JONS: початок третього шляху

Взагалі, історія організації "Хунта націонал-синдикалістського наступу" (ісп. Juntas de Ofensiva Nacional-Sindicalista, або JONS) - це історія двох сміливців, двох справжніх іспанських націоналістів - Раміро Ледесми-Рамоса та Онесімо Ортеґо-Редонди.

Складні часи демократичного панування в Іспанії початку 1930-х рр. вимагали появи неординарних та харизматичних лідерів. Одним із перших таких став активіст Раміро Ледесма-Рамос, засновник видання "La Conquista del Estado". Навколо нього згуртувалися нові сили: студенти, які виступали проти буржуазного духу й партійності та прагнули революції, національної та соціальної, в авангарді якої була б саме молодь. Ледесма-Рамос прийшов до тези, що ставала дедалі більш очевидною для націоналістів у Європі та за її межами: нація імпліцитно є соціальною, а ворогуючі в межах держави класи подібні до ракових пухлин, що знищують клітини й органи нації. Така концепція держави, перебуваючи на тлі породжених буржуазним лібералізмом класових конфліктів та лівих сил (як марксистського, так і анархістського спрямування), подала традиційну ідею з революційним юнацьким запалом. Органічна теорія держави багато в чому була подібна до соціальної доктрини католицизму, що розглядала державу як аналог Церкви – "тіла Христа" – точніше, суспільного "тіла", функціонування якого забезпечується завдяки злагодженій роботі кожної клітини (класу) під керівництвом "мозку" – держави. Народи Європи та Латинської Америки, які сповідували католицизм, не мали потреби звертатись до іноземних, матеріалістичних, тим паче – антихристиянських ідеологій; вони знайшли необхідні відповіді у власних традиціях. Більш того, ідеї Папи Лева ХІІІ, який відстоював ідею соціального зв’язку між працею й капіталом та відродження гільдій (корпоративний устрій, зараз його частіше називають фашистським), уможливлювали спільні засади елементів анархізму та синдикалізму в протистоянні фальшивому марксистському соціалізму.
Націонал-революційний рух спонтанно й самостійно розповсюдився територією Європи й обох Америк як своєрідна відповідь на спільні проблеми, що захлеснули тогочасний світ: моральна, духовна, культурна, соціальна та економічна кризи після Першої світової війни та ще більше загострення ситуації в період "Великої Депресії". Такі рухи виникали серед молоді та демобілізованих військових, самоорганізовувались та надихали виникнення інших рухів, – таких, як "Залізна Гвардія" в Румунії, гунґаризм в Мадярщині, рексизм у Бельгії, націонал-корпоративізм у Канаді, фашизм Мослі у Великій Британії, "Блакитні Сорочки" в Ірландії, а також корпоративістські держави в Італії, Португалії, Бразилії та Австрії. Навіть у далеких Новій Зеландії та Австралії національні рухи відзначалися корпоративістськими елементами ("Новозеландський Легіон", "Нова Гвардія" Австралії). Всі вищеназвані рухи були потужними та популярними.
Профспілковий рух в Іспанії, де фашизм поставав в умовах, подібних до ситуацій у Франції та Італії, багато в чому завдячував синдикалізму. Елементи синдикалізму проявились спершу у Франції під впливом Жоржа Сореля, а згодом – і в Італії, поставши як варіант вирішення доктринальної кризи соціалізму. Синдикалізм був національно-орієнтованим та уможливлював спільну мову з традиціоналістами та націоналістами. Праві, у свою чергу, вбачали в синдикалізмі спосіб створення держави, яка відповідала б інтересам нації та єднала фракційні сили, а не сіяла між ними розбрат, - як вважав Папа Лев ХІІІ. Синдикати, або профспілки, скоріше функціонували в межах нації, а не воювали з нею; вони були своєрідними клітинами організму, що брали на себе відповідальність за вирішення економічних, соціальних та моральних проблем. Відраза до ліберальної демократії та буржуазної держави об’єднала французьких синдикалістів та правих у колі «Proudhon». Саме цей рух об’єднав синдикалістів-послідовників Жоржа Сореля та прихильників Шарля Морраса і "Action Française", – як католиків-традиціоналістів, так і націоналістів. Подібне єднання в ім’я спільної мети мало місце й в італійській "Асоціації Націоналістів" – передвісниці "Fasci italiani di combattimento" Муссоліні, що перейняла синдикалістські погляди в 1919 р.
Юні іспанські націоналісти, що гуртувались навколо Ледесми-Рамоса, схожим чином вбачали в синдикалізмі спосіб об’єднання нації на противагу класовому розбрату. Так само, як у Франції та Італії, навіть до Першої світової війни, вони шукали об’єднання націоналістичних та синдикалістських концептів. У провінції Кастілія вони почали випускати черговий журнал – "Libertad", започаткований Ортеґа-Редондо, який захоплювався досягненнями фашистської Італії. Саме прихильники Ледесми-Рамоса та Ортеґо-Редонди, що збирались в університетах Мадрида та Вальядоліда, в 1931 р. об’єднались у "JONS". Ледесмі-Рамосу та Ортеґо-Редонді на той час було по 25 років, обидва вчилися у Німеччині, де спостерігали за діяльністю націонал-соціалістів. Червоний та чорний кольори прапору "JONS" символізують синдикалізм, а ярмо та стріли католицьких королів – величне минуле та революційне майбутнє Іспанії.
