Батько геополітики – швед Юган-Рудольф Челлен

Відомо, що автором вчення про державу як географічний організм, втілений в просторі є Юган-Рудольф Челлен (швед. Johan Rudolf Kjellén) – один з батьків "сучасної геополітики", автор цього терміну та концепції "дружнього нейтралітету" Швеції. На його вченні під назвою "народний дім" побудовано сучасну модель добробуту навзану в світі як "шведський соціалізм". У свою чергу сам Рудольф Челлен першим, ще в кінці XIX ст., дав прогноз того, що США стануть наддержавою, а Європа зможе протистояти їй тільки розширюючись вздовж осі Берлін-Багдад...

Юган-Рудольф Челлен народився у 1864 р. в Швеції в родині вікарія. Закінчивши гімназію у 1880 р., він вступає до Уппсальського університету. Після здобуття наукового ступеня одержав запрошення від своєї Alma Mater обійняти посаду доцента науки про державу, але незабаром перейшов викладати цей предмет до Ґьотеборзької вищої школи. Крім роботи викладачем і наукової діяльності, Челлен брав участь у державному житті Швеції: з 1905 по 1908-й рр. і з 1911 по 1917-й рр. він був депутатом шведського Ріксдаґу. У 1916-му р. вчений був знову запрошений до Уппсальського університету, в якому й працював до останніх днів свого життя — 22 грудня 1922 р. він помер від хвороби серця у віці 58 років.
Саме Челлен вперше став використовувати термін "геополітика" в своїх роботах, справивши великий вплив на подальший розвиток цієї науки. Челлен розробив геополітичну концепцію, що спиралася на географічне положення Швеції, яке впливає на політичну ситуацію навколо держави. Політичне оточення Швеції Челлен розглядав як "трикутник 3-х центрів сили", який складали Москва, Лондон і Берлін. Малі європейські держави (наприклад, Скандинавські країни) через особливості свого географічного положення і історичного розвитку мали б орієнтуватися у своїй політиці на великі експансивні держави, які виходячи з мовного і культурного споріднення, намагаються формувати навколо себе загальний політичний, культурний та економічний простір, і лавірувати між ними. Згідно Челлену, формування такого "комплексу" в Європі — завдання Німеччини, на яку Швеція повинна орієнтуватися в своїй зовнішній політиці.
Початок XX ст. ознаменувався розпадом шведсько-норвезької унії, укладеної в 1814-му р. і розірваної через внутрішні протиріччя у 1905 р. Розпад цієї унії, як вважав Челлен, обмежував геополітичні інтереси Стокгольма. Територіальні втрати Швеції, які виникли в результаті здобуття Норвегією незалежності, зробили її витягнутою в меридіональному відношенні, в той час як ідеальною просторовою формою держави мало б бути коло, що забезпечує сприятливі умови її функціонування. Держава-"коло" – найбільш стійке утворення.
Згідно з уявленнями Челлена, питання економічної самодостатності держави — не стільки економічна, скільки політична проблема, бо держава, яка залежить від імпорту, ніколи не стане незалежною. Держава і народ виступають як єдине економічне господарство, і автаркія — важливий елемент захисту державою свого суверенітету. Економічна небезпека з боку британської зовнішньої торгівлі направляла зовнішню політику Швеції в бік противника Великої Британії – Німеччини. На думку Челлена, лише вона могла захистити Швецію від загроз ще й з боку держави Романових (а пізніше — СССР). Тривале московсько-шведське суперництво в регіоні Балтійського моря і численні війни між двома країнами сформували в Швеції негативний образ Московії. Сам Челлен поділяв подібні погляди і вважав московську державу потенційно небезпечною для Швеції країною. Підтвердженням експансіоністських намірів Москви, з точки зору шведської геополітики, служили політика русифікації та обмеження автономії Великого князівства Фінляндського впродовж 1899-1917 рр. проведені царським урядом.
