак червоним заколотникам у кількості 140 бойовиків вдалось вбити кількох захисників естонської державності, які не захотіли встановлення більшовицької влади у себе на батьківщини. Полеглими героями були військові кадети: Александер Тедер, Ауґуст Удрас, Арнольд Аллебрас та Александр Томберґ – пам’ятник яким нині стоїть біля військового училища в талліннському районі Тонді. Невдачею закінчилася й атака комуністів на казарми військового резерву кінної поліції в талліннському районі Юнкенталі – це призвело до того, що офіцери естонської армії змогли управляти більшою частиною військ підконтрольних уряду, перегрупувавши їх, і здійснити придушення спроби поширення заколоту за межі Таллінна. В кінцевому рахунку це призвело до поразки комуністичного повстання.
Ввечері 1 грудня 1924-го р. естонський уряд оголосив військовий стан по всій країні. Для придушення комуністичного заколоту було використано виключно новосформовані частини з офіцерів, навчального батальйону, поліцейського резерву, кадетів військового училища, а також, добровольчі допоміжні загони майбутньої націоналістичної організації "Естонський союз учасників Визвольної війни" під проводом заступника військового міністра Андреса Ларки. Військові частини під командуванням генерала Йогана Лайдонера придушили комуністичний заколот протягом декількох годин – особливо стійко захищалися бунтівники в будівлі Балтійського вокзалу і на аеродромі Ласнамяе. Протягом шести годин основні осередки опору червоних заколотників були придушені. Крім того, першогрудневе повстання стало провальним і через байдужість естонських робітників та селян до комуністичної утопії, тому вони підтримали дії уряду та армії.
Наступного дня державний старійшина Естонської Республіки Фрідріх Акель на засіданні уряду затвердив законодавчу постанову депутатів Рійґікоґу про оголошення поза законом "Комуністичної партії Естонії" та естонського комсомолу. Активні учасники першогрудевого повстання і підозрювані в співпраці з ними були заарештовані і страчені за державну зраду (всього було страчено понад 400 осіб). Після придушення комуністичного заколоту відбулись масові арешти по всій Естонії - кілька бойовиків-комуністів не хотіли здаватись, тож загинули в перестрілках. Лідери невдалого комуністичного заколоту – Яан Анвельт, Карл Тракман та Вальтер Клейн втекли до СССР, де загинули від сталінських репресій 1937-1938-х рр. Загалом у вуличних боях, червоними заколотниками було вбито 26 осіб, включаючи міністра транспорту Естонської Республіки Карла Карка, втрати комуністів ж склали 12 осіб вбитими і 40 осіб пораненими. Крім того в наступні дні було заарештовано понад 2 тис. осіб.
Невдала спроба збройного захоплення влади в Естонській Республіці місцевими і засланими з СССР комуністами реанімувала активну діяльність "Союз оборони Естонії" (з ест. Kaitseliit), влада реорганізувала політичну поліцію. Після окупації Естонії в 1940 р. совєцькі органи безпеки організували переслідування тих, хто брав участь в придушенні комуністичного заколоту – велика частина заарештованих була засуджена до смертної кари. Однак пам'ять про героїв, що не дали встановити силою комуністичну владу в Естонії, жевріла довгі роки совєцької окупації – і лише з відновленням державної самостійності у 1991-му р. все повернулось на свої місця. Герої зайняли гідні пошани місця в пантеоні слави, а негідники будуть вічно горіти в пеклі!
P.S. У 1928 р. біля стін військового училища в Тонді був встановлений монумент героїв, аби вшанувати пам'ять кадетів, загиблих в ході придушення повстання, однак у 1941 р. цей монумент був знищений совєцькими окупантами, і відновлений у 2009 р. Навпроти у 1974 р. совєцька влада, прагнучи уславити червоних заколотників, встановила монумент учасникам повстання 1-го грудня 1924 р. в сквері поруч із Балтійським вокзалом в Таллінні, який після відновлення в 1991 р. державності Естонської Республіки було демонтовано.

 

© Денис КОВАЛЬОВ