Молоді бійці з "JONS" мали спільний ґрунт із лівими синдикалістами – нестримне бажання "прямих дій". Проте, в той час як більшість синдикалістів стали анархістами та виявили бажання ліквідувати інститут держави, націонал-синдикалісти відводили державі важливу творчу роль у формуванні нації, а синдикатам – творчу роль в межах держави. На відміну від марксистів та анархістів, націонал-синдикалісти перейняли католицькі культурні традиції Іспанії. Такі рухи, що поставали по всьому світу, бачили людину як дещо більше за "матерію в русі", на противагу безбожним матеріалістичним вченням лівих та марксистів зокрема. Людина – як вважали націонал-синдикалісти – є дещо більше, ніж одиниця економіки. Криза лівої ідеології, що назріла наприкінці XIX ст., розгорталася навколо саме цього незадоволення "матеріалістичною інтерпретацією історії", викладеною Карлом Марксом у введенні до "Маніфесту комуністичної партії": історія розглядалась як класова боротьба, й ніщо більше. Недостатність марксистських концепцій згодом підштовхнула відомих соціалістів (наприклад, Доріо у Франції та Анрі де Мана у Бельгії) звернутися до ідей фашизму як нового синтезу, що перевершив капіталізм та марксизм. В 1933 р. в "JONS" було лише близько 200 бійців, і багато з них прийшли до "JONS" з анархістських та ліво-синдикалістських рухів. Проте, сам Ледесма-Рамос у "La Conquista del Estado" наголошував на тому, що «нашою головною метою є революційна ефективність. Тому нам потрібні не голоси, а сміливі й завзяті меншини».
Онесімо Ортеґа-Редондо починав свою "кар'єру" борця за традиційний уклад в Іспанії ще в 1931 р. з організації "Кастильські Хунти Іспанської Дії" (ісп.  Juntas Castellanas de Actuacion Hispanica). Він був першопрохідцем серед нової фашистської генерації в Іспанії. Ортеґа-Редондо, який задумав створити нове політичне співтовариство, дискутує з молоддю з "Католицької Акції" (ісп. Accion Catolica) та іншими зацікавленими особами. У нього з'явилися як прихильники, так і опоненти. Поступово він повністю дистанціювався від "Католицької Акції", і її надто буржуазно-ліберальної ідеології. 14 квітня 1931 р., в день установи ІІ-ї Республіки в Іспанії, Ортеґа-Редондо, віртуозно зімпровізувавши, сказав полум'яну промову перед публікою. Його ораторські та лідерські здібності були високо оцінені. З цього й почалась політична діяльність Ортеґа-Редондо.
Вже, 8 серпня 1931 р. брати Онесімо і Андрес Ортеґа-Редондо та брати Хесус і Франсіско Ерсілья зібралися в будинку, з балкона якого відкривався чудовий вид на Кампо-Гранде. Онесімо Ортеґа-Редондо офіційно запропонував створити "Кастильські Хунти Іспанської Дії" і ще Кастильську академію для регіональних досліджень. Його ініціатива була з ентузіазмом підтримана присутніми. Навколо Онесімо Ортеґа-Редондо мало-помалу склалося коло з тридцяти-сорока відданих однодумців. Це були молоді люди без гроша в кишені, зате невиправні романтики і ідеалісти. Незабаром з'являється добре продуманий статут організації з 16-ма базовими пунктами. У ньому Іспанія проголошувалася "єдиною і імперською", особливо говорилося про шанування національних традицій та затвердження расового єднання іспанців і родинних іберійських націй. Держава оголошувалося вищим гарантом справедливості і вона повинно була запобігти хижацькій експлуатації людини людиною. Антагонізм класів рішуче відкидався і замість нього пропонувався адекватний, який переборює суспільні суперечності, синдикалистский корпоративізм, що знаходиться під державним захистом. Основною фундаментальної тріадою програми "Кастільських Хунт Іспанського Дії" стали Нація, Соціальна Справедливість і Католицизм. Трохи раніше починає видаватися газета "Libertad", де з'являються памфлети і статті Ортеґи-Редондо, спрямовані проти капіталізму, марксизму, атеїзму і буржуазного духу.
У листопаді 1931 р. відбулася виключно важливе і поворотна подія - "Кастильські Хунти Іспанської Дії" приєдналися до організації Раміро Ледесми-Рамоса, увійшовши в лави "JONS". У 1932 р. Онесімо Ортеґа-Редондо приєднався до спроби державного заколоту генерала Хосе Санхурхо, який провалився, тож був змушений тікати в Португалію. У квітні 1933 р. він повернувся в Вальядолід. На початку 1934-го р. "JONS" об'єдналася в один рух з "Іспанською Фалангою" (ісп. Falange Española), лідером якої був Хосе-Антоніо Прімо-де-Рівера. Керівництво здійснював тріумвірат, до якого входили Прімо-де-Рівера, Руїс де Альда та Ледесма-Рамос. Прапор "JONS" – з ярмом і стрілами – було збережено. Наприкінці 1935 р. прихильники Ледесми-Рамоса відокремились від загального руху.
Так, 19 березня 1936 р. антинаціональні лівацькі сили заарештовують і кидають у в'язницю Ортеґу-Редонду. З початком громадянської війни (1936-1939 рр.) його звільняють націоналісти. Він організовує фалангістській партизанські відділи у Вальядоліді і відправляється в гори, де гине в бою 24 липня 1936 р. 1 серпня 1936 р. заарештовують вже Ледесму-Рамоса. Його ув'язнюють у казематі Лас Вентас, а 29 жовтня 1936 р. комуністи його і ще кількох ув'язнених розстрілюють в передмісті Мадриду.
Життя цих прекрасних молодих людей людей обірвалось вкрай трагічно, проте вони своїм чином показали нам, що значить втілювати свою ідею до останнього подиху. На їхню честь вигукуємо: Присутні!

 

© Українська ЗЕНТРОПА