Під час Першої світової війни симпатії шведського геополітика були на боці Німеччини. У передмові до своєї роботи 1915 р. "Політичні проблеми світової війни" Челлен міркує таким чином: «Як шукач істини я переконався, що Німеччина не хотіла війни, що вона вимагала тільки рівноправності з другою стороною при вирішенні майбутньої долі світу, і що її народ морально ні в чому не стоїть нижче (а в деяких цілком певних відносинах стоїть вище за своїх супротивників). Але як швед я повинен бажати максимально сильної Німеччини, здатної виступати оплотом проти могутності Сходу, з якого йде загроза культурі та державній цілісності моєї країни...». Вважаючи, що Швеція неминуче потрапить у сферу інтересів якоїсь великої держави, Челлен робив вибір на користь Німеччини та пропонував дотримуватися концепції "дружнього нейтралітету", згідно з якою Швеція залишалася формально нейтральною, але "підігравала" тій чи іншій стороні. Саме ця концепція допомогла Швеції уникнути жахів Першої світової війни та Другої світової війни. Пронімецький нейтралітет був більш вигідним для Швеції, ніж участь у війні.
Закінчення Першої світової війни стало початком нового періоду у зовнішній політиці Швеції, яка швидко адаптувалася до нових умов міжнародних відносин в Європі. Значно ослаблені війною Московія і Німеччина не представляли собою тих безпосередніх центрів сили в регіоні Балтійського моря, про які писав Челлен. Свого роду буфером між Стокгольмом та Москвою стало проголошення суверенітетів Фінляндією, Естонією, Латвією і Литвою. Новим політичним актором стала незалежна Польща, укріпилася Данія, якій вдалося повернути до свого складу території північного Шлезвіґу. Карта регіону Балтійського моря істотно змінилася і стала схожою на палітру нових політично неміцних країн та ослаблених війною держав, що раніше були потужними. Становище ж Швеції у перше повоєнне десятиліття було дуже сприятливим. Не беручи участі в Першій світовій війні, не зазнавши втрат, вона виявилася найпотужнішою державою Балтики — вперше за 200 років! Підсумки "Великої Війни" 1914-1918 рр. надали Швеції можливість утвердитися в ролі регіонального лідера. Можливий варіант розвитку подій передбачав реалізацію значних політичних цілей — концентрацію навколо себе нещодавно утворених республік Балтії та Фінляндії. Таким чином Швеція повернула би собі втрачений ще в XVIII ст. статус великої держави, що контролює Балтійське море.
Прагнення до зовнішньополітичної експансії пояснювалося Челленом так: «Сильні, життєздатні держави, що мають обмежений простір, підпорядковані категоричному імперативу розширення свого простору шляхом колонізації, злиття або завоювання». Протягом 1920-1930-х рр. саме Швеція, незважаючи на свою довгострокову традицію збереження нейтралітету, виступала ініціатором створення системи колективної безпеки в регіоні Балтійського моря, важливу роль в якій повинен був грати шведсько-фінський оборонний союз. Пізніше, у період совєцько-фінської війни 1939-1940 рр., Швеція надавала Фінляндії підтримку, що диктувалася геополітичними інтересами Стокгольма. Для Шведського Королівства колишнє колоніальне герцогство Фінляндія залишалася природним союзником у регіоні Балтійського моря.
Тим не менш, сформульована Челленом необхідність орієнтації Швеції на Німеччину в питаннях зовнішньої політики не була забута. В міру посилення позицій СССР і Німеччини в 1930-х рр. у регіоні Балтійського моря знову став відроджуватися описаний Челленом "трикутник 3-х центрів сили", змушуючи шведський уряд обережно маневрувати між великими державами з метою збереження свого статусу нейтральної держави, про який Швеція ще раз заявила в 1938 р. В результаті Швецією знову був обраний курс на проведення стримано-дружньої політики стосовно Німеччини. У Швеції зберігалися симпатії до німецького народу і прагнення підтримувати активні торгівельно-економічні контакти. А спадкоємець царської держави Романових – хижий більшовицький СССР розглядався Швецією в якості головного стратегічного противника.
