Кілька думок з приводу політичних подій 2017-го р.

«Моє політичне нутро схоже на годинник з коліщатками, що діють нарізно: я і з ґвельфів, і пруссак, і великогерманець, і європеєць, і в той же час - космополіт, але можу уявити собі такий полудень на циферблаті, коли все це буде звучати в унісон...», - писав колись німецький традиціоналіст-консерватор Ернст Юнґер у своїй книзі "В сталевих грозах".

Індивідуаліст не потребує національності! Національність для нього не більше ніж ширма, інструмент. Найчастіше, це особистість освічена, з певним духовним стрижнем, який і дозволяє відокремлюється себе від сірої маси. Але в той же час індивідуаліст всього себе повністю віддає тій чи іншій меті яка має вищу, ідеалістичну природу буття. Індивідуаліст найлютіший ворог колективного несвідомого!

Але як і з анархістом, в якому поєднуються раціональні і містичні початки, так і в гештальті колоністів поєднуються початки індивідуальні і колективні. Колоніст, перебуваючи на фронтирі, для свого ж існування зобов'язаний бути, як колективним, так і індивідуальним. Колективне в ньому проявляється в рамках захисту тієї ж ідеалістичної мети, на яку впливає його індивідуальне начало. Індивідуальне ж виражається через розвиток колективних початків, навіть якщо це система законодавчих взаємин. І тут яскравим прикладом виступає американський колоніст, який відповідно гештальту виявляв в собі обидва початка, у якого ідеалістичною метою була свобода, на противагу тодішньому багаточисленному іспанському завоюванню...

Так склалося, що і в Україні був свій фронтир протягом декількох століть. Характерними були його складові умови. Що в 13-ти Північно-Американських колоніях, що в землях Речі Посполитої були, на той момент, одні з найбільш добре діючих правових систем. Виникає логічне запитання, чому ж при рівних умовах вийшли різні результати. Коріння цієї проблеми лежать в певних морально-етичних нормах, культурних явищах. Протестантизм породив в колоністів чітку та виражену концепцію праці і свободи відповідно зі Словом Божим, чого зовсім не було в православ'ї (яке на той момент відчувало занепад). Так і характерна відособленість від проблем виживання, якої по факту не існувало, бо були присутні "братні" народи до яких, так чи інакше можна було "перебігти". Та й не було, особливої ​​мети для тодішнього колоніста в Америці, де не вистачало тлумачів. Але так чи інакше, історія нам дала другий шанс. Те що сталося в США і у Великій Британії є не що інше як прояв самозахисту колоністів, на чиї ідеали і цінності зазіхнули король та королівський уряд в метрополії.

Як годиться в нумерології, 17-й рік крім усім відомого символізму, несе в собі певні тектонічні зрушення. Рік минулий закінчився зміною "Dasein" (від німецького - тут-буття) на буття абсолютно нового століття. Фактично ми жили, і будемо жити ще пару років, в столітті ХХ-му, тоді як ХХІ-ше ст. буде поступово входити в свої володіння. Цей вакуум в просторі, тріщина в часі, і є визначальним на, як мінімум, половину століття. "Brexit" і перемога Дональда Трампа є не кінцем, як твердять апологети вмираючого культу, а лише початком чогось зовсім нового. Це були лише поштовхи певної магнітуди, першими сигналами. Сигналами до повзучого консервативного реваншу. Індивідуальність опинилася під загрозою глобалізації і підгонки під стандарти лівих поглядів. Реванш виглядає не просто логічним, але ще й передбачуваним. З'явилася потреба в чомусь вищому, в певних ідеалах для свого "Я", з'явилася потреба в новій аристократії, людей готових поставити справжній вектор, ціннісний орієнтир.

Аристократія не в змозі стати глобалізованою, просто через її непотрібність. Аристократ вже як індивідуаліст є наднаціональним, але в той же час місце куди він пускає своє коріння є найціннішим і ревним. І аристократ не є чимось далеким від народу, навпаки вони залежні один від одного. Кожен усвідомлює, яку роль він виконує, і відсутність однієї з констант у формулі призводить до непоправних наслідків. Зокрема "Жовтнева Революція" 1917-го р., на противагу якій стоїть ураження лівих в Німеччині в той же час, коли аристократ і робочий усвідомлюючи згубність ідей відстоювали право на свою індивідуальність. Нинішня ж епоха знову волає до аристократів духу. І погляд слід прикувати до Австрії. Хоч як би здавалися вони маловажливими, але той фундамент який вибудовується завдяки Відню складно не помітити, відновилася політика Габсбурґів початку ХХ-го ст. по відношенню до слов'ян на Балканах і в інших слов'янських державах Східної Європи.

Консервативним оплотом швидше за все буде зв'язка Відня і Варшави. І питання слід ставити не в ключі "бути, чи не бути", а виключно "бути коли?" І саме тоді, коли Левіафан європейського глобалізму впаде і на сцену вийде віденський проект! Саме тоді для європейців настане ХХІ-ше ст.

 

© Гліб ПАРФЬОНОВ