Юнацька романтика і безрозсудна сміливість естонських школярів

Естонські "хлопці з бункера" купували необхідні матеріали у совєцьких солдатів влітку 1990-го, а потім самі робили пляшки із запальною сумішшю. Вони, на щастя, так і не знадобилися молодим талліннським революціонерам доби Перебудови...

У центрі талліннського кварталу Тоомпеа стоять троє чоловіків середнього віку: 43-річний мешканець естонської столиці - Андрус Румм, 40-річний уродженець Тарту - Стен Аллік і 47-річний мешканець Пярну - Марґус Ребане. Цей внутрішній двір на вулиці Вісмарі дуже важливий для них усіх, і зовсім не тому, що тут розташовано паркінґ, де можна залишити автівку всього за €3 на добу. Проте влітку 1991 р. на цьому ж місці знаходився двоповерховий дерев'яний будинок, який підлягав знесенню. На верхньому поверсі жили учні. Нижній поверх називали "бункером". Тут Румм, Аллік і Ребане готувалися до найгіршого - воювати проти совєцької окупації... Сьогодні ж чоловіки ховаються від проливного дощу під деревами. Погода в середині серпня у Таллінні така ж непередбачувана, як і хід історії. Про історію нагадує сусідня будівля, де раніше розташовувався совєцький витверезник.

Хтось написав на стіні історичну дату: 19.08.1991 - саме того понеділка каґебісти захопили владу в Москві. Пізно ввечері наступного дня Естонія скористалася моментом і проголосила відновлення незалежності. За 2 дні заколот ҐКЧП був оголошений невдалим, але розвал СССР вже не можна було зупинити. До кінця 1991 р., крім Естонії, незалежність отримали ще 14 інших республік. Того разу небезпечна ситуація закінчилася поразкою більшовицької хунти. Але ніхто не знав, чи не повториться подібне в майбутньому. Загроза насильства залишалась реальною до того часу, поки совєцька армія перебувала в Естонії. Тоді ніхто не міг і припустити, що повернення незалежності Естонії увійде в історію як марш ненасильницького опору, як революція з піснями. Естонія була єдиною країною, що вийшла з СССР без жертв. Це було диво, про яке пам'ятають "хлопці з бункера".

У "бункері" Марґус Ребане і ще один чоловік, який відслужив у совєцькій армії, проводили заняття в групі з 28 молодих людей. Марґус Ребане перервав своє навчання на театрального режисера і зайнявся викладанням тих навичок, які він отримав за 2 роки обов'язкової військової служби в Афганістані. Подібні напіввійськові групи, створені за індивідуальною ініціативою, діяли по всій Естонії. Разом вони складали своєрідний охоронний корпус, але офіційного статусу він тоді ще не мав. За різними оцінками, ця підпільна рганізація налічувала близько 3-х тис. осіб. Спорядження "хлопці з бункера" отримували від строковиків совєцької армії з України, Грузії та Казахстану, які служили в Естонії. Вони встановлювали контакти з солдатами окупаційної армії на знаменитому ринку Мустамякі, куди заглядали і фінські туристи, щоб купити цигарок, піратські диски, тренувальні костюми і значки з Вовою Лєніним.

«Субота була у нас ринкови днем. Одягнені в цивільне совєцькі солдати продавали обмундирування: одяг, паски, чоботи, речові мішки, - пояснює Ребане. - Для них це було питання життя і смерті. Була жахлива інфляція. Їм навіть їжі не вистачало». Після того, як були встановлені довірчі відносини з совєцькими солдатами, "хлопці з бункера" зважилися запитати не тільки про обмундирування. Зрештою, вони отримали ручні гранати і ручний гранатомет з невеликого підрозділу морської піхоти, розміщеного в талліннському районі Коплі. Кулемети були отримані з піхотного дивізіону, розміщеного в районі Тонді, уніформа десантників - в селищі Каллавере. Гроші хлопці отримували, продаючи придбане іншим членам організації охоронного корпусу, або з пожертв громадян.

У пам'яті Марґуса Ребане залишилися збори Національного Конґресу Естонії, що проходили в театрі "Естонія". Конґрес був представницьким органом громадян, які виступали за незалежність, альтернативою Верховній Раді ЕССР, що була частиною совєцької системи. Марґус Ребане з членами свого охоронного корпусу забезпечували на цих зборах правопорядок. Там він познайомився з багатьма людьми і розповів, що у молоді є можливість купувати зброю у совєцьких армійців, але грошей немає. Представники Конґресу відмовилися дати гроші, але один естонський полковник вивів Марґуса Ребане з театру і вийняв зі штанів пасок. В ньому було заховано $400.

До серпня 1991 р., коли настав критичний момент, в "бункері" було зібрано військове спорядження для 10 осіб: 2 кулемети, 5 штурмових автоматів, 3 гвинтівки, ручний гранатомет і ручні гранати, тисячі снарядів. Частина з них була вилучена зі схованок, що збереглися з часів Другої світової війни. «Серпень 1991-го нагадував часи анархії», - говорить Стен Аллік. Він був на той час 15-річним школярем, що зростав у сім'ї художника. В талліннському Будинку письменників він зустрівся з Марґусом Ребане, який запросив його в "бункер". «У нашому будинку ховали прапори Естонії і жили мрією про незалежну Естонію», - пояснює Стен Аллік свій вибір. Його як і інших "хлопців з бункеру" окриляло романтичне порівняння своїх дій з Естонською визвольною війною (1918-1920 рр.). Тоді, в незрозумілій політичній ситуації у Європі та світі, школярі взяли участь у війні разом із дорослими, а Естонія відокремилася від Московії. Хлопчаки читали в "бункері" книги про визвольну боротьбу та військові підручники совєцької армії. «Це додавало юнацької романтики і безрозсудної сміливості», - розповідає нині Стен Аллік.