Шведські державні діячі й після смерті Челлена у своїй зовнішній політиці використовували його ідеї. Приміром, автор "шведського соціалізму", голова шведської Соціал-демократичної партії і прем'єр-міністр Швеції з 1932 по 1946 рр. Пер-Альбін Ганссон зазначав, що формування його позицій у питаннях функціонування держави відбувалося на підставі вивчення праць Челлена. До Першої світової війни він розглядав Британську імперію, США, Московію і Німеччину в якості основних світових сил. До другої категорії він відносив держави нижчого порядку: Францію, Японію, Австро-Мадярщину та Італію. Серед світових і великих сил він розглядав Берлін і Токіо — як висхідні сили, а Лондон і Париж — як низхідні. Аналізуючи силові ресурси великих держав і слідуючи за категоріями своєї системи, Челлен охарактеризував ці великі сили як континентальні проти морських, а також військові та економічні сили. У його спектрі Московія була військовою та континентальною силою; Німеччина і Франція перебували посередині, а Велика Британія — на протилежній стороні спектра щодо Московії: як морська сила з одного боку і економічна – з іншого.
Після Першої світової війни Юган-Рудольф Челлен прийшов до висновку, що світ рухається до підпорядкування новому світовому гегемону в особі США, якому, як він вважав, судилося підкорити собі велику Британію і стати світовим володарем. Світову гегемонію США він охрестив як "пан-американізм". Челлен вважав, що сила — більш важливий фактор для підтримки існування держави, ніж закон, оскільки сам закон може підтримуватися тільки силою. Держава ж є живий організм. Челлен справив великий вплив і на американських геополітиків, насамперед на адмірала Альфреда Тайєра-Мехена, який услід за ним вважав, що контролююча Тихий океан держава, займе панівне становище в світі. До того ж США представляли саме ту концентричну країну, яку шведський геополітик вважав найсильнішою.
Варто підкреслити, що Челлен був переконаним противником економічного лібералізму, що неминуче призводить на його переконання до дегенерації держави і в самій своїй суті несумісний з концепцією держави як "народного дому", яку він сформулював. Ідеї Французької революції 1789 р. виродилися і перетворилися в ідеологічний фасад економічного лібералізму, який представлений Великою Британією і Францією.
Головні ідеї державності за Челленом — це порядок, національна солідарність, економічна автаркія, соціалізм. Челлен розвиває концепцію народного соціалізму, яка дуже близька до аналогічних концепцій Вернера Зомбарта, Освальда Шпенґлера і Артура Мьоллера ван ден Брука — шведська модель соціалізму і є втіленням ідей цих мислителів. Згідно Челлену, економічний лібералізм та егоїстичний індивідуалізм — споконвічні вороги народної спільності і концепції держави як "народного дому".
Крім того, Челлен пропагував ідею "Mitteleuropa" (побудова спілки держав Серединної Європи), яка мала бути автаркічним Великим геополітичним простором як прообраз ЄС. В цьому відношенні "Mitteleuropa" представляється аналогічною пан-регіону Карла Гаусгофера або "Grossraum" Карла Шмітта. Геополітичний простір Серединної Європи мав розширюватися по меридіану, вздовж залізниці від Берліну до Багдаду. Тільки таке розширення — охоплюючи Туреччину, Близький і Середній Схід, а також Кавказ і Україну — могло б дозволити Європі створити конкуренцію США і його союзнику — Великій Британії. У результаті нього Чорне море і Перська затока стали б "внутрішньою європейською водоймою". Челлен говорив про  "Серединну Європу", яка б включала і частини Африки, іншими словами — Євро-Африки, (сформульована німецькими політологами під назвою "Левантійська програма"  ідея нового балансу сил в океані, який мав би встановитися за рахунок ослаблення Великої Британії, і концепція Сполучених Штатів Європи — "Європа для європейців"). Челлен дотримувався соціально-консервативних політичних поглядів, але його спадщина мала величезний вплив тільки на лівий рух у Швеції та соціал-демократів, а в цілому — на всіх скандинавських соціалістів (Норвегії, Данії та Фінляндії). Не випадково саме шведська державна модель названа "народним домом"...

 

© Москаль ЧАРІВНИК