За часів "бункера" Андрус Румм був вже 18-річним школярем. «Пам'ятаю, як робив пляшки із запальною сумішшю на кухні у себе вдома», - розповідає він. Про плутанину, притаманну тим дням, свідчить і те, що міліція, яка підпорядковувалася Міністерству внутрішніх справ СССР, перетворилася на поліцію, яка мала підпорядковуватися вже Міністерству внутрішніх справ Естонії. Жовті міліцейські машини перефарбували в синьо-білі машини поліції. Марґус Ребане розповідає, що одного разу до них у "бункер" зайшов поліцейський, одягнений у форму міліції, подивитись, що вони там роблять. "Бункер" був розташований у внутрішньому дворі прямо за поліцейською дільницею. Хоча на стіні висіла гвинтівка, а навколо розгулювали хлопці, одягнені у військову форму, цей візит не мав наслідків. Щонеділі хлопці бігали на берег Балтійського моря тренуватися і поверталися назад через старе місто в совєцькій формі, до якої був прикріплений прапор Естонії і стрічка охоронної організації. Це був їхній спосіб протесту проти ґебістської системи.

Влітку 1991-го, ще до того, як Естонія оголосила про відновлення своєї незалежності, бунтівні хлопці побували у тренувальному таборі на півдні ЕССР, де вони навчалися військовому мистецтву. Серед викладачів були два фіни-добровольці. Про можливість військового зіткнення в Естонії не говорили. У країні одночасно було дві добровольчі організації національної оборони. Поряд з охоронним корпусом діяли сформовані за ініціативою тодішнього прем'єр-міністра Едґара Савісаара загони місцевої оборони, згодом "Kaitseliit". Крім цього, в Естонії перебували численні бази совєцької армії з важким озброєнням і десятки тисяч совєцьких солдатів. Просовєцьки налаштований "Інтернаціональний рух трудящих Естонської РСР" створив свої напіввійськові загони, і у злочинців-кримінальників теж були свої збройні угруповання.

Вранці 20 серпня 1991 р. через Псков до Таллінна прибули совєцькі десантні війська. Вони були ймовірними противниками "хлопців з бункера". «Колона із сотні військових машин, яка з'явилася в місті в полудень, змусила мешканців Таллінна занепасти духом», - повідомляла фінляндська газета "Helsingin Sanomat" від 21 серпня 1991 р. "Хлопці з бункера" не належали до тих, хто занепав духом. «День був дуже насиченим», - згадує Маргус Ребане. Він організовував оборону Будинку радіо і телебачення, який знаходився в центрі Таллінна поруч з нинішнім готелем "Hilton": «Ми обговорювали, яку дорогу, які вантажівки блокуватимуть наші люди». На дах 5-поверхового будинку найближчої школи були принесені 30 пляшок із запальною сумішшю, які зробили "хлопці з бункера". «З даху було б зручно стріляти, а особливості побудови будинку полегшували втечу», - каже Марґус Ребане. Інших "хлопців з бункера" там не було. Стен Аллік і Андрус Румм не перебували на даху, вони разом з іншими залишалися в "бункері" і чекали наказів до виступу. Мали одне чітке правило: першими зброї не застосовувати! Найкритичніша ситуація в Таллінні склалася 21 серпня 1991 р. на телевізійній вежі, яку, за винятком центральної станції, захопили псковські десантники. Наступного дня війська окупанта все-таки пішли з Таллінна. «Напевно, пляшки із запальною сумішшю так і залишилися на даху школи», - міркує Марґус Ребане. Героїчні подвиги 26-річної давності здаються зараз для колишніх "хлопців з бункеру" дивними. «Але тоді це було належною реакцією на все, що відбувалось, - говорить Андрус Румм. - Іншим варіантом було зайняти позицію жертви. Ми не хотіли бути жертвами».

Через стільки років війна знову говорить до "хлопців з бункеру". «Часто здається, що певна історична ситуація більше не повториться. Але все може дуже швидко змінитися», - говорить Стен Аллік. Він під час служби у совєцькій армії був відправлений у зону військових дій в Афганістан, а потім - в одну з африканських республік. «Якщо в Естонії і почнеться війна, то вона буде пов'язана з потрясіннями в інших частинах світу», - додає він. Тривога щодо можливого розв’язання війни Москви проти Таллінна відображається у збільшенні числа членів організації "Kaitseliit". Андрус Румм повернувся в її лави у 2008 р. Його турбували заворушення російськомовного населення, що почалися за рік до цього. Військові дії РФ на території України теж позначилися на діяльності організації. З моменту відновлення Естонією незалежності число членів організації "Kaitseliit" зросло у п'ять разів: тепер їх понад 15 тис. осіб.

Зараз "хлопці з бункера" займаються своїми справами. Один з них став господарем млина і виробляє екологічно чисте борошно. Інший організовує захоплюючі поїздки на Північний Льодовитий океан. Третій став дипломатом. Після відходу совєцької армії в 1994 р. Марґус Ребане і Стен Аллік поїхали до Фінляндії для проходження військового навчання. Стен Аллік зараз має звання підполковника і займає посаду начальника дослідного центру у військовому училищі. Марґус Ребане став майором і працює військовим спостерігачем ООН на Близькому Сході. Андрус Румм вибрав інший шлях. Він почав вчитися в художній академії і став дизайнером ювелірних виробів. Зараз Марґус Ребане вважає, що ненасильницьке звільнення Естонії було результатом збігу багатьох обставин. Андрус Румм додає: «Можливо, в цьому й полягала головна мудрість нашої маленької нації».

 

© Керту МУРЛАА та Калєв КОРПІНЕН